Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Про справу не говори з тим, з ким можна, а з ким треба

Богдан Хмельницький

?

Церква Різдва богородиці

Церква Різдва богородиці

Розмір зображення: 800:559 піксел

Боґаревиця. Церква Різдва пр. богородиці, 1854 р. Світлина 1998 р. Джерело: Сирохман М. Церкви України: Закарпаття. – Льв.: 2000 р., с. 138.

Боґаревиця Іршавський район

Церква Різдва пр. богородиці. 1854. (УПЦ)

У 1692 р. село було філією Кам’янського. В 1740 р. згадують дерев’яну церкву з одним дзвоном. За переказом, жителі Боґаревиці силою взяли дерев’яну церкву із сусідньої Воловиці, коли звідти всі чоловіки поїхали в Солотвино по сіль. Парохія постала в 1821 р. за священика Михайла Кофлановича. На нову муровану церкву, яку споруджували в 1885 – 1887 роках, ручним способом випікали цеглу, а каміння возили возами з Арданова. У 1920 р. церкву відремонтували, дахи вкрили бляхою.

Місце старої церкви позначала ділянка з різьбленим хрестом, яка називалася “Цвинтар”, на якій у 1935 – 1936 роках збудували школу. Над входом датою спорудження вказано 1807 р. Можливо, це рік початку будівництва, бо церква, як кажуть у селі, будувалася дуже довго. У 1986 р. проведено ремонт і перемалювали всі ікони. На зворотному боці “Тайної вечері” збереглася дата виготовлення або встановлення іконостасу – “A. D. 1860”.

У 1994 р. місцеві майстри Іван Михайлець, Михайло Газдик, Федір Росоха та Василь Мондик збудували одноярусну каркасну дерев’яну дзвіницю на бетонному фундаменті. Два дзвони вилив Ф. Еґрі в 1921 та 1924 роках (останній подарували Андрій Русин та його дружина Марія Плега). Найменший дзвін зробили на пряшівській ливарні в 1808 р. У селі записали легенду про стародавній дзвін, що його подарувала київська князівна Настя і який зберігався в дерев’яній церкві. Під час татарських набігів його закопали в землю. Кінь пастуха випадково зачепився за дзвін, і так його знайшли. Люди принесли той дзвін у село. Він був із срібла і мав двояке забарвлення. Коли було сонячно, дзвін виглядав жовтим, а в хмарну погоду – синім. У Першу світову війну дзвін знищили. Ця легенда лягла в основу поеми Василя Пачовського “Сріберний дзвін”, звідки походить поетична назва Закарпаття – Срібна Україна або Срібна Земля.

Джерело: Сирохман М. Церкви України: Закарпаття. – Льв.: 2000 р., с. 138 – 139.