2008 р. Україна втратила Караваджо: який шедевр наступний?

Анна Ященко

Дата: 05.08.2008

31 липня співробітники одеського Музею західного і східного мистецтва виявили пропажу – вночі зловмисники викрали полотно італійського живописця Караваджо “Взяття Христа під варту”, приблизну вартість якого оцінюють у $100 млн.

Це далеко не перший випадок пограбування українських музеїв. За роки незалежності в України викрадали картину Іллі Рєпіна “Український пейзаж” з Тернопільського художнього музею (щоправда згодом її було знайдено і повернено музею), шаблю Богдана Хмельницького, подаровану йому польським королем, з Переяслав-Хмельницького історико-культурного заповідника, прижиттєве видання книги Миколи Коперника “Про обертання небесних сфер” з Національної бібліотеки України ім. Вернадського, роботи Марії Примаченко і Тетяни Яблонської. А маленькі сільські і районні музеї грабують майже щодня. Що втратила Україна зі зникненням Караваджо і чому українці не охороняють свої культурні цінності – дізнавався УНІАН.

Картина видатного італійського художника Караваджо “Взяття Христа під варту”, також відома під назвою “Поцілунок Іуди”, була створена в період, коли автор перебував у повному розквіті таланту. Художник написав три рівноцінні копії для різних власників. Одна потрапила до Риму, друга до Дубліну, а третя, куплена російським послом в Парижі, до Одеси. Приналежність полотна пензлю італійського майстра Караваджо довели в середині 1950-х років московські мистецтвознавці.

Полотна Караваджо зберігаються в кращих музеях світу: паризькому Луврі, галереї Уффіці у Флоренції, Національній галереї в Лондоні, картинній галереї у Берліні, художньо-історичному музеї у Відні, пітерському Ермітажі. В Україні викрадена робота була єдиною.

– Авторська копія Караваджо, яка є в Одесі – це прикраса для будь-якого музею, і власне саме митець і його твір – це перлина Одеської колекції, – розповідає УНІАН експерт Ради Європи з питань культури Олександр Буценко. – Караваджо – це не просто видатний митець італійської школи, він багато в чому визначив напрями живопису, зокрема середземноморського регіону. Це дуже велика втрата для української колекції. Треба докласти всіх зусиль, щоб її повернути.

– Якщо Одеса володіла такою картиною, це все одно що мати Рафаеля, Мікеланджело, Тиціана, – зазначає художник Іван Марчук. – У нас таких цінностей більше не існує. Навіть у Київському музеї Ханенків немає такої цінної картини, я не знаю просто. Це величезна втрата. Якщо б її вкрали в Луврі, який би то був переполох у світі! А у нас все спокійно. В нашій країні цінності ніколи не цінуються.

За версією прес-секретаря Одеського УВС Тетяни Хмельницької, “злочинці проникли до музею вночі, розбивши вікно на другому поверсі, де знаходилася картина”. Причому навіть скло не розбили, а тихо видавили, і сигналізація, встановлена ще 1996 р., не спрацювала. Полотно вирізали з рами і втекли по дахах. А єдиний охоронець, який чергував тієї ночі, нічого не почув.

– Те, що в Одесі була система охорони на такому рівні, це взагалі не дивно, – розмірковує Буценко. – Можна згадати викрадення творів Марії Примаченко та багатьох інших робіт. Загальний рівень охорони скарбів мистецтва в Україні не належний, якщо порівнювати з європейськими і світовими стандартами. Треба використовувати сучасні технології.

Навіть відеокамери – це вже вчорашній день. Тепер в Європі використовують сенсорні системи, що реагують на будь-які спроби викрадення. Хоча пограбування могло трапитися в будь-якій країні, навіть високорозвиненій. Ми знаємо багато випадків, коли і в Італії, і у Франції, і в Австрії крадуть безцінні твори мистецтва.

– Усі крадіжки з музеїв відбуваються не без замовлення і не без участі працівників музею в цьому. Я в цьому переконана, – категорично заявляє мистецтвознавець Юка Гаврилова. – Буває дуже часто, що це колишні працівники музею або люди, які там певний час там працювали. Це така схема.

Мистецтвознавці вважають, що цінність “Взяття Христа під варту” не в грошах. Це світове культурне надбання. В Україні існують полотна, які за своїм рівнем подібні до Караваджо, наприклад роботи Рубенса, Веласкеса, Айвазовського. Але їх не так вже і багато, і вони теж не охороняються належним чином.

– Розкручена “Мона Ліза” в Парижі і весь отой антураж навколо неї, суперохорона – це все піднімає цінність цієї картини. А у нас до культурного надбання людства ставляться дуже дивно, як мінімум недбало, – обурюється Юка Гаврилова. – В Україні крадіжки у музеях – це звичайна річ. Таке відбувається майже щодня. Але про більшість з них медіа не говорять. Культура України в цьому плані показана дуже гарна, тобто її відсутність.

З нею погоджується і Іван Марчук: “Один звичайний магазин на Бродвеї, а їх там сотні, є набагато цінніший, ніж наш Національний музей в Києві. Отакі ми страшенно культурно бідні”.

Наразі головна проблема – чи вдасться знайти картину. Експерти МВС працюють, але говорити про якісь результати поки марно.

– Як показує досвід багатьох країн, зараз вдається повернути колекційні твори мистецтва не одразу по гарячих слідах, а навіть через кілька років, – оптимістично зауважує Буценко. – Шанси звичайно є. Але це ще один сигнал, щоб сформувати належну політику в оцінці того багатства, яке ми маємо, і ставлення до нього. Розробити політику його охорони і презентацію. Створити якісь бункери, в які не можна пройти – це теж не вихід. Твори мистецтва мають бути доступні, але водночас вони мають бути надійно захищені.

Одні митці вважають, що пограбування було іноземним замовленням, і в Україні картина ніде не спливе. Інші підозрюють, що дістати шедевр світового мистецтва до себе в приватну колекцію вирішив якийсь український скоробагатько.

– Це така подія, яка повинна навчити наші міністерства, як треба охороняти цінності, – коментує мистецтвознавець Ірина Горбачова. – Люди, які робили – робили це чисто, ніяких слідів. Вивезти картину дуже важко, хоча зараз це вміють робити. Давайте будемо оптимістами, будемо сподіватися, що картину знайдуть. Але шансів на повернення роботи майже нема.

Викрадання витворів мистецтва стало прибутковим бізнесом у всьому світі. І гарантованим від нього не може бути жоден музей світу. 10 найгучніших злочинів творів мистецтва оцінюються фахівцями в 600 мільйонів доларів.

1. 7-10 тис. артефактів, викрадені з музеїв Іраку, 2003 р.

2. Крадіжка 12 картин з Isabella Stewart Gardner Museum в Бостоні, 1990 р., серед яких картини Вермеєра, Рембрандта, Едуарда Мане, Говарта Флінка та інших художників.

3. Дві картини Ренуара і “Автопортрет” Рембрандта, викрадені з Національного музею Швеції, 2000 р.

4. Крадіжка картин Едварда Мунка “Мадонна” і “Крик” з музею Мунка в Осло, 2004 р.

5. Крадіжка золотої скульптури “Сальєрі” Бенвенутто Челліні з Віденського історико-художнього музею, 2003 р.

6. Крадіжка картини Караваджо “Різдво зі святими Франциском і Лоренцо”, 1969 р.

7. Крадіжка скрипки Страдіварі з приватної колекції в Нью-Йорку, 1995 р.

8. Крадіжка двох картин Вінсента Ван Гога “Церков у Ньюнені” та “Берег у Схевенінгені” з музею Ван Гога в Амстердамі, 2002 р.

9. Крадіжка картини Сезанна “Вид Овер-сюр-Уаз” з галереї в Оксфорді, 1999 р.

10. Крадіжка картини Леонардо да Вінчі із замку в Шотландії, 2003 р.

P. S. Як не дивно, а полотно “Взяття Христа під варту” вже викрадали, тільки у кіно. Існує фільм “Звичайний злочинець”, за сюжетом якого головний герой у виконанні Кевіна Спейсі викрадає серед білого дня ту саму картину Караваджо “Поцілунок Іуди” з Ірландського музею. Щоправда, згодом він все ж таки повертає її. Тож будемо сподіватися на аналогічний хеппі-енд.

Джерело: УНІАН