Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть не приневолять тебе виявити тайни

Богдан Хмельницький

?

2008 р. Бережани – затишне європейське містечко на Тернопіллі

Ксенія Жужа

Дата: 24.04.2008

Бережани Тернопільської області належать до тих міст, що мають свою власну атмосферу та шарм. Навіть важко пояснити, чим воно привертає людей. Але усі мої знайомі, що побували в Бережанах, відзиваються про них дуже добре. Так само і я, незважаючи на мінливу квітневу погоду, що зустріла нас у містечку дощем, вітром та холодом. Бережани лежать на заході області, дістатися туди із Тернополя (54 км) можна автошляхами, подолавши біля півсотні кілометрів. Квиток на автобус коштує – 10 грн. Є ще один дуже «повільний» варіант – потяг Тернопіль-Ходорів-Львів, який «повзе» до Бережан біля трьох годин.

Перша цікавинка, яку можна побачити в місті після прибуття, – це невеличка річка з романтичною назвою Золота Липа та напівзруйнований замок біля неї. Колись твердиня, побудована у 1554 році, була дуже потужна (стіни мали товщину від двох до шести метрів) та розкішна (тут були цілі кімнати, оздоблені дорогоцінними металами). Бережанський замок – яскравий приклад переходу від виключно оборонних до оборонно-палацових споруд: ззовні він виглядав могутнім та неприступним, а зсередини – вишуканим та затишним.

Взагалі Бережани були відомі у Європі завдяки своїм укріпленням, які кілька століть витримували напади та облоги. Однак під час Першої світової війни фортеця сильно постраждала і вже практично не відновлювалася. Щоправда, зараз у ній проводяться реставраційні роботи, тому все в дошках, особливо не подивишся. Є надія, хоч і невелика, що замок збережуть для нащадків.

Треба пройти кілька звичайних міських кварталів від замку і можна потрапити у Середньовіччя. Центральна площа з класичною назвою Ринок, ратуша, на якій годинник неспішно відбиває час, давній греко-католицький храм, старовинні будинки з декором. Панянки із парасольками прогулюються недільним містом та обмінюються останніми новинами… Щоправда, є нагадування і про сучасність: рекламні вивіски, пам’ятник Шевченкові, на ратуші великий термометр (побитий, здається, не працює).

Кілька слів про ратушу. Вона була побудована на початку ХІХ століття на місті своєї дерев’яної попередниці, дещо подібна до Львівської міської ради за конструкцією, однак значно менша за розмірами. До речі, можна зайти у внутрішній дворик, там стоїть якась стара військова техніка. До початку ХХ століття тут була гімназія, в якій серед інших навчалися майбутні відомі західноукраїнські діячі. У ратуші є чотири музеї: краєзнавчий, книги, Богдана Лепкого та репресованої церкви. Однак у неділю вони або не працюють, або закриваються дуже рано.

На цьому бережанські принади не закінчуються. Трохи далі оборонний Петропавлівський костьол XVII століття. Храм розташовувався у стратегічному місці, був оточений високими мурами із бійницями. Він на вигляд простий, без прикрас, але всередині мав гарне та багате оформлення. Шкода, що до наших днів воно практично не збереглося. Вірменська церква, що також розташовується у центрі, теж мала оборонне значення. Зараз вона стоїть закинута, двері – на замку, хоча сама споруда збереглася досить добре.

Вражає те, що практично в центрі міста знаходиться колонія для неповнолітніх з дозорними вежами, колючим дротом та іншими моторошними атрибутами. А ще цікавіше те, що на території колонії розташовується старовинний Бернардинський монастир та його центральна споруда – Миколаївський костел. Як ви вже здогадалися, він також був оборонною будівлею, як і більшість місцевих сакральних споруд.

Зараз з-за високого муру виглядає лише дах храму. За словами місцевих жителів, щонеділі до костьолу пускають прочан на божу службу. Отака дивина! До речі, якщо підніматися пагорбом вздовж муру колонії, можна глянути на чудовий краєвид, що відкривається на центр міста.

Крім того, бережанці кажуть, що в їхньому місті знімали український фільм «Страчені світанки». Навіть показали нам будинок, біля якого «вбили» героїню кінострічки.