2009 р. Хортиця стає віртуальною

Сергій Плецький, Запоріжжя

Дата: 26.11.2009

На найбільшому острові Дніпра – Хортиці – нараховується 63 пам’ятки археології й історії, а ще це єдина іcторико-культурна та природна пам’ятка, що охоплює період від мезоліту до хх століття. Щоб зберегти все це для майбутніх поколінь, для початку слід покласти край незаконному привласненню заповідних земель.

Її називають душею українського народу, святинею, символом козацького духу. Підстав для такого пієтету перед Хортицею більше ніж достатньо. На скелях поруч із нею була відкрита археологічна культура, носії якої першими в Європі приручили коней. На острові виявлені унікальні храми і святилища епохи бронзи та скіфської доби. В період Київської Русі там бували всі визначні князі.

На прилеглому до неї острівці князь Дмитро Вишневецький заснував першу Запорозьку Січ. На Хортиці бували всі видатні козацькі гетьмани, в тому числі Петро Сагайдачний, Богдан Хмельницький, Іван Мазепа. З нею пов’язаний початок Визвольної війни. Саме в районі Хортиці відбувся перший бій повсталих козаків. Хортиця є й унікальним природним об’єктом. І не тільки тому, що це найбільший острів на Дніпрі. На ній у мініатюрі представлена вся природа України. Однак зараз землі Хортиці приватизовуються, забудовуються, а пам’ять про святиню нищиться…

Козацький заповідник втрачає землі

Перетворення Хортиці у заповідник відбулося за Петра Шелеста, єдиного в історії проукраїнського першого секретаря ЦК КПУ. 18 жовтня 1965 року вся територія Хортиці постановою Ради міністрів УРСР була проголошена заповідником. На острові планували відновити ландшафти та рослинність козацької доби, побудувати музей козацтва, козацькі зимівники та інші об’єкти, пов’язані з його історією.

Але встигли побудувати лише Музей козацтва. Петра Шелеста за його українофільство «перевели» в Москву, а його на посаді першого секретаря ЦК КПУ замінив Володимир Щербицький, при якому почався черговий антиукраїнський наступ. Реалізацію всіх конкретних планів по перетворенню Хортиці в музей загальмували. Музей козацтва на острові перепрофілювали в Музей історії Запоріжжя. Але Хортиця залишилася заповідником. Мешканці острова не мали права навіть побудувати якийсь сарайчик, а до острова було заборонено навіть причалювати човнам.

Певні зміни відбулися в період набуття Україною незалежності. Ще 17 квітня 1987 року заповіднику був виданий державний акт на право безстрокового користування всією Хортицею та деякими прилеглими територіями. Усе було зроблене відповідно до закону, і заповідник цілком легітимно мав володіти територією всього острова. А в 1993 році Кабмін надав заповіднику статус національного!

На жаль, у боротьбу за Хортицю втрутилися правлячі кола Запоріжжя. Природно, що в Хортиці вони бачили лише ласий шматок землі в 2359,3 гектара, на котрому можна було б нагріти руки на півмільярда доларів. Та ще чудове місце для розташування власних «хатинок», маєтків та розважальних закладів, де на лоні майже первісної природи можна потішити себе повним набором приступних за гроші розваг.

Перший удар по заповідній Хортиці нанесли в міськвиконкомі. Якимось дивом там зник державний акт на безстрокове користування заповідником своєю землею. «Випарувався» з усіма підписами, печатками, номерними бланками і реєстрацією в спеціальній книзі! Рахунковій палаті Верховної Ради міська влада Запоріжжя відповіла, що інформації про цей акт у неї немає.

Другий екземпляр цього документу, котрий зберігався в заповіднику, міські чиновники не визнавали. Вони стали самочинно розпоряджатися заповідним островом. Вже після набуття заповідником статусу національного запорізька влада роздала більше 125 гектарів хортицької землі – це понад 5% території заповідника. При цьому навіть виділили земельну ділянку на Хортиці для почесного болгарського консульства…

Національний заповідник Хортиця став майже віртуальним. Юридично він існував, але фактично розпоряджався лише трьома гектарами землі (0,1% своєї території). Деякі підприємства володіли на Хортиці в десять разів більшими ділянками землі. Іншим заповідні землі були віддані до 2049 року.

Кілька разів міська влада пропонувала заповіднику передати в комунальну власність землі під базами відпочинку, ресторанами, готелями і поселеннями – 74,9% території Хортиці, в тому числі й острівець, де збереглися рештки першої Запорозької Січі. Мовляв, заповідні землі заборонено передавати в приватну власність, а от комунальні – можна. Але ні Міністерство культури, ні тодішнє керівництво заповідника не погоджувалися на це. А міська влада не видавала заповіднику новий акт на землю.

Під патронатом президента

В умовах безвладдя почалася повзуча «прихватизація» заповідника. Захоплювали хортицькі землі, вели незаконне будівництво, перебудовували розважальні заклади. Кургани, укріплення та інші історичні пам’ятки використовувалися під дачі, городи, кар’єри. Скоробагатьки почали скуповувати у місцевих жителів їхні будиночки, обносити ділянки капітальними парканами. Найбільш нетерплячі почали будувати собі «хатинки».

Йшла і звичайна українська «законна» приватизація. Незважаючи на заповідний статус земель, розміщені на Хортиці бази відпочинку великих підприємств були включені в статутні фонди цих заводів і перейшли в приватні руки. Такою ж була доля й інших об’єктів, розташованих на острові. А от простим мешканцям острова приватизацію їхнього житла не дозволили. Адже заповідник.

Почали проштовхувати будівництво мостів і шестирядної автомагістралі через Хортицю, котра мала привести тисячі транзитних авто з їхніми шкідливими викидами і в центр Запоріжжя, і в заповідник.

Приїзд у Запоріжжя Президента Віктора Ющенка став ковтком повітря для Хортиці. Він висловився проти побудови мостів і автодороги через Хортицю. Під тиском Президента заповіднику нарешті видали державний акт на всю його територію. І власники різних об’єктів на Хортиці мали орендувати землю у заповідника, а за нецільове її використання договір оренди міг бути розірваний. Навіть прокуратура несподівано побачила, що розміщена на острові колишня комсомольська школа приватизована незаконно, і повернула її державі.

А потім все різко змінилося. Президент підтримав будівництво автомагістралі через Хортицю. Хтось протягнув ідею використання Хортиці в туристичному бізнесі. Мовляв, не тільки будемо відроджувати національну святиню, а й прибуток на цьому отримаємо.

Всі народи використовують у туристичному бізнесі пам’ятки, котрі символізують національний дух, але не перетворюють їх на об’єкти цього бізнесу. Українці, мабуть, перші у світі комерціалізували власну історичну святиню. Використавши невизначеність закону про заповідні території, протягли думку, що землі в заповідниках можна використовувати в рекреаційних цілях. Під це поняття можна підвести й будівництво в заповіднику приватного маєтку, й борделю.

29 квітня 2005 року Президент своїм указом доручив Кабміну «сприяти створенню у межах заповідника ефективної туристичної інфраструктури та нових туристичних маршрутів». Після цього всі хортицькі готелі, сауни, бари та все інше стали немовби законними.

Не передбачили відселення мешканців із заповідного острова, виведення всіх сторонніх організацій. Це створило значний запас земель для придбання їх через тіньові схеми багатіями. Досить викупити у мешканців заповідного острова кілька їхніх будиночків, якось це «оформити» в БТІ та «домовитися» в паспортній службі про реєстрацію на острові.

Почали діяти і більш масштабні схеми. Одна фірма придбала колишню базу відпочинку одного із заводів. Поділила її на окремі ділянки й почала розпродувати всім бажаючим під забудову. Плануючи в майбутньому зареєструвати все це як кооператив. І навіть відгородила парканом частину Хортиці. Огорожу знесли, бо комерсанти захопили зайву землю, але побудовані будинки нових власників залишилися.

Що врятує Хортицю?

Якщо такий стан збережеться хоча б із десяток років, то чи не половина території Хортиці буде вкрита «рекреаційними об’єктами»: дачами нової знаті та розвеселими закладами. Ну, а пересічним запорожцям доведеться рятуватися втечею від приватної охорони. Припиниться ж процес переходу Хортиці в приватні руки лише тоді, коли із неї відселять всіх мешканців і виведуть всі сторонні організації. Адже ніхто навіть не подумає побудувати собі маєток на острові, де крім музеїв немає нічого.

Тоді можна буде відновити природний ландшафт, побудувати козацькі об’єкти за технологією того часу. Хортиця ж стане музейним центром по вивченню козацтва, де кожен відвідувач зможе не тільки ознайомитися з історією та побутом козацтва, а й перенестися в ту добу. Побачити шматочок козацького світу з такою ж природою, як при запорожцях.

Крім того, перетворення Хортиці в велетенський музей притягне туристів зі всього світу. Хто ж відмовиться подивиться на острів ХVІІІ століття!? Тоді Запоріжжя стане туристичним центром, а туристичний бізнес буде розвиватися навколо Хортиці, а не на ній.

Досягти ж цього можливо лише через націоналізацію всього майна на Хортиці та знесення всього непрофільного. Тим, хто законно володів майном – компенсувати збитки. Але таких знайдеться не дуже багато. Наприклад, за висновками Рахункової палати всі бази відпочинку на острові приватизовані з порушенням закону.

Корінних мешканців острова залишилося не так і багато. Побудувати для їх відселення кілька багатоповерхівок держава зможе. Або виділити їм землю під приватну забудову в іншому місці.

Чи реальна націоналізація на Хортиці? Так, можлива навіть тепер. Особливо, якщо хтось із кандидатів у президенти забажає продемонструвати твердість, рішучість і заручитися підтримкою українців. І не тільки патріотів. Більшість народу це сприйме схвально. Проте занадто розраховувати на це не варто. Адже власність і свій інтерес на Хортиці мають далеко не рядові представники всіх основних партій та деякі їхні спонсори.

Не варто і зневірюватися. Націоналізація неминуча. А особливо тоді, коли Україна перетвориться в Українську державу. А до тих пір душа української нації на три чверті буде складатися з розважальних закладів, кабаків, саун та борделів.

Джерело: “День”