2008 р. У родинному гнізді Богдана-Ігоря Антонича

Ірина Стрижевська

Дата: 16.10.2008

До невеликого села Бортятин, що на Мостищині – 20 км на схід від райцентру. Зі Львова – 50 км. Молодий поет, студент Львівського університету Богдан-Ігор Антонич щовихідних долав цей шлях. Тут мешкали його батьки.

Нині Бортятин – найбільше село в районі: майже дві тисячі мешканців, до місцевої дев’ятирічки (а вона також найбільша сільська школа в районі) щоранку ходять 150 дітлахів.

Незабаром у будинку, де мешкали Антоничі – отець Василь, парох місцевої церкви, та його дружина, – відкриють садибу-музей. Наразі ж тут є лише кімната-музей, а ще шкільні майстерні, в яких місцеві хлопчаки навчаються працювати з металом і деревом.

Трагедія родини Антоничів

У Бортятин родина Антоничів приїхала 1925 року. Отець Василь отримав тут парафію і почав служити в місцевій греко-католицькій церкві Успіння Пресвятої Богородиці. Неподалік храму в центрі села, на пагорбі був і дерев’яний будиночок на п’ять кімнат, у якому завжди мешкали місцеві душпастирі, так зване попівство.

Раніше сім’я Антоничів проживала в селі Новиця Горлицького повіту (нині це територія Польщі), де і з’явився на світ майбутній поет. До речі, прізвище Антонич сім’я отримала незадовго до народження свого єдиного сина – Богдана-Ігоря. До цього вони мали прізвище Кіт. Початкову освіту майбутній поет здобував під наглядом приватної вчительки в інтернаті, а вже гімназію закінчив у місті Сянок.

Лемківська родина прогресивно налаштованих в українському дусі Антоничів потрапила до Бортятина під тиском життєвих обставин – утікали від переслідувань поляків. До речі, рідного брата отця Василя замордували польські націоналісти.

Утікши та поселившись неподалік Львова, сім’я на деякий час отримала спокій. Восени 1928 року Богдан-Ігор вступив до Львівського університету, де студіював слов’янську філологію. Батько ж тим часом вірно служив Господу та громаді села. У Бортятині й досі пам’ятають, що сім’я Антоничів не гналася за статками – отець Василь роздав і худобу, й землі місцевим селянам. А ще саме завдяки його старанням у цьому селі з’явилася кредитна спілка, для функціонування якої спеціально звели будинок. Також перед Другою світовою війною зусиллями пароха в Бортятині розпочали будівництво нової, мурованої церкви.

Улітку 1937 року важко занедужав їхній єдиний 28-річний син, визнаний уже на той час поет Богдан-Ігор Антонич. Молодий організм переборов запалення кишки, згодом легенів, однак не витримало серце…

Перенісши страшну втрату, сім’я жила далі, а її глава служив. Прихід радянської влади отець Василь зустрів зі страхом за майбутнє родини та односельчан. Невдовзі, 1945 року, він відійшов у вічність. Забравши до себе, Господь урятував отця Антонича від переслідувань, яких невдовзі зазнали патріотично налаштовані греко-католицькі священики.

Вдову ж нова влада вигнала з будинку. Там розмістили сільраду та “контору” місцевого колгоспу. Згодом господарство звело собі нове приміщення, і в колишньому будинку Антоничів залунали дитячі голоси – його пристосували під чотири класи місцевої школи та бібліотеку.

Десять останніх років життя по смерті чоловіка мати Богдана-Ігоря Антонича, яка мала неабиякий авторитет у селі, прожила у злиднях – її прихистила у своїй домівці одна із сімей Бортятина. На той час припадає і забуття її сина як поета.

Талант, що спалахнув і згас, мов зірка

Поезією Богдан-Ігор Антонич захопився ще в дитинстві. Невдовзі й сам почав віршувати. Перші римовані рядки з-під його пера з’явилися польською мовою: воно й не дивно, адже навчався у польській школі, та й оточення було лише польським. Ситуація змінилася після вступу до Львівського університету. Тут навчалося багато українців. Вони й заохотили Богдана-Ігоря Антонича писати рідною мовою. І не лише заохочували, а й допомагали вивчати українську у всій її красі та нюансах.

Перші свої поезії рідною мовою Антонич прочитав саме у студентському середовищі. Зробивши початкові впевнені кроки на літературній ниві, поет активно ввійшов у громадське життя Львова.

Богдан-Ігор Антонич мав хороший смак, тому його “пробні” твори залишилися переважно в рукописах – свої ранні поезії він не віддавав до друку. Уперше його вірш опублікували 1931 року в журналі “Вогні”. Богдан-Ігор також робив різноманітні доповіді про стан української та іншомовної літератури, писав статті та рецензії, під псевдо Зоїл дискутував на шпальтах різних видань про громадські та політичні справи. У журналі “Дажбог” вів літературну хроніку, а ще був дотепним фейлетоністом та автором сатиричних пародій.

Деякий час Богдан-Ігор Антонич редагував журнал “Дажбог” і разом із Володимиром Гаврилюком – журнал “Карби”. Склав лібрето до опери “Довбуш”, незавершеними залишилися новела “ Три мандоліни” та повість “На другому березі”. Загалом за коротке, але яскраве літературне життя Богдан-Ігор Антонич видав три збірки поезій – “Привітання життя”, “Три перстені” та “Книга Лева”. Устиг підготувати до друку ще дві – “Зелена євангелія” і “Ротації”. Однак вони побачили світ уже після смерті поета, 1938 року.

Богдан-Ігор Антонич також активно цікавився літературним життям сучасної йому Радянської України: переписував у свої блокноти поезії Максима Рильського й Павла Тичини, вивчав вірші Євгена Плужника, Миколи Бажана, Михайла Драй-Хмари. Він важко сприйняв загибель на території Радянської України своїх близьких знайомих – Василя Бобинського та братів Крушельницьких.

Бог щедро обдарував Богдана-Ігоря Антонича талантами: він малював, грав на скрипці, писав музику і мріяв стати композитором.

Однак не судилося…

До століття буде музей

Нині в рідному селі поета активно готуються до відзначення століття від дня його народження, яке святкуватимуть наступного року. З будинку, в якому мешкали батьки Богдана-Ігоря, “виселять” шкільну майстерню. Через кілька тижнів розпочнуть капітальний ремонт будівлі та облаштування прилеглої до неї території. На це мають витратити майже 800 тисяч гривень.

Завуч місцевої школи, директор нинішньої кімнати-музею Лариса Васів каже, що наступного року в Бортятині буде повноцінний музей-садиба з екскурсоводом. А наразі в селі збирають спогади старожилів, яких із кожним днем залишається все менше, створили гурток із вивчення життя та творчості Богдана-Ігоря Антонича.

Звісно, в новому музеї будуть насамперед ті речі, які нині є в кімнаті-музеї: тумбочка, два крісла, велика ваза для квітів, релігійна література з бібліотеки отця Василя Антонича, фото родинного гнізда в Новиці, документи про освіту Богдана-Ігоря Антонича і світлина його коханої, а ще – ікона Богородиці, до якої молилася родина поета.

Джерело: “Львівська газета”