Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ненавистю і безоглядною боротьбою прийматимеш
ворогів твоєї нації

Богдан Хмельницький

?

1999 р. Звід пам’яток Києва

Михайло Кальницький, Дмитро Малаков, Тетяна Скібіцька

Будинок Київського доброчинного товариства («Сулимівка»), 1833 – 35 рр.

(архіт., іст.).

Вул. Лютеранська, 16.

На червоній лінії забудови вулиці зі значним схилом рельєфу. До центрального входу з хідника влаштовано сходи. Збудовано у садибі, яка належала з 1833 р. У. Сулимі – дружині поміщика Я. Сулими з відомого українського роду, нащадка гетьмана І. Сулими. Вірогідно, що ескізний проект головного будинку і флігелів (не збереглися) розроблений Я. Сулимою, який брав уроки у арх. В. Стасова. Проект садиби доопрацьовувався і доповнювався арх. Л. Станзані. Після смерті чоловіка У. Сулима вийшла заміж за генерала Ловцова. У відповідності з її заповітом садиба перейшла у власність Київського доброчинного товариства, яке з ініціативи його голови, дружини київського генерал-губернатора княгині К.Васильчикової 22 вересня 1859 р. відкрило тут доброчинний заклад. Він мав госпіталь, майстерні, рукодільню, пансіон для бідних привілейованого стану, вихованок фундуклеївської гімназії тощо. Неодноразово перебудовувався, у 1866 р. зі східного боку влаштовано церкву св. Олександра Невського. Після пожежі 1868 р. споруду перебудовано за проектом арх. М. Іконникова. У 1885 р. коштом філантропа М. Дегтерьова над церквою зведено баню на гранчастому підбаннику. У 1896 р. церкву розширено, завершення модернізовано у стилізованих формах російської архітектури 17 ст. У 1919 р. благодійне товариство припинило своє існування. Деякий час Сулимівський комплекс пустував, у 1928 р. перетворений на житловий. Тоді ж головний будинок перебудовано, церкву розібрано.

Дво-, триповерховий, мішаної цегляно-дерев’яної конструкції, тинькований, складної в плані конфігурації, з численними прибудовами й надбудовами. Зберігає стилістичні особливості архітектури доби зрілого класицизму. Первісно у центрі композиції головного фасаду був ризаліт з шестиколонним іонічним портиком, піднятим на рівень третього поверху і поставленим на високий цоколь з аркадою. Парадні сходи двома симетричними маршами вели на терасу з металевою огорожею, влаштовану над цокольним поверхом обабіч ризаліту. Будинок мав ошатний, довершений класичний вигляд. Під час реконструкції 1868 р. портик розібрано, замість трикутного фронтону з’явився дерев’яний сегментоподібний, зникли аркади, рустування, сходи й огорожа. Аналогічне сучасному завершенню головного фасаду мав і дворовий фасад, де на такому самому дерев’яному фронтоні проступають сліди від декоративного кола в тимпані. Інтер’єри й планування будинку також зазнали змін. Центральні внутрішні сходи освітлюються скляною стелею з великим ліхтарем. На подвір’ї збереглися рештки садочка з насадженнями декоративних і фруктових дерев та чагарників. На сусідній садибі № 14 містилися Сулимівські пансіон, пекарні, їдальня. Територія, що належала благодійному товариству, сягала Круглоуніверситетської вул. З комплексу доброчинних закладів зберігся кол. .жіночий притулок (т. зв. будинок бідних; арх. М. Іконников, 1870 – 71 рр.) на вул. Круглоуніверситетській, 5. Будинок «Сулимівка» – найстаріший в цій частині Липок – нагадує характер забудови 1-ї пол. 19 ст.

На поч. 20 ст. до членів Ради товариства, яка містилася у цьому будинку, входили відомі київські діячі: начальник Південно-Західного краю, Київський, Подільський і Волинський генерал-губернатор Ф. Трепов (почесний голова) та його дружина Є. Трепова (голова), міський голова І. Дьяков, підприємець і меценат С. Могилевцев, архітектор Є. Єрмаков та ін. Тепер споруда – житлова, частину приміщень займають різні установи.

ДАК. ф. 163, оп. 41, спр. 736;

МФ ДержНДІТІАМ, № І-1727, 5271;

Барановский Г. В. Юбилейный сборник сведений о деятельности бывших воспитанников института гражданских инженеров (строительного училища). – СПб., 1893;

Закревский Н. В. Описание Киева. – М., 1868. – Т. 1 – 2;

Кальницкий М. Нечистая сила как фактор реконструкции // АСС. – 1997. – № 1;

Київ: провідник. – К., 1930;

Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. – К., 1983. – Т. 1.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 523 – 524.