Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Пам’ятай про великі дні наших Визвольних змагань

Богдан Хмельницький

?

2003 р. Звід пам’яток Києва

Михайло Кальницький, Елла Піскова

459.25. Садиба 1875–77, в якій містилися правління Південно-Російського товариства заохочення землеробства й сільської промисловості, Друге Київське комерційне училище, проживав Поспєлов В. П. (архіт., іст.).

Вул. Пушкінська, 28/9. Комплекс будівель на розі з бульв. Т. Шевченка. Розташований вздовж фронту забудови вулиць та у глибині ділянки. Зведено за єдиним проектом академіка архітектури О. Гросса; у проектуванні та будівництві брав участь арх. В. Ніколаєв.

Комплекс споруджено на замовлення купця 1-ї гільдії, голови Київського біржового комітету М. Хрякова. Первісно складався з чотириповерхової, у плані прямокутної споруди вздовж фронту вул. Пушкінської (у той час вул. Новоєлизаветинська, 2); перпендикулярного до неї, Г-подібного в плані триповерхового корпусу вздовж фронту бульвару; двоповерхового службового флігеля та одноповерхових служб у глибині садиби (втрачені). Споруда на вул. Пушкінській спочатку призначалася для нежитлових приміщень, споруда з боку бульвару – для квартир з господарськими приміщеннями в надвірному крилі. Входи в обидва будинки підкреслювали завершення з лучковими фронтонами та люкарнами (не збереглися). Під час Великої Вітчизняної війни забудова садиби постраждала від пожежі (зокрема, згоріли дерев’яні перекриття й перегородки чолових споруд).

1944 ділянку з будівлями передали Союзукрпапіртресту для відбудови під контору та житло. 1947–49 відновлено головні будівлі як єдиний об’єм з надбудовою четвертого поверху з боку бульв. Т. Шевченка (арх. В. Меланчук) та внутрішнім переплануванням. Ця реконструкція, а також пізніша надбудова над усім об’ємом п’ятого поверху негативно вплинули на об’ємно-просторовий вигляд фасадної споруди, зробивши її занадто важкою та знівелювавши силует.

Головний будинок. П’ятиповерховий, цегляний, пофарбований, у плані близький до П-подібного. Має два входи з боку вул. Пушкінської, один – з боку бульв. Т. Шевченка.

Внаслідок перепаду рельєфу перший поверх з боку бульвару частково набув вигляду цокольного напівповерху.

Перекриття пласкі, дах вальмовий, з бляшаним покриттям.

Оздоблений у стилі історизм з елементами неоренесансу. Як активні елементи вертикального членування застосовано канелюровані на постаментах коринфські пілястри на рівні третього– четвертого поверхів, які на нижніх поверхах продовжуються муфтованими та фільончастими лопатками. Декор фасадів складають також рустування нижньої частини та міжвіконь, виразні обрамлення прямокутних вікон, ліплені прикраси (зокрема, оздоблення фриза та зображення в замкових каменях вікон другого поверху символу торгівлі – кадуцея), міжповерхові гурти, оригінальні балкони на фігурних металевих кронштейнах. Цоколь облицьовано сірим гранітом. В архітектурних формах тильного, скромно декорованого фасаду прочитується первісна дводільна структура споруди: на лівому крилі збереглися неоготичні гранчасті стовпчики-лопатки (перший–третій поверхи).

З боку вул. Пушкінської в гарній цегляній огорожі в стилі необароко, що має ордерну побудову, влаштовано проїзд на подвір’я. За допомогою спарених муфтованих напівколон тосканського ордера, які встановлено на цоколь, облицьований сірим полірованим гранітом, площину огорожі розбито на три великі й чотири малі прясла.

В малі вписано хвіртку й однакові за формою вузькі фальшиві арки, у велике центральне прясло – прямокутну фільонку, у великі бічні прясла – аркову браму та ідентичну за формою фальшиву арку. Осі брами та симетричної арки підкреслено бароковими щипцями з бічними волютами та трикутним розірваним фронтоном. Первісні стулки воріт і хвіртки втрачено.

Флігель. У глибині подвір’я, в його лівій частині. До 2002 капітально відремонтований з добудовою третього поверху і високої мансарди.

Триповерховий з мансардою, цегляний, пофарбований, у плані Т-подібний з центральним тривіконним ризалітом, в якому міститься вхід. Перекриття пласкі, дах вальмовий з заломом, під сучасним покрівельним матеріалом, що імітує черепицю.

Два нижні поверхи оздоблено у стилі історизм з елементами неоготики. Головний фасад симетричний за композицією, вікна і двері прямокутної форми. Простінки другого поверху декоровано фрагментами аркатури з тонкими напівколонками, наріжжя й членування фасаду – гранчастими лопатками-лізенами. Міжповерховий і карнизний гурти прикрашено зубчиками. Третій поверх з вінцевим щипцем і мансарду виконано у стилістиці бароко.

Забудова садиби – цікавий зразок багатофункціонального комплексу 2-ї пол. 19 ст. у стилі історизм, зведеного одночасно за єдиним архітектурним задумом.

1892–1914 в садибі містилися правління й склади Південно-Російського товариства заохочення землеробства й сільської промисловості (Київський землеробський синдикат). Його засновником, першим головою (згодом членом правління) був Б. Ханенко – культурний і громадський діяч, меценат, колекціонер. У 1897 за поданням міністра фінансів Російської імперії за діяльність на цій посаді йому було пожалувано чин надвірного радника.

Пізніше товариство очолювали: Г. Вишневський (до 1906) – київський повітовий предводитель дворянства, депутат Дворянського зібрання від Васильківського пов., один з директорів Київського дворянського клубу, член ради Слов’янського доброчинного товариства, губернського комітету піклування про народну тверезість; з 1906 – М. Шестаков – член правління Всеросійського товариства цукрозаводчиків, Київського відділення товариства сприяння жіночій сільськогосподарській освіті (скарбник), оціночної комісії Київського земельного банку.

Товариство ставило за мету сприяти розвитку сільських господарств Київської, Подільської і Волинської, Бессарабської, Полтавської, Харківської, Херсонської й Чернігівської губерній. Мало свої агентства у Кишиневі, Миколаєві, Одесі. На 1 січня 1899 об’єднувало 346 членів. До його складу входили відділи: землеробських машин і знарядь праці, польового й городнього насіння, штучних добрив, предметів споживання в сільському господарстві, комісійної купівлі-продажу продукції хліборобства.

При товаристві діяли в різний час: сільськогосподарська лабораторія й мережа дослідних ланів (завідувач – магістр сільського господарства С. Франкфурт), ентомологічна станція (завідувач В. Поспєлов, акад. АН УРСР з 1939), експертна комісія з очищення стічних вод (голова – професор Київського університету В. Високович; один з членів – С. Реформатський, акад. АН СРСР з 1929). На поч. 1910-х рр. мало штат роз’їзних агрономів, в числі яких був О. Душечкін (акад. АН УРСР з 1945), одночасно помічник завідувача лабораторії (з 1912). В будинку розміщувалася також редакція журналу товариства «Хозяйство», яку очолював М. Шестаков. У 1914 правління товариства переїхало на сучасну вул. Б. Хмельницького, 46.

З 1896 частину садиби займали щойно відкриті приватні навчальні заклади П. Натансона: чоловіче комерційне училище та підготовчі курси для вступу у гімназію або реальне училище. У 1902 через несприятливі обставини училищу П. Натансона загрожувало закриття, у зв’язку з чим Київське купецьке товариство прийняло його під своє опікування і перейменувало заклад на Друге Київське комерційне училище.

Училище займало третій–четвертий поверхи будівлі на вул. Пушкінській та другий–третій поверхи об’єму з боку бульвару. Через обмежену площу приміщень та необхідність пристосування житлових квартир під класи неодноразово розглядалося питання про зведення нової споруди. В 1911 училище придбало у власність садибу, на якій воно містилося. Було складено кілька варіантів проекту навчального корпусу на терені садиби (зокрема, проект Е. Брадтмана у 1912, проект А. Мінкуса у 1914) з перетворенням наявного будинку на прибуткове житло, але цей задум не здійснився.

В училищі навчалося бл. 400 учнів.

Курс був розрахований на п’ять загальноосвітніх і два фахових класи: діяли також підготовчі класи з двох (у 1902–05 – з трьох) відділень. У фахових класах викладалися, зокрема, політична економія, бухгалтерська й товарна справи. Училище надавало середню комерційну освіту, випускники могли продовжувати навчання у комерційних інститутах. Було підпорядковане Міністерству фінансів, з 1905 – Міністерству торгівлі й промисловості. Справами закладу керувала опікунська рада при купецькому товаристві (перший голова – купецький староста М. Чоколов). До складу ради входили місцеві підприємці М. Гальперін, В. Гінцбург, Д. Марголін, Я. Ріхерт та ін. Почесними опікунами училища були, зокрема, відомі цукрозаводчики Лаз. та Л. Бродські. При училищі діяло товариство допомоги нужденним учням. Купецьке товариство запровадило для вихованців стипендії ім. С. Вітте та М. Чоколова.

У різний час в училищі викладали вчені: природознавці К. Пурієвич та В. Тарасенко, історик І. Лучицький, лікарем з очних захворювань працював І. Руберт. Статут закладу дозволяв навчання до 50 відсотків євреїв (значно більше, ніж за т. зв. відсотковою нормою); законовчителем з іудейської релігії в училищі з 1903 працював історик І. Галант (Глянц), з 1919 співробітник, у 1920-х рр. керівник і секретар постійної єврейської історико-археографічної комісії УАН. Тут вчився майбутній художник театру Н. Шифрін.

1908–11 в садибі проживав Поспєлов Володимир Петрович (1872–1949) – зоолог-ентомолог, акад. АН УРСР (з 1939), перший директор Інституту ентомології і фітопатології АН УРСР (1946–49). У 1904 заснував у Києві першу в Російській державі ентомологічну станцію при Південно-Російському товаристві заохочення землеробства й сільської промисловості.

Очолюючи її до літа 1913, здійснював численні поїздки по регіонах України.

На основі зібраних матеріалів провів грунтовні дослідження з питань захисту рослин від шкідників і хвороб, результати яких було опубліковано у бл. 50 наукових працях і великій монографії про бурякового довгоносика.

У цей період одним з перших почав розробляти біологічний метод боротьби з шкідниками, організував міжнародний конкурс оприскувачів рослин (1912), матеріали якого мали велике практичне значення. Одночасно очолював ентомологічну секцію Київського товариства любителів природи, викладав у Київському університеті, на Вищих жіночих курсах і в інших навчальних закладах. Засновник і редактор (1912–14) першого в Росії спеціального журналу з прикладної ентомології – «Энтомологический вестник», ініціатор проведення у Києві 1913 першого Всеросійського з’їзду ентомологів. Влітку 1913 переїхав у Воронеж на запрошення обійняти посаду професора щойно заснованого там сільськогосподарського інституту. 1906–08 жив на вул. Володимирській, 67, у 1911–13 – на вул. Тарасівській, 5 (будинок не зберігся), у 1940-і рр. – на вул. Горького, 4–6.

Після закриття у 1920 комерційного училища в садибі містилися навчальні заклади: трудова школа, Друга торговельна профшкола, середня школа № 40 (до 1941).

Тепер будинки займає Державний комітет України з державного матеріального резерву.

Література:

ДАК, ф. 163, оп. 41, спр. 890; ф. 183, оп. 1, спр. 3416; Богдан Иванович Ханенко (Некролог) // Киевлянин. – 1917. – 1 июня. – № 131; Васильев В. П., Лесовой М. П. История защиты растений от вредителей и болезней в Украине. – К., 1996; Весь Киев: Адресная и справочная книга на … (1904–1915) год. – К., 1903–1915; Владимир Петрович Поспелов (Некролог) // Вісник АН УРСР. – 1949. – № 2; Кальницький М. «Формулярный список о службе» Б. І. Ханенка // Матеріали науково-практичної конференції: До 150-річчя від дня народження Богдана Івановича Ханенка, мецената, колекціонера, фундатора музею. – К., 1999; Федоринчик Н. С. К 100-летию со дня рождения академика В. П. Поспелова // Труды ВНИИ защиты растений. – Л., 1975. – Вып. 42; Отчет о состоянии Киевского Второго коммерческого училища за 1911–1912 учебный год. – К., 1912.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 1013 – 1015.