Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Пімсти смерть великих лицарів

Богдан Хмельницький

?

2003 р. Звід пам’яток Києва

Ольга Друг, Ніна Коваленко, Тетяна Трегубова

459.19. Особняк 1875–91, в якому проживали Гарнич-Гарницькі Є. Ф. і Ф. М., містився Київський окружний комітет Українського товариства Червоного Хреста (архіт., іст.).

Вул. Пушкінська, 34. На червоній лінії забудови вулиці.

Історія садиби відома з 1874, коли цю земельну ділянку придбав з торгів професор Київського університету Ф. Гарнич-Гарницький. Проект одноповерхового з мезоніном будинку, зведеного 1875, виконав міський архітектор – військовий інж. В. Прохоров.

Фасад було оздоблено у стилі неоготики – зі стрілчастими вікнами, потужними лопатками й аркатурним фризом.

1883 на замовлення домовласника споруджено другий поверх (також з елементами готики) за проектом арх. О. Хойнацького. Перший поверх мав 13 кімнат, три передпокої, два коридори, ванну і туалет. 12 кімнат було оббито французькими шпалерами, в трьох кімнатах – дубовий паркет, в інших – підлога з соснових дощок. Другий поверх включав 16 кімнат, три передпокої, ванну та два туалети. У п’яти кімнатах був дубовий паркет. На території садиби також розташовувалися цегляний флігель, два каретника, стайня і три дров’яника. На ділянці був фруктовий сад.

У 1891 власником садиби став київський купець 1-ї гільдії, потомствений почесний громадянин І.-Н. Тульчинський. Того ж року на його замовлення зведено третій поверх будинку за проектом арх. Я. Вольмана, дещо нижчий за другий, також оформлений у неоготичному стилі. За духівницею І.-Н. Тульчинського 1898 садиба перейшла у власність доньки купця Л. Еттінгер, яка володіла нею до націоналізації в радянський час. У 1992–93 будинок капітально реконструйовано з добудовою двоповерхового об’єму з боку подвір’я й зміною внутрішнього планування. В глибині ділянки зберігся півтораповерховий цегляний флігель (не має архітектурно-історичної цінності).

Триповерховий з напівпідвалом, цегляний, пофарбований, у плані прямокутний. Має два входи – у центрі й на лівому фланзі та проїзд на подвір’я (праворуч). Перекриття пласкі залізобетонні, дах вальмовий, з бляшаним покриттям.

Оздоблений у стилі історизм. Чоловий фасад без виразних пластичних акцентів симетричний за композицією відносно осі входу, підкресленої двома невеликими балконами. Весь декор цегляний. Ритміку фасадної площини визначають горизонтальні смуги карнизів з аркатурою, групи здвоєних вікон, розкреслених вертикалями лопаток, що на рівні даху завершуються стовпчиками парапету над вінцевим карнизом, оздобленим ступінчастими модульйонами. Стрілчасті за формою прорізи входів і вікон окреслено простими лиштвами. Тильний фасад добудованого об’єму не має архітектурного оздоблення.

Будинок – зразок вдалого застосування форм неоготики у житловому будівництві кін. 19 ст.

1875–91 тут проживав Гарнич-Гарницький Федір Минович (1834–1908) – хімік, професор Київського університету. Походив з дворян Полтавської губ. По закінченні 1856 Харківського університету вдосконалювався на власні кошти у хімічній лабораторії Ш.-А. Вюрца в Парижі. Пізніше викладав у Харківському, з 1870 – у Київському університетах, у 1880-х рр. декан фізико-математичного факультету. Переїхавши у Київ, мешкав спочатку в університеті. Член Паризького (з 1858) і Російського (з 1871) хімічних товариств, Київського товариства природознавців (з 1870). 1891 переїхав у Санкт-Петербург, 1901 вийшов у відставку. Навідувався до дітей у Київ.

У цьому будинку мешкав до 1891 його син Гарнич-Гарницький Євген Федорович (1862–1919) – лікар, громадсько-політичний діяч. У ці роки закінчив Першу Київську гімназію (1883), здобув медичну освіту. Пізніше жив в інших будинках на вул. Пушкінській: в № 11-б, з 1903 – в № 9 (див. ст. 459.5), з 1914 – в № 22.

У 1920–30-х рр. особняк займав Київський окружний комітет Українського Червоного Хреста, що мав на меті допомагати органам охорони здоров’я у поширенні мережі медичних установ, проведенні медико-санітарної роботи в місті і на селі. На 1 січня 1928 Український Червоний Хрест Київщини мав у Києві п’ять поліклінік, одну хірургічну та гінекологічну лікарню, молочну кухню «Крапля молока», три дитячі профамбулаторії; на селі – три тубдиспансери, дві лікарські та шість акушерсько-фельдшерських амбулаторій, два акушерські пункти, дитячу консультацію, пересувний зуболікувальний кабінет, чотири лазні та нічліжний будинок. Крім того, члени комітету, що складався з 29 осіб, організовували гуртки першої медичної допомоги, курси червоних сестер та курси з газооборони для лікарів. До складу комітету входили: гігієніст та епідеміолог, акад. (з 1921) і неодмінний секретар (1928–34) ВУАН О. Корчак-Чепурківський; мікробіолог, директор (1919–31) київського Бактеріологічного (з 1920 – Санітарно-бактеріологічного) інституту М. Нещадименко.

Пізніше тут містилися різні установи.

Тепер використовується банківськими та представницькими установами Федеративної Республіки Німеччина.

Література:

ДАК, ф. 16, оп. 308, спр. 182; оп. 465, спр. 2216; ф. 143, оп. 2, спр. 424; оп. 41, спр. 117, 892, 2537, 4000; ДАКО, ф. 1636, оп. 6, спр. 93; Биографический словарь профессоров и преподавателей Императорского университета св. Владимира (1834–1884) / Сост. В. С. Иконников. – К., 1884; Драга В. 100-ліття важкої атлетики України (1895–1995) // Укр. важка атлетика. – 1996. – № 1; Киевлянин. – 1908. – 28 нояб.; Макаренко И. М., Полякова И. М. Биографический словарь заведующих кафедрами и профессоров Киевского медицинского института (1841–1991). – К., 1991; Уся Київщина: Довідна книга на 1928 рік. – К., 1928.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 1006 – 1007.