2003 р. Звід пам’яток Києва

Борис Єрофалов, Олександр Кучерук, Інна Шулешко

459.4. Житловий будинок поч. 20 ст., в якому перебував Ольжич О. (архіт., іст., мист.).

Вул. Пушкінська, 41. У рядовій забудові вулиці.

Ділянка в 1860-х рр. належала колезькому асесору С. Сливчанському, в 1870–90-х рр. – його дочкам. У 1873–77 за проектом арх. В. Ніколаєва тут зведено двоповерховий дерев’яний житловий будинок і надвірні служби (не збереглися). 1899 майно придбав купець В. Детерінг. 1908 садибу поділено на дві частини, одну з яких (сучасний № 41, за первісною нумерацією № 39-а) купив лікар І. Гусєв, який був її останнім власником. Імовірно, у 1908–10 зведено новий будинок на місці знесеної дерев’яної забудови. В радянський час перебудований у зв’язку із пристосуванням під комунальні квартири.

Чотириповерховий, цегляний, пофарбований, незвичний за формою плану, зумовленою абрисами будівельної ділянки. Складається з двох житлових секцій, поєднаних об’ємом чорних сходів, одна з яких (трапецієподібна у плані) виходить на вулицю, інша (прямокутна) – на подвір’я. На кожному поверсі в обох секціях спочатку було по одній п’ятикімнатній квартирі з усіма вигодами. Перекриття пласкі, дах двосхилий, з бляшаним покриттям, з добудованою з боку подвір’я мансардою над чоловою секцією.

Оздоблений у стилі модерн. Екстер’єри споруди визначає характерна для модерну асиметрія побудови, що відповідає внутрішній структурі. Звернений до вулиці головний фасад ліворуч фланковано тривіконною розкріповкою з проїздом на подвір’я, праворуч – вужчою розкріповкою з парадним під’їздом, який освітлюється вертикальною смугою засклення з дрібним заповненням. Композиційну роль розкріповок, які надають фасаду вертикальної спрямованості, підкреслено дугоподібними модерністичними щипцями, що височать над стилізованим карнизом-викружкою. Асиметрію посилює різноманітна конфігурація віконних і дверних прорізів, довільне розташування балконів різних окреслень – по одному на кожному поверсі.

Зіставлення фактур відкритого цегляного мурування, тинькованих елементів і ліплення перетворює фасад на ефектну декоративну композицію.

Ліплений рельєф вільно поширюється по стіні й концентрується на лівому фланзі. Серед флоральних мотивів ліплення, характерних для витворів раннього модерну, трапляється листя популярного в Києві каштана. Оздоблення доповнюють візерунчасті грати балконів і парапету, що простягається між щипцями. Дворовий фасад з довгими бічними балконами позбавлений прикрас.

Інтер’єри чолової секції було оформлено у стилі модерн. У парадному під’їзді на стінах збереглися вишукані ліплені гірлянди, які складаються з квітів та листя, а також коване огородження сходів. Значну мистецьку цінність мало оформлення квартири господаря, що займала другий поверх (частково відреставрована в кін. 1990-х рр.). Тут майже без змін збереглися планування та художнє оздоблення: ліплені декоративні композиції на стелях і стінах житлових кімнат зі стилізованими зображеннями плодових дерев, квітів, рослинних пагонів, майолікові та поліхромні теракотові груби, паркетна підлога, столярне заповнення вікон та дверей з фурнітурою. Кахлі для груб виготовлено на заводах Й. Андржейовського в Києві та Л. Косого у Кописі Могильовської губ.

Чоловий фасад дворової секції – з ознаками стилю модерн, за композицією асиметричний. На лівому фланзі – ризаліт входу з подвійною вертикальною смугою засклення, яка закінчується арковим прорізом і подібна за формою до вітража парадного під’їзду.

Ризаліт розкреслено вертикальними лопатками з накладним візерунком кола. Вікна прямокутні, на четвертому поверсі аркові. На стінах сходової клітки під нашаруванням тиньку проглядаються залишки трафаретного пофарбування.

Будинок є одним з найкращих зразків модерну в Києві.

У 1941–42 тут була одна з конспіративних квартир Ольжича Олега (справж. – Кандиба Олег Олександрович; 1907–44) – політичного діяча, поета, публіциста. Прибувши до Києва разом з похідними групами ОУН, брав участь в організації українського національного життя в окупованому нацистами місті, зокрема Української національної ради, Культурної референтури ОУН тощо. На поч. 1942 після масових арештів членів ОУН виїхав до Львова.

Тепер на першому поверсі фасадного об’єму будинку магазин, на верхніх поверхах офіси і квартири, у дворовому крилі квартири й інженерно-будівельна фірма.

Література:

Войновський П. Моє найвище щастя. – К., 1999.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 994 – 995.