Церква Успіння
Розмір зображення: 598:800 піксел
Мукачево Мукачівський район
Церква Успіння пр. богородиці. 1859. (УГКЦ)
Перша згадка про місто належить до середини XII ст. У 1376 році місто отримало гербову печатку з зображенням св. Мартина. У 1692 р. згадують мукачівську церкву як філію монастирської церкви св. Миколи. Дерев’яний храм і фара стояли здавна між деревами, в оточенні мочарів, на місці пізніше збудованої гімназії (у 1699 р. згадують передану парохії ділянку Андрія Бовтрадя). Церква була вкрита дубовими шинґлами, а дерев’яні хрести позначали могили на цвинтарі поряд. Перед входом стояло майстерно вирізане з дерева розп’яття. У середині XVII ст. у місті були два священики – Федір Поп і Мартин Поп, яких звали “батьками”. За Ференца Ракоці церква не платила податку. У 1730 р. парохом був майбутній єпископ Михайло Мануїл Ольшавський, але доходи парохії були мізерні (в 1760-х роках через нестатки парохія лишилася без священика), і єпископ та вірники постійно звертались за допомогою до властей та патрона церкви графа Шенборна.
Мукачево було центром греко-католицької єпархії до 1780 року, коли єпископ А. Бачинський переніс резиденцію в Ужгород. У 1743 р. в Мукачеві ще була маленька дерев’яна церква Покрови богородиці. Близько 1740 р. під керівництвом міщанина Юрія Олага збудували невеликий кам’яний храм у формі базиліки з напівкруглим виступом вівтаря та такими ж бічними прибудовами до нави, до якого в 1778 р. прибудували вежу.
У 1692 p. єпископ Декамеліс вирішив спорудити біля монастиря на Чернечій горі будиночок, у якому відтоді проживали мукачів -ські єпископи. Коли в середині XVIII ст. постало питання про реконструкцію монастиря, 13 вересня 1752 р. угорська придворна канцелярія за дорученням імператриці Марії Терези виділила єпископу М. Ольпіавському дві тисячі золотих, до яких додала пізніше ще 1500 гульденів, на спорудження нової резиденції на ділянці, подарованій графом Е. ІПен-борном. Наріжний камінь заклали в 1753 p., але єпископ запланував занадто великий будинок, який не добудували і до його смерті в 1767 р. Того ж року наступник Ольшавсь-кого єпископ І. Брадач наскоро завершив у незакінченому будинку чотири кімнати. На той час стара церква вже не вміщала всіх вір -ників.
У 1800 р. виникла ідея перебудувати на храм недобудований єпископський будинок. 22 лютого 1804 р. єпископ оформив документи про передачу будови громаді. Робітники розібрали внутрішні стіни, однак через нестачу коштів робота припинилася. Громада кілька разів марно зверталася до міських властей, а в 1830 р. подала до адміністрації комітату скаргу про те, що в Мукачеві більшість населення становлять греко-католики, але міська влада належить до іншої конфесії і не дає навіть дерева на дах церкви. Будівництво розпочалося завдяки зусиллям ревного священика і вченого, поета і будівничого Василя Довговича, який домігся дотацій та виконав план реконструкції. 8 вересня 1829 р. з південного боку споруди заклали фундамент святилища, а з північного – фундамент вежі.
У 1834 р. церкву вкрили дахом. Грішми і матеріалами, допоміг також; єпископ Олексій Повчій. У 1837 р. куратор Василь Балла просив у місцевих властей допомоги грішми й матеріалами, щоб зробити вищою ще не готову вежу. Вирішили, що вежа одночасно служитиме пожежній службі для спостереження, за що дзвонар матиме окрему платню. Вежа мала бути заввишки 21 сажень, на яку потрібно було 35 ц заліза. Священиком тоді був Ієроним Гайду. Згодом роботи припинилися, а під час революції 1848 р. храм використовували як склад. Закінчували будівництво за священика Іоана Дешка.
У 1850-х роках цісар Франц Йосиф асигнував на викінчення храму 6300 форинтів із релігійного фонду. 27 серпня 1859 р. єпископ Василь Попович висвятив храм, який вміщував 2000 вірників і мав розміри 34 м на 24,49 м. Вкрита бляхою турню обладнали галереєю для спостережень. Намісні образи в людський зріст до білого з позолотою іконостаса намалював відомий ужгородський художник Ф. Видра. На місці розібраного старого кам’яного храму в 1863 – 1867 роках збудували поверхову фару.
Настав другий етап збирання коштів для оздоблення інтер’єру та придбання необхідних речей. Кошти надійшли від цісаря – 1300 форинтів, від фонду єпископа, від бо-бовищанського пароха Михайла Лихварчика – 100 ф., від графа ПІенборна – 200 ф. і матеріали на 500 ф. та 100 ф. від міста. Зробили свій внесок єпископ Василь Попович та землевласник Петро Черський, які забезпечили вівтарі, дзвони, що їх відлили в Пряшеві, люстри та інші речі.
Годинник для башти виготовили в Мюн -хені. Вівтарний образ та ікони до іконостаса, який коштував 5000 форинтів, намалював художник Мікловші (Михайло Змій-Миклошик), а стіни розписали біблійними сюжетами єпархійний живописець Юлій Корнило Фенцик та маляр Андрій Мікловда в 1892 – 1893 pp. У цій великій роботі священика підтримували Іван Аукач, Ілля Мотринець, Михайло Грабар, Й. Пастелій, головний куратор Августин Попович та допоміжний священик Бертолон Галактович. Помальовану церкву посвятив єпископ Юлій Фірцак 3 жовтня 1894 р.
З приходом радянської влади церкву підпорядкували Московському православному патріархату. У Мукачеві репресували священиків Євменія Дулишковича, Михайла Микулу, Олександра Ільницького, Степана Тиводара. Два останні померли в концтаборах.
У 1992 р. храм повернули греко-католикам. Колишнім господарям залишили голі стіни. Усе оздоблення перенесли в нову православну церкву. З 1992 р. до 1995 р. спорудили новий іконостас (різьбяр Й. Волосянський) з іконами, стіни вкрили новим малюванням.
Джерело: Сирохман М. Церкви України: Закарпаття. – Льв.: 2000 р., с. 156 – 158.