2017 р. Звід пам’яток України
Наталія Сліпченко, Михайло Приймич
Розмір зображення: 891:576 піксел
Церква непорочного зачаття св. Анни, 17 ст., 1791 (архіт.). На високому пагорбі серед мальовничої природи, з відступом від житлової забудови. Збудована не пізніше 17 ст. і була освячена на Зачаття св. Анни.
Церква – дерев’яна тризрубна, первісно була триверха з верхами наметової форми із заломами, четверик на четверику, що відповідає найбільш давньому, що сягає у давньоруську архітектуру, типу бойківської школи. Від первісної церкви збереглася планувальна структура, зруби стін на всю висоту з наметовим перекриттям до першого залому.
У 1791 церква була перебудована майстром Григорієм Макаровичем, який зробив і вежу, про що вирізав напис на одвірку. Сліди перебудови «прочитуються» в бабинці стіни над опасання каркасні, підігнані під рівень нави; профільований карниз обходить тільки по зрубах вівтаря і нави, між навою та вівтарем під сучасним дахом зберігся кіш, в наві та вівтарі наметові перекриття, зрізані стелею; в бабинці три сволоки недбало вирізані для конструкцій вежі.
Після перебудов церква більше відповідає бароковим храмам, які виникли з церков «хатнього» типу й у 18 ст. отримали вежу над бабинцем. В плані церква складається з трьох м’яких квадратів-зрубів, орієнтованих по осі захід-схід, з домінуючим більшим центральним зрубом нави та однаковими зрубами бабинця і вівтаря. Зведена зі смерекових брусів врубками в простий замок з двостороннім вирізом. Стіни мають значний нахил всередину. Підвалини – дубові, покладені на каміння. Дахи й стіни покриті гонтом. Одвірки й двері – дубові.
Церкву обходить широке піддашя на випусках зрубу. Всі три зруби сховані під одним високим стрімким дахом, з якого на заході виростає вежа – дзвіниця, влаштована над бабинцем. Вежа – квадратна в плані, каркасна, під самим чотирисхилим наметовим дахом прорізані прямокутні отвори – голосники. Дах завершується багатоярусною бароковою банею. Над вівтарем на гребені даху посаджено прямокутний ліхтар з вікнами з круглою банею-маківкою. В інтер’єрі від першого залому всі зруби мають плескаті перекриття 18 ст. Проріз дверей, що ведуть до церкви, – низький (156 см), одвірки – широкі, форма прорізу – арка з плечима, що є архаїчним елементом. Виріз між бабинцем та навою – новий, прямокутної форми. Хори при західній стіні нави також влаштовані пізніше.
У церкві зберігся чотириярусний різьблений іконостас др. пол. 18 ст. роботи так званого майстра іконостасів з околиць Славська. У різьбленні іконостаса проглядається, принаймні, два пізніших втручання, що надає йому еклектичних форм.
Найдавніші частини іконостасу – це різьблення півколон, які фланкують ікони намісного ряду св. Миколая та св. Архангела Михаїла. Тут домінуючим мотивом є виноградне гроно, доповнене пелюстками та завитками. Сама колона має вигляд спіралі, по якій тягнеться галузочка зі здвоєними гронами винограду. Дещо іншу структуру декору мають пізніші колони, що фланкують центральні ікони намісного ряду Богородиці та Христа. Подібну структуру колони у спрощеному вигляді використано в оздобленні жертовника. Тут спіраль твориться зарізами півкруглої стамески, і по ній тягнеться невеликий валик. Увінчує колону капітель коринфського ордера в інтерпретації народного майстра. Останні втручання, вірогідно, іконостас зазнав у 1821, про що свідчить напис на іконі «Жертвоприношення Авраама».
Цікавим зразком народного різьблення є також царські врата, які за формою ближчі до 17 ст., обидві стулки розділено на чотири прямокутники, заповнені рослинним орнаментом та медальйонами, на яких зображено сцену Благовіщення та чотирьох євангелістів. У верхній частині врат під S-подібними формами містяться картуші із зображенням херувимів. Мотиви різьблення виконано площинно, головну роль відіграє не пластика, а контур. Деякі елементи рослинного орнаменту нагадують скоріше розписи дорогих тканин, аніж різьбу на дереві. В укладанні пелюстків та декоративних мотивів, сформованих ними, вгадується схема заповнення площини, властива пізньоренесансним орнаментам. Живопис у медальйонах виконано за допомогою лінії, яка є головним виражальним засобом. Різьблення, запозичивши західні декоративні елементи, за манерою виконання залишилося ближчим до народних плоскорізьб. В цілому як архітектонічне рішення самого іконостасу, так й ікон є статичним, колорит ікон яскравий, лаконічний. Виклакає увагу характерне для народного іконопису Закарпаття зображення архангела Михаїла, сер. 18 ст.
Церква є одним з добре збережених пам’яток дерев’яної архітектури та образотворчого мистецтва Закарпаття 2-ї половини 18 ст., а її споруда відображає зміну естетичних орієнтирів населення у цю епоху.
Джерела і література
Гаджега В. Додатки до исторіи русинов і руських церков Ужанської жупи. – Науковий збірник товариства «Просвіта». – Ужгород. 1924. – С. 160; Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. Илюстрированый справочниккаталог: У 4 т. – К.: Будівельник, 1985, –Т.2. – С. 173; Приймич М. Перед лицем Твоїм. Закарпатський іконостас. – Ужгород: «Карпати»- «Гранда», 2007; Сирохман М. Церкви України. Закарпаття. – Львів: МС, 2000. – С.72.
Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. . – К.: 2017 р., с. 183 – 184.