2011 р. Звід пам’яток Києва

Елла Піскова, Тетяна Трегубова

495.4. Будинок лісоінженерного факультету КСГІ (Українського лісотехнічного інституту) 1925 – 27, 1946 – 50, в якому працювали відомі вчені (архіт., іст.).

Вул. Генерала Родимцева, 19. Корпус № 1. З відступом від проїзної частини вулиці, замикає перспективу вул. Героїв оборони з деяким зсувом від її осі. Зведений за проектом арх. Д. Дяченка як двоповерхова споруда обсягом 30,59 куб. м., вирішена у формах українського бароко. Її увінчували високий дах із заломом й слуховими віконцями та центральний криволінійний фронтон, прикрашений по краях рельєфним рослинним орнаментом (не зберігся).

В період Великої Вітчизняної війни будинок зазнав руйнування. У 1946 – 50 відновлений за проектом архітекторів П. Петрушенка та В. Созанського із дотриманням первісних архітектурних форм, надбудовою третього поверху, підвищенням фронтону на чоловому фасаді та подовженням бічних крил з боку подвір’я.

Триповерховий з підвалами, цегляний, тинькований, пофарбований, у плані Ш-подібний, симетричний відносно осі головного входу, що веде до парадних тримаршових сходів, перекритих заскленим світловим ліхтарем. Допоміжні входи, пов’язані з двомаршовими сходами, містяться у бічних крилах з боку двору. Дах вальмовий під бляхою, перекриття пласкі залізобетонні, у вхідних приміщеннях та коридорах спираються на підпружні арки. Архітектурний декор, що складається з міжвіконних пучкових пілястр, розкріпованих карнизів, аркових мотивів, фігурних сандриків і вінцевого фронтону, запозичено з арсеналу українського будівництва кін. 17 – 18 ст.

Композиція чолового фасаду пов’язана з внутрішньою структурою. У центральному п’ятивіконному ризаліті, увінчаному двоярусним криволінійним фронтоном, на першому поверсі міститься вестибюль (з входом у підвал), на другому – актова зала пл. 214,7 кв. м, що виділяється найбільшими арковими вікнами. Великим аудиторіям по 150 кв. м кожна відповідають тридільні одновіконні ризаліти на флангах. Причілки ризалітів членовано пучковими пілястрами заввишки у два поверхи, осі яких продовжено у надбудові.

Пілястри центрального ризаліту мають стилізовані коринфські капітелі. На заглиблених площинах фасаду на сім віконних осей кожне застосовано поповерхові пілястри, що на першому поверсі є складовою частиною пристінної декоративної аркади. Вікна першого поверху прямокутні (за винятком бічних ризалітів), другого і надбудованого третього поверхів та фронтону – аркові. Отвір головного входу з півкруглою перемичкою й окремі аркові отвори акцентовано сандриками з мотивом зустрічних волют (вхід і фронтон), трикутними (бічні ризаліти), а також замковими каменями (вікна актової зали).

Принцип членування пілястрами на одновіконні прясла з нижніми прямокутними і верхніми арковими віконними прорізами поширено також на спрощені бічні й тильний фасади.

Оздоблення інтер’єрів позбавлено зайвої пишноти. Урочистого характеру парадним вхідним приміщенням надають аркади на хрещатих у плані пілонах з масивними карнизними імпостами. Вхід на сходи в глибині вестибюля відкривають широкі коробові арки, підхід до яких фланкують трипрогінні аркади півкруглого абрису.

Пласка стеля вестибюля прикрашена кесонами з ліпленими розетками у центрі, підлога замощена плитами штучного мармуру. Сходова клітка, оточена по периметру двоярусною трипрогінною аркадою, що яскраво освітлюється згори через скляний ліхтар.

Огородження аркад і тримаршових кам’яних сходів складено з балясин. На проміжному майданчику сходів збереглося первісне замощення з метлаських кахлів. У приміщеннях та коридорах, що ритмічно членовані підпружними арками, підлога паркетна.

В ансамблі сільгоспакадемії ця споруда, як і сусідній з нею житловий будинок № 1, вирізняється найбільшою близкістю до архітектури українського бароко.

З 1928 тут розміщувався лісоінженерний факультет КСГІ, який 1930 став самостійним Українським лісотехнічним інститутом (УЛТІ). З 1936 функціонував як Київський лісогосподарський інститут (КЛГІ), з 1954 – факультет УСГА (з 1992 – УДАУ, з 1994 – НАУ). 1954 – 62 тут містилися також ректорат й адміністративна частина УСГА, що функціонувала як навчальна частина УАСГН.

У цьому будинку працювали:

1928 – 32 – Вотчал Євген Пилипович (1864 – 1937) – ботанік і фізіолог рослин, акад. УАН (з 1921). Завідувач кафедри ботаніки КСГІ (з 1922) та УЛТІ (з 1930). Одночасно – один із засновників Наукового інституту селекції, організатор і завідувач його лабораторії біохімії та фізіології (1922 – 37), завідувач кафедри Київського медичного інституту (1920 – 30). Один з основоположників окремої фізіології сільськогосподарських рослин, польової фізіології, теорії врожайності, посухостійкості. Здійснені під його керівництвом у 1920-і рр. досліди в Святошинському лісництві заклали наукову базу для виробництва в СРСР терпентину – основної сировини для одержання скипидару і каніфолі. Працював на другому поверсі, кімната № 64.

1963 – 79 – Клецький Лев Михайлович (1903 – 89) – економіст-аграрник, акад. УАСГН (з 1959), чл.-кор. ВАСГНІЛ (з 1966), акад.-секретар відділення економіки й організації сільськогосподарського виробництва УАСГН (1959 – 62). У період роботи у цьому будинку – завідувач кафедри організації сільського господарства УСГА (1963 – 74), потім – професор кафедри. Досліджував проблеми експлуатації сільськогосподарських машин, продуктивності праці, рентабельності виробництва в сільському господарстві. Працював на першому поверсі, кімната № 9.

1965 – 70 – Кондратюк Євген Миколайович (1914 – 92) – ботанік, чл.-кор. АН УРСР (з 1972), заслужений діяч науки УРСР (з 1981), директор Центрального республіканського ботанічного саду АН УРСР (тепер – Національний ботанічний сад ім. М. Гришка НАН України) у 1959 – 65, Донецького ботанічного саду АН УРСР (1970 – 87), завідувач кафедри ботаніки УСГА (1965 – 70). Одночасно – науковий співробітник Інституту ботаніки АН УРСР (1949 – 59, 1965 – 70). Досліджував проблеми систематики, флористики, інтродукції й акліматизації рослин. Заснував і очолив новий науковий напрям – «промислову ботаніку». Працював на третьому поверсі, кімната № 110.

1928 – 30 – Кравчук Михайло Пилипович (1892 – 1942) – математик, акад. ВУАН (з 1929), член УНТ у Києві (з 1917), НТШ у Львові (з 1925), низки зарубіжних математичних товариств. З 1923 професор кафедр математики КСГІ, УЛТІ – КЛГІ, КВЗІ (з 1926 працював за сумісництвом). Одночасно викладав у Київському університеті (з 1917), КПІ (з 1921). Вчений секретар Президії (1928 – 29), голова комісії математичної статистики ВУАН (1923 – 34), завідувач відділу Інституту математики ВУАН (з 1934). Досліджував проблеми різних галузей математики: алгебри, математичного аналізу, теорії функцій, диференціальних та інтегральних рівнянь, теорії ймовірностей, математичної статистики, історії математики. Репресований у 1938, помер в ув’язненні, реабілітований 1956.

1953 – 91 – Логгінов Борис Йосипович (1898 – 1995) – вчений у галузі лісівництва, акад. УАСГН (з 1957). Завідувач кафедри лісових культур КЛГІ, УСГА (1953 – 74), потім – професор кафедри. Одночасно – голова відділення лісівництва, гідротехніки та меліорації й член президії УАСГН (1957 – 62). Зробив значний внесок у розробку наукових засад захисного лісорозведення. Розробив і обгрунтував агролісомеліоративне районування України. Автор фундаментальної праці «Основи полезахисного лісорозведення» (1962), висновки й рекомендації якої знайшли широке застосування у практиці лісового господарства. Працював на третьому поверсі, кімната № 126. Аудиторії № 127, в якій викладав Б. Логгінов, присвоєно ім’я вченого.

1939 – 41, 1944 – 45 – Переход В’ячеслав Іванович (1887 – 1964) – вчений у галузі економіки лісового господарства, акад. АН БРСР (з 1950), заслужений діяч науки БРСР (з 1956), завідувач сектора (з 1946), директор (1949 – 54) Інституту лісу БРСР. Під час роботи у цьому будинку викладав на кафедрі загального лісівництва КЛГІ (1939 – 41, 1944 – 45). Досліджував проблеми економіки лісівництва, історії й теорії лісового господарства.

1945 – 62 – Поварницин Володимир Олексійович (1899 – 1962) – ботанік, чл.-кор. АН УРСР (з 1948). Завідувач кафедр дендрології КЛГІ (1945 – 54), УСГА (1954 – 62). Одночасно працював старшим науковим співробітником Інституту ботаніки АН УРСР (з 1949). Досліджував проблеми класифікації й типології лісів, їх продуктивності, плодоносності та природного відновлення. Разом із співробітниками кафедри доклав багато зусиль для відродження знищеного окупантами дендрологічного саду КЛГІ. Працював на третьому поверсі, кімната № 95.

1933 – 41, 1944 – 49 – Погребняк Петро Степанович (1900 – 76) – лісівник і грунтознавець, акад. АН УРСР (з 1948). У зазначені роки очолював кафедри загального лісівництва і лісового грунтознавства. Одночасно – завідувач відділу екології та географії рослин Інституту ботаніки АН УРСР (1944 – 45) й кафедри грунтознавства Київського університету (1944 – 47), засновник і директор Інституту лісу АН УРСР (1946 – 56), віце-президент АН УРСР (1948 – 50), голова Ради з вивчення продуктивних сил УРСР (1948 – 52). Створив наукову школу в лісівництві, відому як українська типологічна; один із засновників порівняльної фітоекології. Наукові дослідження вченого 1930 – 40-х рр. присвячені вивченню грунтів і кореневих систем у лісах (переважно соснових) українського Полісся, проблемам мінерального живлення деревних порід у вегетаційний період. У кабінеті П. Погребняка як завідувача кафедри (третій поверх, кімната № 93) збережено прижиттєву обстановку діяльності вченого – особисті речі, бібліотеку, меблі. Біля входу встановлено пам’ятну дошку вченому.

1930 – 41, 1944 – 53 – Ролл Яків Володимирович (1887 – 1961) – ботанік і гідробіолог, чл.-кор. АН УРСР (з 1939), заслужений діяч науки УРСР (з 1948). Завідувач кафедри ботаніки УЛТІ – КЛГІ (1930 – 41, 1944 – 53). Одночасно – директор Інституту гідробіології АН УРСР (1939 – 59), професор Київського університету (1945 – 53) та інших вузів. Вивчав проблеми флори прісноводних водоростей і фітопланктону річок України. Уперше провів дослідження фітопланктону Дніпра на ділянці Дніпропетровськ – Київ. Працював на третьому поверсі, кімната № 112.

1966 – 79 – Романенко Ілля Никанорович (1909 – 82) – економіст-аграрник, чл.-кор. ВАСГНІЛ (з 1956), акад. УАСГН (з 1957), директор Українського НДІ економіки та організації сільського господарства (1956 – 66). У 1966 – 77 – завідувач кафедри економіки УСГА, з 1977 – науковий консультант. Одночасно – головний вчений секретар Президії УАСГН (1957 – 62). Досліджував проблеми економіки сільського господарства, переважно у галузі тваринництва. Працював на другому поверсі, кімната № 32.

1934 – 41, 1941 – 62 – Сироцинський Костянтин Євстафійович (1902 – 62) – економіст-аграрник, чл.-кор. УАСГН (з 1959). Доцент, згодом – завідувач кафедри економіки організації сільськогосподарського виробництва КІЕМСГ, КСГІ, УСГА (1934 – 41, 1944 – 62). Одночасно – голова секції економіки сільського господарства Республіканського товариства «Знання» (з 1933); очолював Раду по впровадженню у виробництво наукових систем ведення господарства (1960 – 61), був членом бюро відділення економіки УАСГН. Працював на першому поверсі, кімната № 9.

В будинку також працювали академіки УАСГН, ректори вузу: 1957 – 59 – В. Крамаров (1950 – 84 працював у корпусі № 5 на кафедрі ремонту машин); 1959 – 61 – С. Лебедєв (1962 – у корпусі № 3, 1963 – 88 – у корпусі № 4 на кафедрі фізіології та біохімії рослин); 1954 – 57 – П. Пшеничний (1953 – 78 – в корпусі № 2 на кафедрі годівлі тварин). Кабінет ректора має тепер № 71 – 74.

З 2002 у будинку розміщується Науково-навчальний інститут лісового й садово-паркового господарства та водних ресурсів.

Література:

ДАК, ф. Р-1331, оп. 2, спр. 215; ф. Р-1361, оп. 3, спр. 71; Інститут архівознавства НБУ, ф. 144, оп. 1, спр. 165; НА Президії НАНУ. Особові спр. Є. Вотчала, Є. Кондратюка, Я. Ролла; Вотчал-Словачевська В. Є., Костюк Г. Г. Євген Пилипович Вотчал. – К., 1991; Діденко В. В. Нарис історії Національного аграрного університету. – К., 1998; І. П. 60-річчя професора В. А. Поварніцина // Вісник сільськогосподарської науки. – 1960. – № 6; Історія Академії наук Української РСР. – К., 1982; К 80-летию члена-корреспондента ВАСХНИЛ Владимира Саввича Крамарова // Вестник сельскохозяйственной науки. – 1986. – № 12; К 70-летию члена-корреспондента ВАСХНИЛ Ильи Никаноровича Романенко // Вестник сельскохозяйственной науки. – 1979. – № 8; Микола Пилипович Кравчук. – К., 1992; Міщенко О. Д., Сизовенко А. Ф., Пляченко В. З. Життя – пошук // За сільськогосподарські кадри. – 1969. – 30 верес.; Пам’яті Петра Степановича Погребняка / К. С. Ситник, В. К. М’якушко, Ф. В. Вольвач та ін. // Укр. ботан. журнал. – 1977. – Т. 34. – № 1; Тарасенко Г. С., Шатько О. В. Клецький Лев Михайлович. – К., 2001. – Кн. 5: Вчені економісти-аграрники. – (Українські вчені-аграрії ХХ ст.); Їх же. Сироцинський Костянтин Єфстафійович // Там само; Урбанский В. К. Михаил Филиппович Кравчук. – М., 2002.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1424 – 1426.