Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Змагатимеш до посилення сили, слави, багатства і простору
Української держави

Богдан Хмельницький

?

Вивчення району Аргентинських островів-півострова Київ

Іван Парнікоза

Перші дослідження району бухти Артура – Аргентинських островів припадають на XIX ст.

У 1820-21 рр. американська експедиція звіробоїв відмітилася на позиції 66°S., 70°W. При цьому виявила лише суцільно льодяні та сніжні острови, імовірно сучасні острови Біско (Biscoe Islands).

У 1828-31 рр. британська експедиція вивчала північний край архіпелагу Палмера (до якого належить острів Анверс) та зробила мапу цього регіону.

У лютому 1832 р., британський капітан Джон Біско (John Biscoe) відкрив деякі острови, які знаходяться на захід від центральної частини Антарктичного півострова. Зокрема 14 лютого 1832 р. був відкритий острів Аделаїди (Adelaide Island), що отримав назву на честь королеви Аделаїди (Аделейд). 17-18 лютого була відкрита група островів, які з того часу почали називатися островами Біско. За островами виднілися гори, які як було припущено відносилися до континенту. Чарльз Ендербі – патрон експедиції Біско, доповідаючи про успіхи експедиції на засіданні Лондонського географічного товариства в лютому 1933 р., запропонував назвати цю країну Землею Ґреяма на честь тодішнього першого лорда адміралтейства. Пізніше англійці почали називати Землею Ґреяма увесь Антарктичний півострів. Дж. Біско спостерігав усі острови з корабля, проте висадився на архіпелазі Палмера, імовірно на теперішньому острові Анверс.

У 1873–1874 рр. Німецька Морська Компанія організовує промислову китобійну експедицію на судні «Грюнланд» (капітан Едуард Даллман). Хоча комерційного успіху експедиція не мала (кити, що тут зустрічалися, були дуже великими щоб на них полювати), вона зазначила на мапі цілий архіпелаг островів, який отримав ім’я Кайзера Вільгельма (Wilhelm Archipelago), на честь німецького імператора Вільгельма I. До складу цього архіпелагу входять острівні групи, які включають Бут (Booth Island, -65.086588°, -63.994569°, названий так, імовірно, на честь Оскара чи Стенлі Буса (Oskar Booth чи Stanley Booth), чи їх обох – членів Гамбурзького географічного товариства), Плено (Pleneau Island так його назве наступна французька експедиція), Ховгард (Hovgaard Island, -65.128252°, -64.091060° названий Е. Даллманом – островом Крогман), Пітерман (Petermann Island -65.169354°, -64.142448°, названий Е. Даллманом на честь географа Августа Петермана), Аргентинські острови, Ялури та ін.

У 1897–1899 рр., західне узбережжя Антарктичного півострова, а саме узбережжя Данко (Danco) та Ґреяма (Graham), досліджувала бельгійська антарктична експедиція Адрієна де Жерлаша на судні «Belgica». Цікаво, що в її складі в Антарктиці вперше працювали два вчені-поляки: геолог Генрик Арцтовський та метеоролог Антоній Добровольський. Саме Г. Арцтовський (до речі, багаторічний професор Львівського університету) дав зовнішнім горам Антарктичного півострова назву, яка підкреслює їх зв’язок з Андами – Антарктанди. У складі експедиції працював також румунський ботанік Еміль Раковиця, якому ми завдячуємо першими детальними відомостями про антарктичну флору та наземну фауну безхребетних.

Експедиція відкрила та назвала бухту Фландрія (Flandres Bay, -65.021089°, -63.447228°) на честь історичного регіону Фландрії, острови Вауверманс (Wauwermans Islands, -64.921833°, -63.890063°) – на честь генерал-лейтенанта Генрі Вауверманса (Henri Wauwermans) – президента королівського географічного товариства в Антверпені, який підтримував експедицію та мис Ренар (Cape Renard, -65.022078°, -63.773202°) – на честь професора Альфонса Ренара (Alphonse Renard) – геолога і члена комісії Belgica бельгійської королівської академії. Експедиція вперше пройшла протокою Лемейр (Lemaire Channel -65.075601°, -63.950260°), яку назвала так на честь бельгійського дослідника Конго – Чарльза Лемейра (Charlse Lemaire). А мис Клос (Cape Cloos -65.115643°, -63.997658°) було названо на честь Християна Клоса (Christian Cloos), почесного консула Бельгії у Данії.

Бельгійці переназвали архіпелаг Вільгельма архіпелагом Данеброг (Dannebrog Islands -65.084308°, -64.119218°). Данеброг – це назва данського прапору. Наразі ця назва відноситься лише до групи островів на північний захід від Бута та Плено. Острів Бут було перейменовано на острів Вандел на честь Карла Ванделя (Carl F. Wandel) датського гідрографа, який асистував в підготовці до Бельгійської експедиції (цю назву наразі збережено в назві одної з вершин Бута – Wandel Peak, а острів Крогман відкритий Е. Даллманом переназвали Ховгард (Hogvaard -65.128252°, -64.091060°) на честь Андреаса Ховгарда, офіцера данського флоту. Відкритий раніше Е. Даллманом острів Пітерман А. Жерлаш назвав Люнд (Lund I.) на честь Фредеріка Люнда (Frederik Lund) – офіцера данського флоту, який допомагав експедиції.

Ця експедиція виявила острови Крулс (Cruls Islands, -65.197537°, -64.542310° – названі А. Жерлашем на честь бельгійського астронома, директора обсерваторії в Ріо-де-Жанейро – Луїса Крулса (Luis Cruls) на захід від Аргентинських островів, а також назвали найбільший острів в сучасному архіпелазі Ведел як острів Ведел (Vedel Island, -65.123164°, -64.237636°) на честь Хеля Ведела (Helge Vedel) – інженера, а згодом директора верфі в Копенгагені. Експедиція А. Жерлаша також позначила мис Туксен (Cape Tuxen, -65.270003°, -64.117635° – назва походить від ім’я Жана Туксена (Jean Charles Tuxen) – керівника верфі у Копенгагені, який надав практичну допомогу експедиції) та мис Расмусен (помилково вважаючи район сучасної оази Расмусен (-65.246783°, -64.081830°) мисом. Назва походить від ім’я Оу Расмусена (Aage Rasmussen) – віцедиректора верфі у Копенгагені, який також надав практичну допомогу експедиції. Наразі оригінальну назву перенесено на острів неподалік – острів Расмусен (Rasmussen Island, -65.258183°, -64.078459°). Проте, наразі назва мис Расмусен активно вживається і для материкової оази. Експедиція А. Жерлаша також нанесла на мапу мис Перес під назвою Тру (Trooz, -65.408090°, -64.095818°). Назва походить від імені Жюля Тру (Jules Trooz) – бельгійського католицького політика.

На початку ХХ століття цих островів дісталася Французька Антарктична експедиція (1903-1905 рр.) на шхуні «Français», якою керував Жан-Батист Шарко. У серпні 1903 р. «Français», маючи на борту 21 члена екіпажу, залишила французький порт Гавр і в лютому наступного 1904 р. досягла острова Вєнке (Wiencke Island) з архіпелагу Палмер (названий А. Жерлашем на честь моряка-норвежця Вєнке, який випав за борт). Тут було відкрито дуже зручну бухту, названу на честь морського міністра Франції Едуарда Локроя – Порт Лакруа (англійська назва Порт Локрой). Детальніше були досліджені острови Вєнке, затока Біско (Biscoe Bay) та південно-західне узбережжя острова Анверс (Anvers Island, названий А. Жерлашем на честь міста Антверпен. Anvers це французькомовна назва Антверпена), зокрема, і сучасна бухта Артура (Arthur Harbour). Остання в 1956 р. була названа на честь тодішнього губернатора Фолклендських островів. Результатом цього обстеження стало, окрім іншого, перше повідомлення про зростання на території західного узбережжя Антарктичного півострова однієї з двох квіткових рослин Антарктики – щучника антарктичного (Deschampsia antarctica), виявленого у 1904 р. натуралістом експедиції Ж. Турке (J. Turquet) на острові Вендель (так Ж.-Б. Шарко назвав відкритий Е. Даллманом острів Бут).

Надалі, експедиція змушена була зазимувати на острові Бус, так як просуванню на південь заважали шторми і потужні льоди. Це відбулося біля берегів затоки названої Порт Шарко (Port Charcot) на честь батька Ж.-Б. Шарко – французького невролога.

Ще в Пунта-Аренасі Шарко взяв на борт розбірну хатину, яку тепер встановили тут – на Бусі. На місці зимівлі посьогодні збереглися оригінальні артефакти – груда каміння з дерев’яним знаком та нижня частина зведеної з каміння хатини магнітного павільйону.

Зважаючи на зимівлю на острові Бут, тут і в околицях залишилося дуже багато пов’язаних з нею топонімів: Турке-Пойнт (Turquet Point, -65.045272°, -63.936737°) – крайня північна точка острова Бут названа на честь вищезгаданого натураліста експедиції Ж. Турке; Вансей-Пойнт (Vanssay Point, -65.065221°, -64.022209°) названий на честь де Вансе де Блаву Monsieur De Vanssay de Blavous; невелика Французька бухта (Français Cove, -65.065306°, -64.030318°); Пост-Пойнт (Poste Point, -65.081271°, -64.020567°) на честь Л. Поста (L. Poste) – кочегара на судні «Français»; Розу-Пойнт (Rozo Point, -65.060603°, -64.035712°) на честь М. Розу (M. Rozo) – кока на судні; Рулін- Пойнт (Roullin Point, -65.110796°, -64.014567°) на честь капітана Адріана-Поля-Еміля Руллена (Roullin) з французького флоту; Мейнен-Пойнт (Maignan Point, -65.060988°, -64.026572°) названий на честь Ф. Мейнена (F. Maignan) – моряка судна «Français», який трагічно загинув одразу після виходу судна з Гавра; Ервеу-Пойнт (Herveou Point, -65.067600°, -64.049410°) названий на честь Ф. Ервеу – моряка з корабля «Français»; Бруардель-Пойнт (Brouardel Point, -65.052100°, -63.968000°) названий на честь доктора Поля Бруарделя (Brouardel), визначеного Шарко як члена Французького інституту; бухта Сальпетрієр (Salpetriere Bay, -65.073424°, -64.021479°) названа на честь паризького шпиталю Salpetriere заснованого для боротьби з нервовими хворобами, де працював батько Ж.-Б. Шарко – доктор Жан Мартин Шарко (Jean Martin Charcot); бухта Лібуа (Libois Bay, -65.063092°, -64.034676°) на честь Ф. Лібуа (Libois) – другого механіка та столяра на кораблі «Français».

Експедиція Ж.-Б. Шарко дала назви також усім вершинам острова Бут: Люіс-Пік (Louise Peak на честь сестри Ернеста Гурдуна (Ernest Gourdon) – геолога експедиції; Гурдун-Пік (Gourdon Peak) на честь самого геолога; Жанна-Хіл (Jeanne Hill) названий Ж.-Б. Шарко на честь своєї сестри; гора Лакруа (Lacroix Mount) – домінуюча вершина 640 м названа на честь Альфреда Лакруа (Alfred Lacroix) – французького геолога члена наукової комісії Французького антарктичного інституту; Клері-Пік (Clery Peak), названий на честь хрещеного батька Ж.-Б. Шарко – Л. Клері (L. Clery) – провідного французького юриста; гора Геген (Gueguen Mount) названа на честь Ф. Гегена (F. Gueguen), кочегара на кораблі «Français» та «Pourquoi-Pas?» (французькою – «чому ні?») і найвища точка острова – Вандел-Пік (Wandel Peak, -65.087280°, -63.994350°) – 980 м.н.р.м. Останню назву було надано, щоб зберегти назву надану Ж.-Б. Шарко острову Бут, який він назвав Вандел на честь Карла Ванделя (Carl Wandel) – данського гідрографа, який асистував у підготовці експедиції.

Назви також отримали розташовані неподалік острів Ральє (Rallier Island, -65.062797°, -64.054740°) на честь Раймона Ральє дю Баті (Raymond Rallier du Baty) – кадета торгівельного флоту, який записався матросом на судно «Français»; острів Шолє (Cholet Island, -65.062222°, -64.030665°) названий на честь Ернеста Шолє (Ernest Cholet) – шкіпера судна першої та другої експедиції; острови Мам (Mumm Islands, -65.018823°, -63.972097°), імовірно, названі на честь відомого у Франції Будинку шампанських вин Mumm, що носить ім’я свого засновника; острів Сплітвінд (Splitwind Island, -65.035309°, -63.925291°) – спочатку названий Ж.-Б. Шарко на честь барона Альфонса де Ротшильда (Alphonse de Rothschild). Але, щоб уникнути плутанини з островом Ротшильд поблизу острова Олександра, Британський комітет з географічних назв Антарктики у 1959 році рекомендував змінити назву на острів Сплітвінд. Острів названо так через деякі фізичні особливості — вітер на південь від цього острова часто сильно відрізняється від вітру на північ від нього; острів Ролє (Rollet Island, -65.062797°, -64.054740°) названий на честь Ролє де л’Іля (Monsieur Rollet de l’Isle) – французького гідрографа; бухта Жирар (Girard Bay, -65.137214°, -63.966167°) на честь Жюля Жирара (Jules Girard) з Паризького географічного товариства.

Навесні 1904 р. французи використали санні партії на собаках для дослідження околиць. А з настанням літа пішли на південь аж до острова Олександра І.

Французами було досліджено та описано більшість островів Архіпелагу Вільгельма, які знаходяться на захід від Антарктичного півострова: Бус (названий французами – Вендель), Ховгард (назва оригінально дана німцем Далманом – Крогман – не прижилася, французи прийняли бельгійську), Плено (-65.102358°, -64.044031° названий французами на честь Пауля Плено – учасника експедиції), Петерман (названий бельгійцями Люнд), а також острови Рока (Roca Islands, -65.177593°, -64.440020°) названі на честь президента Аргентини -Хуліо Рока, Julio Roca). У 1958 р. при впорядкуванні назв островів архіпелагу Вільгельма, найбільш західні з них були названі Крулс та Рока відповідно до їх оригінальних назв, даних бельгійцями та французами. Натомість, групу островів, яка була найближче до Аргентинських, назвали Анаграм (Anagram Islands – від анаграми – способу утворення нового слова шляхом перестановки літер). Французи позначили на мапі також острови Ялур і групу Аргентинських островів, де зараз знаходиться українська антарктична станція.

Цю незвичайну для французької експедиції назву було надано на знак подяки уряду Аргентини за допомогу в проведенні експедицій Ж.-Б. Шарко. Окремі острови цього архіпелагу та прилеглі до них були названі на честь аргентинського корвета «Uruguay» і його офіцерів. Це острів Уругвай (Uruguay Island, -65.238131°, -64.224935°), острови Ірізар (Irizar Island, -65.222004°, -64.202253°) і Ялури (Yalour Islands, -65.249114°, -64.142632°), названі на честь самого судна, капітана Юліана Ірізара (D. Julian Irizar) та старшого помічника лейтенанта Джорджа Ялура (D. Jordge Yalour), які служили на корветі «Uruguay», забезпечивши порятунок у лютому 1903 р. шведської експедиції Отто Норденшельда. Посланий у море Ведделла корвет, взяв на борт людей, які висадилися на острова після загибелі експедиційного судна «Antarctic». А острів Галіндез (-65.248702°, -64.247944°), на якому знаходиться українська антарктична станція, названий так на честь командира корвета «Uruguay» в компанію 1904–1905 рр. фрегатен-капітана Ісмаеля Ф. Галіндеза (Ismael F. Galindez), який страхував першу експедицію Ж.-Б. Шарко.

).

Французи уточнили також що Ведел, це архіпелаг, після чого цю назву було перенесено на всю тутешню групу островів. Бухта Делонкл (Deloncle Bay) названа експедицією на честь Франсуа Делонкла (François Deloncle) – французького дипломата.

При просуванні на південь учасники цієї експедиції відкрили та нанесли на мапу острови Берселот (Berthelot Islands, названі на честь Марселіна Берселота – відомого французького хіміка), острів Грін (Green Island, -65.323291°, -64.149003°), назва якого походить від розвинених мохових банків, також мис Перес (Cape Perez, -65.408090°, -64.095818°) – початкова назва Trois Perez на честь аргентинців-братів Фернандо, Мануеля та Леопольдо Перес з Буенос-Айреса, які спонсорували експедицію. Як ми вже вказували, мис Перес наніс на мапу ще А. Жерлаш назвавши його Тру. Цією експедицією названа також протока Грандідьє (Grandidier Channel, -65.380724°, -64.163504°) на честь Альфреда Грандідьє (Alfred Grandidier) – президента Паризького географічного товариства, острів Дарбу (Darboux Isl. -65.395504°, -64.215601° на честь Гастона Дарбу – французького математика). Відкрито та названо острівну групу островів Ліпман (Lippmann Islands, -65.500893°, -64.418475°) на честь Габріеля Ліпмана (Gabriel Lippmann) – французького фізика та нобелівського лауреата, а також острів Лахіл (Lahille Island, -65.551983°, -64.391867°) на честь аргентинського натураліста Фернандо Лахіля Fernando Lahille (1861–1940).

Експедиція також нанесла на мапу острови Біско та відкрила Узбережжя Любе (Loubet Coast). Експедиція досягла острова Олександра І, перш ніж повернула на північ. Цікаво також що під час цієї експедиції Шарко один з мисів великого сніжного острова Брабант був названий Мечников Поінт (Metchnikoff Point, -64.054971°, -62.564671°) на честь мікробіолога Іллі Мечникова – уродженця України.

В той час, як дослідники проникали все глибше до антарктичного континенту, по їх стопах йшли ділки. Учасник експедиції Норденшельда (1901-1903 рр.), яка знаходилася на межі загибелі і була врятована аргентинцями, Карл Ларсен повернувся в Антарктику на чолі норвезьких китобоїв з метою добратися до антарктичних китів. Він за аргентинські гроші організував китобійну компанію «Pesca», яка облаштувалася на Південній Георгії. Так, у 1904 р. виникла фабрика китобоїв Грютвікен (Grytviken).

Коли фабрика стала прибутковою, нею зацікавилися британці, які згадали, що Південна Джорджія належить їм. І вони змусили фабрику працювати з дозволу британців і сплачувати податок. Окрім того вони прислали в Грютвікен свого губернатора, а в 1908 р. офіційно проголосили Фолклендські/Мальвінські острови, Південну Джорджію, Південні Сандвичеві, Південні Оркнейські острови та Антарктичний півострів британською територією. Вони повторили це і в 1917 р. Ніхто тоді не наважився з цим сперечатися. Адже британці переконали китобоїв Карла Антона Ларсена піти під британську залежність стволами своїх корабельних гармат. Розпочалася бійня антарктичних морських велетнів. З 1907 р. до початку першої світової війни китобої добули 10 тис. особин китів різних видів. Намагаючись піти з-під нагляду британців, норвежці організовували плавучі китобійні фабрики, що з 1905 р. базувалися на Південних Шетландських островах. Але разом з китобоями і на Південні Шетландські острови, зокрема острів Десепшен, приходить британська адміністрація. Жир добутих китів транспортується до м. Пунта-Аренас у Чилі.

Проте повернемося до району Аргентинських островів-півострова Київ. Під час наступної – Другої французької антарктичної експедиції у 1908–1910 рр. на кораблі «Pourquoi-Pas?» під керівництвом того ж Ж.-Б. Шарко продовжували досліджуватися острівні архіпелаги вздовж узбережжя Антарктичного півострова. На цей раз капітан Шарко надумав пробитися південніше за острів Олександра І. Перед тим як відправитись на південь, експедиція зимувала на острові Пітерман, у так званій бухті Обрізання (зимівники зупинилися тут 1 січня 1909 р. в день цього церковного свята). З того часу острів Пітерман має цілу низку французьких топонімів. Це крайні миси острова Пітерман – Ліувіль-Пойнт (Liouville Point, -65.166658°, -64.132028°) на честь корабельного лікаря та зоолога експедиції Жака Ліувіля – J. Liouville), Годфрой-Пойнт (Godfroy Point, -65.163960°, -64.150978°) на честь молодшого лейтенанта з корабля – Рене Годфроя, Руш-Пойнт (Rouch Point, -65.165129°, 64.159349°) названий на честь Жюля Руша (Jules Rouch), океанографа експедиції, та крайній південний мис острова – Депо-Пойнт (Depeaux Point, -65.180562°, -64.143233°) на честь французького підприємця, колекціонера мистецтва та філантропа Франсуа Депо (François Depeaux), який відповідав за будівництво судна «Pourquoi-Pas?».

Другою експедицією Ж.-Б. Шарко названі і малі кам’янисті острови на південь від острова Пітерман: острів Шарла (Charlat Island, -65.179036°, -64.148991) на честь М. Шарла (Charlat) – французького віце-консула в Ріо-де-Жанейро; острів Буде (Boudet Island, на честь Жана Буде (Jean Boudet), який був французьким консулом в Бразилії) та острів Тібу (Thiébault Island, -65.179670°, -64.157083°) на честь Юджина Тібу (Thiébault) – тодішнього повноважного посланника Франції в Аргентині); острів Лісбоа (Lisboa Island, -65.185420°, -64.157969°) названо на честь Лісбоа (Sr de Lisboa), посланника Бразилії в Уругваї. Лісбоа допомагав експедиції Ж.-Б. Шарко в Монтевідео у 1910 р.; острів Барб’є (Barbiere Island (-65.185695°, -64.151136°) на честь М. Барб’є (M. Barbiere) – одного з 15 інженерів порту в м. Ресіфі (Recife), бразильський штат Пернамбуку (Pernambuco), який допомагав експедиції в 1910 році; острів Бацано (Bazzano Island, -65.185290°, -64.155244°) – названий на честь Гамлета Бацано (Hamlet Bazzano), директора національної обсерваторії Уругвая, який допоміг антарктичній експедиції Ж.-Б. Шарко, коли та зайшла в уругвайську столицю Монтевідео. У подальшому Гамлет Бацано вважався першим уругвайським спеціалістом з антарктичних питань. А також назвали Мегалестріс-Гіл (Megalestris Hill, -65.174887°, -64.141089°) – пагорб висотою 35 м в південній частині острова (стара латинська назва поморника Megalestris) та Клейтон-Гіл (Clayton Hill, -65.168401°, -64.139674°, 125 м) на честь Томаса Адама Клейтона (Thomas Clayton), який очолював дочірнє підприємство компанії з пожежогасіння діоксидом сірки, що базувалося в Парижі і надало обладнання для експедиції.

Незважаючи на пошкодження свого корабля, Ж.-Б. Шарко, здійснив плавання на південь за полярне коло. При цьому свої назви отримали: Гора Міл (Mill Mount, -65.257415°, -64.050552°) на честь Х’ю Роберта Мілля (Hugh Robert Mill), британського географа, антарктичного історика та автора твору «Штурм Південного полюса», 1905 р.; гора Скотт (Scott, Mount, -65.155816°, -64.057571°) на честь капітана Роберта Ф. Скота; скелі Барос (Barros Rocks, -65.283767°, -64.202270°) названі на честь капітана Барроса Кобри – бразильського морського офіцера в Ріо-де-Жанейро, який допомагав експедиції; острів Сомервіль (Somerville Island, -65.375975°, -64.307903°), на честь Крайтона Сомервілля (Crichton Somerville) з м. Осло, який займався підготовкою полярного одягу та обладнання для експедиції; Деліверенс-Пойнт (Deliverance Point, -65.304568°, -64.099473°) названий на честь того, що сам Ж.-Б. Шарко та двоє його компаньйонів були врятовані тут після шести днів боротьби з льодом у пікетному човні; льодовик Труз (Trooz Glacier, -65.328613°, -63.997262°) названий на честь Х. Тру (J. de Trooz) – міністра внутрішніх справ та державних інструкцій Бельгії, який сприяв отриманню коштів для публікації наукових результатів експедиції; бухта Ведінгтон (Waddington Bay, -65.273639°, -64.065863°) названа на честь сенатора Ведінгтона, президента Торгової палати в Руані.

При цьому він показав, що Аделаїда то насправді острів, а також дослідив острів Олександра І та вперше після експедиції Беллінґсгаузена побачив острів Петра І, відкриті Ф. Беллінґсгаузеном. У цій експедиції він також відкрив та назвав затоку між островом Аделаїди та островом Олександра І на честь своєї дружини – Маргарити, а також новий острів на честь свого батька – острів Шарко (Charcot Island).

У другій експедиції Ж.-Б. Шарко працював французький ботанік М. Гайн (M. L. Gain). Він зібрав перші зразки лишайників, мохів і щучника антарктичного з району Аргентинських островів.

У 1929-30 рр. британська та американська експедиція під керівництвом Хуберта Вілкінса (George Hubert Wilkins) на китобійних суднах та судні «William Scoresby» пройшла протокою Бісмарка далі на південь вздовж острова Аделаїди.

Висловлюю подяку В. Придатко-Доліну, Б. Олексюку, В. Загоруйку та О. Пньовській за цінну критику та інформацію, яка допомогла підготувати цю статтю, Національному антарктичному науковому центру МОН України, Національній науковій фундації США, І. Козерецькій, В. Папіташвілі, В. Кунаху, колективу 18-ї, 20, 21, 22, 23, 24 та 25-ї українських антарктичних експедицій.

Джерела:

Трешников А.Ф. История открытия и исследования Антарктиды. – М.: Государственное издательство географической литературы. – 1963 г. – 418 с.

Booth J. N. The Storied Ice. Exploration, Discovery, and Adventure in Antarctica’s Peninsula region. – Regent press, Berkeley, California. – 2011. – 373 p.

Geographic names of Antarctica with a foreword by Meredith F. Burrill and a list of expeditions by Kenneth J. Bertrand and F. G. Alberts revised edition t official standard names approved by the united states board on geographic names prepared in the office of geography, department of the interior Washington, D. C, January 1956 gazetteer no. 14.

Quevedo Pavia A.E. Historia de la Antártida. – 1° ed. – Buenos-Aires: Argentinidad, 2012. -544 p.

Verlinden J. Discovery and exploration of Gerlache Strait. 2008 – 172 p.