2003 р. Звід пам’яток Києва

Віктор Мойсеєнко

437. Пожежне депо, 1927 (архіт.).

Вул. Маршала Рибалка, 11. На високій наріжній ділянці вул. Маршала Рибалка (кол. Лагерній), на перетині її з вул. Г. Тимофєєвої. Ці вулиці, а також вулиці Довнар-Запольського, Коперника, Шолуденка пов’язують місце розташування депо з навколишнім районом.

Перше пожежне депо збудоване в Києві після жовтневого перевороту 1917 у зв’язку з розгорнутою реконструкцією міського господарства. Автор проекту – арх. М. Анічкін. Впродовж 60 років будівля використовувалася за прямим призначенням і зберігалася в основному в первісному вигляді. В останній час тут розміщувалася пожежна частина № 6 Радянського району міста.

У 1988 на ділянці депо розпочалися будівельні роботи, сама будівля була ушкоджена – зруйнований верхній ярус вежі (каланчі), що слугувала одним з найхарактерніших та найважливіших елементів зовнішнього вигляду цієї споруди. Головним фасадом будівля звернена до вул. Маршала Рибалка, з цього боку влаштовані й виїзди пожежних автомобілів. Перед будівлею створений майданчик для розворотів та огляду машин. З тильного боку міститься досить просторе подвір’я, призначене для проведення навчань та для господарських потреб.

Будівля цегляна, двоповерхова (у наріжній частині триповерхова), пофарбована, у плані складної конфігурації.

Перекриття та перегородки дерев’яні.

Дах шиферний (первісно бляшаний) по дерев’яних кроквах. Споруда належить до типологічної групи автомобільних пожежних депо на п’ять автомашин.

Вона має асиметричну наріжну композицію, добре пов’язану з довкіллям.

Головним приміщенням першого поверху є гараж з п’ятьма брамами, при ньому – кімната чергового, сигналізаційна, невелика майстерня, комора для технічного оснащення, гардероб.

У тильній частині передбачено дві квартири з виходами на подвір’я, а також у групу службових приміщень.

На другому поверсі, що має коридорну систему планування, є приміщення для пожежників, кабінети, клас, комори тощо. Вежу на рівні першого поверху обрамлює великий балкон. У наріжній частині з вежею містяться сходи, службова кімната, влаштовано балкон.

У деяких джерелах цю споруду відносять до конструктивістського напряму.

Окремі риси архітектури конструктивізму їй, дійсно, притаманні: асиметрична композиція, «глухі» наріжні балкони, відсутність карнизів. Але здвоєні вертикальні віконні прорізи другого поверху, великі напівциркульні прорізи третього (наріжна частина) й оригінальні гострокутні пілони головного фасаду суперечать основним настановам конструктивізму.

Будівля має історико-архітектурну цінність як перша в такій типологічній групі споруда радянського часу в Києві та своєрідний зразок естетичних пошуків в архітектурі України першого пореволюційного десятиріччя.

Література:

Весь Киев: Адресная и справочная книга на 1914 год. – К., 1914; Анисимов А. Из истории киевских огнеборцев // Киевский телеграф. – 2001. – № 45; Київ: Провідник. – К., 1930; Київ: Туристичний провідник. – К.; Львів, 2001.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 915 – 916.