1992 р. Бардіїв
Є міста, які своєю історією, культурним надбанням змушують не тільки глибше цікавитися минулим, старовиною, а й на мить зупинитися, щоб спробувати осягти сенс людського буття і глибину людського генія.
У Словаччині небагато міст, де б зосереджувалося стільки пам’яток архітектури, світської і церковної, як у Бардієві. Людина відчуває тут, як до неї промовляє історія.
Перша письмова згадка про Бардіїв походить з 1241 року. Згадується він в Іпатському списку “Літопису руського”:
“… Дмитро, київський тисяцький Данила (князя Галицько-Волинської землі. – І.Я.), сказав Батиєві: „… Настала тобі пора на Угрів уже йти. Якщо ж ти забаришся, – то земля [та] єсть сильна. Зберуться вони на тебе і не пустять тебе в землю свою”. А сказав він йому [так] через те, що бачив, як гине земля Руська од нечестивого. Отож Батий послухав ради Дмитрової, пішовши в Угри, а король Бела і брат його Коломан стріли їх на ріці Солоній. Билися їхні війська, [і] побігли угри, і гнали їх татари до ріки Дунаю. Стояли вони після побіди три роки. Перед цим поїхав був Данило-князь до короля в Угри, маючи намір заприязнитися з ним, посвататись. Та не було приязні межи ними обома, і вернувся він од короля, і приїхав у Синеводсько в монастир святої Богородиці. Але назавтра, вставши, побачив він безліч утікачів од безбожних татар і вернувся назад в Угри, – не міг бо він пройти Руської землі [до Холма], тому що мало було з ним дружини. І, зоставивши сина свого [Лева] в Уграх, – бо [не] оддав він його в руки галичанам, знаючи невірність їх: тому не взяв його з собою, – він пішов із Угрів у Ляхи, на [город] Бардіїв, і прибув у [город] Судомир” (Літопис руський. К., 1989, с. 398).
З малої садиби поступово виросло місто, через яке пролягли важливі торговельні шляхи. 1352 року воно дістало привілей – проводити 8-денний ярмарок. 1376 року Бардіїв оголошено вільним королівським містом. Ремісництво виникає тут одночасно з першою німецькою колонізаційною хвилею. 1437 року в місті розвивалося 64 різних ремесла, працювало 145 майстрів-ремісників. Господарський розквіт Бардієва припадає на XV та XVI століття. Це неабияк сприяло розвою культури, зокрема мистецтва та архітектури. Свідчення цього – збудований приблизно в 1415 році храм святого Егідія, найвизначніша художньо-історична пам’ятка міста. Згодом, уже наприкінці XIX століття, храм перебудували в новоготичному стилі. У центрі історичної площі стоїть ратуша – архітектурна пам’ятка початку XVI століття. Гості Бардієва захоплюються фортифікаційною системою міського укріплення з трьох барбаканів, невеликих воріт та 23 башт.
Усього в Бардіївському районі налічується 543 художньо-історичні пам’ятки (у самому районному центрі їх 232). З огляду на таке багатство уряд Чехо-Словацької Республіки 11 червня 1950 року оголосив Бардіїв містом-заповідником. За збереження і реконструкцію пам’яток культури міжнародна рада й фонд „Stiftung F.Y.S.Hamburg” у листопаді 1986 року відзначили Бардіїв золотою Європейською медаллю.
Цікавий у Бардієві Шариський музей, у якому привертає увагу постійна експозиція ікон. Ще 1937 року цей музей уперше репрезентувався на огляді в Празі шістьма образами. Писані на полотні ікони з Бардієва були представлені на всесвітній виставці „ЕКСПО-70” в Осака (Японія). Пишучи про цих „тихих свідків минулого”, український мистецтвознавець з Пряшева Владислав Ґрешлик наголошує, що “іконопис із Східної Словаччини в XV-XVI столітті позвивався в одному руслі із іншими регіонами західноукраїнського образотворчого мистецтва” (Дукля, 1990, № 3).
Експозиція ікон у бадіївському музеї нагадує, що й тут, у місті, і в цьому регіоні живуть українці, їхню говірку чути майже на кожному кроці. Не дивно, адже дуже багато людей переселилося останніми десятиріччями з навколишніх українських сіл.
Кожного року на початку грудня місто заполонює українська народна пісня – тут проходить огляд „Маковицька струна”. Українське художнє слово плекають місцеві літератори Віталій Конопелець, Ганна Коцур, Степан Ганущин. Про піднесення національної свідомості людності й збагачення культурного життя дбає Окружна рада Союзу русинів-українців у Бардієві.
Джерело: Пам’ятки України, 1992 р., № 1, с. 43 – 47.