Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть
не приневолять тебе виявити тайни

Богдан Хмельницький

?

2003 р. Звід пам’яток Києва

Марія Кадомська, Наталія Кондель-Пермінова, Елла Піскова

443.5. Житловий будинок (№ 4; колишній № 3) 1910, в якому проживали відомі вчені та діячі культури (архіт., іст.).

На схід від головного навчального корпусу, поряд з житловим будинком № 5 (колишній № 4), з яким складає єдиний архітектурний комплекс. Споруджений за проектом арх. В. Обремського. Будівництво здійснювалося за рахунок отримання інститутом безпроцентної позики, що відшкодовувалася мешканцями з їхньої платні.

Триповерховий, цегляний, складається з двох у плані Г-подібних секцій.

Зведений у стилі модерн, композиція фасадів симетрична. Головні входи розташовані зі сходу, сходові клітки виділені розкріповками, які завершуються віконними прорізами, вписаними в кола, аттиками та даховими вежками. Характерну для модерну збагачену пластику фасадів формують трикутні та гранчасті еркери, балкони, різноманітні віконні прорізи, глибокі пласкі піддашшя.

Споруда разом з будинком № 5 є цінним елементом історичної частини ансамблю Політехнічного інституту.

У цьому будинку в різні роки мешкали професори КПІ та КСГІ.

В 1920–30-х рр. у квартирі № 34 – Гольдман Олександр Генріхович (1884–1971) – фізик, акад. ВУАН (з 1929), член Президії ВУАН (1931–38). Викладав у КПІ в 1918–30. Засновник і керівник Науково-дослідної кафедри фізики Наркомату освіти УСРР (з 1922) й утвореного на її основі 1929 Київського науково-дослідного інституту фізики (тепер Інститут фізики НАН України). Досліджував проблеми фізики діелектриків і напівпровідників, електролюмінесценції, історії фізики. Заснував перший в Україні фізичний журнал «Українські фізичні записки» (1926).

Репресований 1938, реабілітований 1956. У 1935–38 мешкав на вул. Рейтарській, 11, квартира № 4; з поч. 1960-х рр. – на вул. Госпітальній, 2, квартира № 69.

1908–24 у квартирі № 43 – Іванов В’ячеслав Федорович (1877–?) – вчений у галузі будівництва. Викладав у КПІ 1906–24, секретар (1908–10), декан (1911–13) інженерного відділення. Одночасно – професор Київського комерційного інституту (з 1914), голова Київського санітарно-технічного товариства. З 1921 завідував секцією при кафедрі гідрогеології ВУАН.

З 1920-х рр. викладав в Одеському політехнічному інституті. До 1908 проживав на вул. Великій Житомирській, 12.

В 1920–30-х рр. у квартирі № 36 – Кобелєв Олександр Васильович (1860–1942) – архітектор, голова архітектурного відділу Київського відділення Російського технічного товариства, керівник будівництва комплексу КПІ у 1900–02. Викладав в інституті 1899–1942 (з перервою). Член Софійської комісії ВУАН (з 1923). Автор проектів відомих споруд Києва. З кін. 19 ст. до 1910-х рр. мешкав на сучасних вулицях Ярославів Вал, 31 (будинок не зберігся); Володимирській, 48-а; Гончара, 55-б.

У 1910–21 – Косинський Володимир Андрійович (1864–1923) – політеконом, статистик, державний і політичний діяч, акад. УАН (з 1918). З 1909 – професор кафедри політичної економії при сільськогосподарському відділенні КПІ. Одночасно професор Київського комерційного інституту (з 1909), викладач сільськогосподарських курсів при Київському товаристві сільського господарства і сільськогосподарської промисловості (з 1912). У роки Української революції – член УЦР від партії кадетів (1917–18), товариш міністра і міністр праці Української Держави (1918). Брав участь у розробці законопроекту про заснування УАН, керівник постійної комісії з вивчення народного господарства, голова кафедри економії при Соціально-економічному відділі УАН (з 1918). Досліджував поміщицьке і селянське господарство, земельну ренту, кооперацію. 1921 через хворобу виїхав за кордон, жив у Варшаві.

В 1913–30-х рр. – Котельников Олександр Костянтинович (1877–1964) – вчений у галузі електротехніки, чл.-кор. АН УРСР (з 1939). Викладав у КПІ в 1913–31, декан електротехнічного факультету (1920–22). Засновник і керівник науково-дослідної кафедри електротехніки Укрнауки (з 1922). В 1938–44 працював у Київському технологічному інституті харчової промисловості (тепер Український державний університет харчових технологій). Наукові праці присвячено дослідженню проблем слабких струмів, електродинаміки й теорії довгих ліній. У 1909–12 мешкав на сучасній вул. Воровського, 41 (будинок не зберігся); з серед. 1940-х рр. – на вул. Володимирській, 61/11, квартира № 2.

В 1920–30-х рр. у квартирі № 41 – Огієвський Володимир Васильович (1890–1979) – вчений у галузі радіотехніки, заслужений працівник вищої школи УРСР (з 1970). Викладав у КПІ з 1921, засновник науково-дослідної радіотехнічної лабораторії та експериментально-виробничих майстерень інституту (1929). Завідувач кафедри радіотехніки, декан радіотехнічного факультету (1930–62). Одночасно очолював у Києві будівництво першої в Україні і третьої в СРСР радіомовної станції 1924.

З поч. 1950-х рр. у квартирі № 44 – Тетельбаум Семен Ісакович (1910–58) – вчений у галузі радіотехніки, чл.-кор. АН УРСР (з 1948). Викладав у КПІ в 1932–41, 1945–58, завідувач кафедри радіопередавальних пристроїв (з 1940). Одночасно з 1945 – керівник лабораторії Інституту електротехніки АН УРСР (тепер Інститут електродинаміки НАН України). Відповідальний редактор розділу «Радиотехника» науково-технічного журналу «Известия высших учебных заведений» МВО СРСР. Досліджував питання радіотехніки, радіофізики, електроніки, передавання енергії без проводів та ін. В 1940 – на поч. 1950-х рр. мешкав у житловому будинку № 5, квартира № 47.

1911–19 у квартирі № 35 – Фещенко-Чопівський Іван Андріянович (1884–1952) – вчений-металознавець, громадсько-політичний і державний діяч, чл.-кор. Польської технічної АН (з 1933), член НТШ (з 1926) й ряду зарубіжних науково-технічних товариств. Працював у КПІ 1909–19. Брав участь у Міжнародній виставці в Брюсселі, Міжнародному металургійному конгресі в Дюссельдорфі (1910). Входив до складу української студентської громади КПІ, очолював термінологічну комісію, що разом з Українським науковим товариством і Київською «Просвітою» працювала над підготовкою українського природничо-технічного словника. У 1917 – гласний Київської міської думи від УПСФ, член Української Центральної Ради і Малої Ради від просвітницьких організацій Києва.

Міністр торгу і промисловості Української народної республіки (1918). За дорученням М. Грушевського збирав матеріали про природні ресурси та господарські можливості України, на основі яких підготував двотомну працю про природні багатства України (1918). За Української Держави – радник Дніпросоюзу. Товариш міністра, згодом міністр народного господарства і товариш прем’єр-міністра в уряді Директорії Української народної республіки (1919). З квітня 1919 – заступник посла Української дипломатичної місії в Румунії, з поч. 1920-х рр. – на еміграції у Польщі.

Репресований радянськими спецслужбами 1945, помер в ув’язненні. 1908–09 мешкав на вул. Стрілецькій, 24; 1909–11 – на вул. Володимирській, 66 (будинок не зберігся).

1914–17 – Фокін Сергій Олексійович (1865–1917) – хімік-органік, керівник будівництва і запуску першої в Росії промислової установки для гідрогенізації олії (1909). Професор, завідувач хімічної лабораторії КПІ (1913–17).

Досліджував проблеми каталітичного гідрування ненасичених органічних сполук, зокрема жирів, з допомогою платинової черні, нікелю.

В 1920–30-х рр. у квартирі № 40 – Чернобаєв Дмитро Олександрович (1873–1943) – хімік-технолог. Викладав у КПІ в 1912–41, завідувач кафедри технології мінеральних речовин та будівельних матеріалів (з 1921 – технології основної хімічної промисловості, пізніше – технології неорганічних речовин). Розробив теорію термохімічних процесів і методи технологічних розрахунків хімічних високотемпературних процесів, що здобули світове визнання. Практичні розробки вченого знайшли широке впровадження у промисловості України, зокрема Києва. У 1910-х рр. мешкав на колишній вул. Козачій, 3 (будинок не зберігся).

В 1920–30-х рр. у квартирі № 45 – Чирвинський Володимир Миколайович (1883–1942) – геолог, професор КПІ та інших вузів Києва. З 1919 – старший геолог Українського геологічного комітету, член ряду секцій постійної комісії УАН з вивчення природних багатств України, з 1938 – науковий співробітник Інституту геологічнх наук АН УРСР. Досліджував проблеми четвертинної геології, мінералогії, кристалографії, петрографії вивержених і осадочних гірських порід, льодовикових відкладів. Склав геологічний опис території Києва та його околиць. У 1910-х рр. мешкав на сучасній вул. Саксаганського, 99.

В 1910–30-х рр. у будинку проживали професори КПІ, зокрема, механік І. Горбачевський – у квартирі № 39; фахівець у галузі ливарної справи і металографії К. Калиненко – у квартирі № 42; механік П. Рабцевич – у квартирі № 35; вчений у галузі будівельних наук П. Ришков; теплотехнік Т. Усенко – у квартирі № 43; фахівець у галузі сільськогосподарської технології М. Філософов – у квартирі № 34.

З серед. 1940-х рр. у будинку жив також акад. АН УРСР, хімік-технолог Лисін Борис Савелійович (1883–1970) – у квартирі № 42 (раніше – у житловому будинку КПІ № 2).

Література:

ДАК, ф. 18, оп. 1, спр. 1842; оп. 2, спр. 66, 100, 138, 140, 231, 266; НА Президії НАНУ. Особова спр. акад. О. Гольдмана; Центральний державний архів-музей літератури та мистецтва України, ф. 305, оп. 1, спр. 7; Александр Генрихович Гольдман (К 85-летию со дня рождения) // Укр. физич. журнал. – 1969. – Т. 14. – № 2; Верстюк В. Ф., Осташко Т. С. Діячі Української Центральної Ради. – К., 1998; Весь Киев: Адресная и справочная книга на … (1899–1915) год. – К., 1899–1915; Діденко В. В. Нарис історії Національного аграрного університету. – К., 1998; Іван Фещенко-Чопівський: Життєписно-бібліографічний нарис. – Львів, 2000; Історія Академії наук України. 1918–1923: Документи і матеріали. – К., 1993; Календарь: Справочная и адресная книга г. Киева на 1916 год. – К., 1916; Наука и научные работники СССР. – Л., 1928. – Ч. VI; Памяти С. П. Тетельбаума (Некролог) // Радиотехника. – 1959. – Т. 14. – № 1; Українська Центральна Рада: Документи і матеріали. – К., 1998. – Т. 2; Уся Київщина: Довідна книга на 1928 рік. – К., 1928; Хто є хто: Професори Національного технічного університету України «КПІ». – К., 1998.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 956 – 957.