2009 р. Червоноград: колиска магнатів Потоцьких

Ірина Стрижевська

Дата: 24.07.2009

Чи варто їхати до Червонограда на екскурсію? Ті, хто асоціює його лише з шахтами, безперечно, скажуть “ні”. А ті, хто побував у цьому місті й відкрив його для себе як одну з культурних та історичних перлин, навперебій переконуватимуть: Червоноград потрібно обов’язково відвідати. Адже колишній Кристинопіль (так іще півстоліття тому називали нинішній Червоноград) над Західним Бугом – це колиска магнатів Потоцьких і відпустове місце з понад двохсотрічною історією. Хоча самому місту вже понад триста років.

За піввіку – у трьох державах

У першій половині минулого століття місто що кілька років входило до складу різних держав. У часи Першої світової війни Кристинопіль майже рік перебував у зоні військових дій. Гинули люди, місто занепадало. Варто додати, тоді на цій території точилася активна боротьба поляків і воїнів УГА. Уже після падіння УНР населений пункт опинився під юрисдикцією Польщі.

Однак навіть перебування у складі чужої держави не завадило патріотичному руху й господарському поступу місцевих українців: розвивалася кооперація, створили промислову спілку “БУГ”, відкрили дві кооперативні крамниці, заснували семикласну школу та другу читальню “Просвіти”, “Рідна школа”. Щоправда, тоді це було маленьке затишне галицьке містечко.

Перші дні Другої світової війни стали причиною тривалого перебування Кристинополя в зоні німецької окупації. Так тривало до липня 1944-го – саме тоді радянські війська знову ввійшли до нинішнього Червонограда. Однак у тодішніх великих світу цього були свої плани: в серпні наступного року місто стало частиною Польської Народної Республіки. Під час операції “Вісла” місцевих мешканців переселили на західні землі Польщі.

Проте поклади кам’яного вугілля на цій території не давали спокою радянській владі. І вже в листопаді 1951 року внаслідок нового міждержавного договору Кристинопіль разом із Сокальщиною ввійшли до складу СРСР. Так виникло місто Червоноград – один із центрів Львівсько-Волинського кам’яновугільного басейну.

Гніздо магнатів Потоцьких

Вигідне географічне розташування нинішнього Червонограда сприяло тому, що перші люди оселилися на цих землях приблизно в третьому тисячолітті до нашої ери. Про це свідчать підсумки археологічних розкопок: посуд ранніх землеробських общин і поховання з дохристиянських часів. А на зорі нашої ери предки нинішніх червоноградців мали налагоджені торговельні зв’язки з Римською імперією. На це вказують численні римські монети, що їх знайшли археологи.

Кристинопіль як місто з’явився завдяки польським магнатам Потоцьким. Саме Краківський воєвода й коронний гетьман Польщі Фелікс Казімір Щенсний Потоцький заснував 1692 р. цей населений пункт і назвав його на честь своєї дружини – Кристини Любомирської. Пани облюбували місцину й перетворили її на родинне гніздечко. Вони звели тут замок і великий як на той час дерев’яний костел Святого Духа, який невдовзі знищила пожежа. Через кілька років українська громада побудувала неподалік церкву святого Юра. Відтак крок за кроком довкола цих споруд почало розвиватися місто: ринкова площа й помешкання містян.

Потоцькі обрали місце для зведення замку там, де річка Солокія впадає в Західний Буг. Оскільки тоді татари все ще нападали на наші землі, то родинне гніздо звели там, де річки й мочари довкола були одним із засобів оборони. У замку були підземні ходи, що вели до костелу й до церкви св. Юра. Один зі старожилів пригадує, що підлітком блукав тими ходами: “У разі страшної біди пiдготували ще один спосiб порятунку вiд ворогiв. Вiд палацу навпростець, пiд рiчкою Захiдний Буг (!), й аж до Бендюзького лiсу нашi пращури змайстрували надiйний пiдземний спасунок. Де в лiсi вихiд – не знаю. Але певен: вiн там є.

На початку 1950-х, коли поляки вже пiшли, а радянська влада ще не встигла взяти все пiд свiй контроль, я з кiлькома ровесниками спускався в цей пiдземний хiд. Спочатку ми трохи понишпорили в пiдземних “володiннях” безпосередньо пiд палацом (там просторо), а згодом пiшли галереєю на схiд у напрямку рiчки. Добре запам’яталося: сухi стiни, аркова стеля, тверда пiдлога. Що 15-20 метрiв – збоку в стiнi – кiмнати розмiром приблизно три на три метри. Прохід, як нам здавалося, потроху глибшав. Мабуть, так воно й було. Адже попереду – рiка”.

Та справжнього розквіту Кристинопіль досяг лише за внука його засновника – Франца Селезія Потоцького. Він залишив помітний слід в історії міста, розбудувавши його й увінчавши культурними пам’ятками. Одна з них – замок-палац.

Володіння Франца Салезія Потоцького

Попри розбудову міста (наявність млина, тартака, цегельні й налагодження торгівлі збіжжям і випаленою цеглою) найвідоміший із Потоцьких, Франц Салезій, звів у Кристинополі справжній шедевр – родинний палац. Тоді потреби в оборонній споруді не було. Новий господар маєтку був дуже заможною людиною і претендував на королівський трон. Відомий тогочасний архітектор П’єр Ріко де Тірреджелі збудував його у французькому стилі.

Щоправда, в бароковому палаці за велінням Потоцького зберегли форми замку. Браму біля в’їзду до палацу прикрасили аркою. Біля самої споруди було два двори у версальському стилі. У передньому дворі – стійні й каретні, задній був народним.

Із Європи до Кристинополя, а відтак і до всієї Галичини, Франц Селезій Потоцький приніс моду на рококо, яке тільки-но зароджувалося. Саме в цьому стилі виконано внутрішнє оздоблення палацу.

Захоплення прекрасним граф Потоцький привіз із Версалю: наказав довкола споруди насадити парк із найрізноманітнішими породами дерев, кущів і квітів. Поміж них жебоніли штучні каскади, весь парк був пронизаний десятками водних каналів і фонтанів. Уздовж дороги через мiстечко розташували ансамбль скульптур. Чимало їх милувало око й біля палацу. Чепурними, охайними були будинки мiстян. Це був справжній рай над Західним Бугом.

Саме тоді сформувалася центральна частина Кристинополя. Його мешканці займалися не лише землеробством, а й ремісництвом, торгівлею, плотарством. У місті працювали ґуральня, лимарня, сідельна майстерня, ткальна полотна й миловарня.

У 70 роках XVIII століття архітектор Іван Зельнер на місці дерев’яного храму звів муровану церкву святого Юрія з монастирем отців-василіан. Тут зберігали відому чудотворну ікону “Кристинопільська Божа Матір”, а також мощі святого Василія Великого й Онуфрія Пустельника. Крім того, саме в храмі святого Юра зберігали 12-томну рукописну “Мінею”, датовану 1712-1719 рр., і “Кристинопільський Апостол” із XII ст. Церква святого Юра в Кристинополі аж до 1946 року була відомим відпустовим місцем. Уже після ери Потоцьких 1888-го при цьому монастирі почав діяти новіціат. Тут викладав богослов’я й Андрей Шептицький.

По собі Потоцькі залишили мурований бароковий костел бернардинів. Його звели за проектом Франциска Чайки на місці старого дерев’яного, що його знищив вогонь. 1751 року кілька ікон для костелу написав художник Бальцані. А через п’ять років у техніці поліхромного живопису його розписав Станіслав Строїнський.

Залишивши значні борги, Франц Селезій і його дружина померли після першого поділу Польщі одного року – 1772-го. Відтак палац став власністю їхнього сина – Станіслава Щасного. Він не мав наміру жити в Кристинополі, який тоді став частинкою Австро-Угорщини.

Не лише політичні мотиви керували молодим паничем. Душу юнака ятрили спогади про трагічну загибель його першої дружини Гертруди Комаровської. Саме мати й батько Станіслава стояли на заваді щастю молодих, а згодом викрали вагітну Гертруду й задушили її подушками в кареті. Відтак нещасний вдівець одружився на Жозефіні Амалії з роду Мнішеків і переїхав до Тульчина. Але попереду його очікувало велике кохання до Софії Клавони Целіце, тієї, якій він збудував відомий на весь світ парк “Софіївка”.

1781 року закоханий Станіслав Потоцький віддав усі свої володіння на наших землях, серед них і Кристинопіль, графу Адамові Понінському, який мав сплатити за це космічні борги Франца Селезія Потоцького, й переїхав у нове родинне гніздо – Софіївку.

Після Потоцьких і Понінських палац часто потрапляв до рук інших власників. Споруда почала занепадати. До того ж, наприкінці XVIII й не раз у XIX столітті маєток нищили пожежі. Нові господарі не мали ні коштів на його відновлення, ні потреби в таких значних площах. Згодом палац придбали магнати Вишневські. Одну з представниць цього роду поховано поряд із капличкою у Кристинополі.

Музей

Нині в палаці Потоцьких у колишньому Кристинополі – Червоноградська філія Львівського музею історії релігії. Тут 4246 одиниць основного і 3152 одиниці науково-допоміжного фондів. Варто додати, майже півтисячі експонатів музей повернув релігійним громадам на початку 90-х років минулого століття.

Три експонати червоноградського музею внесено до п’ятитомного видання “Історія української культури”. Це – царські врата зі збірки Василіанського монастиря (ХVІІ століття), розп’яття з церкви св. Дмитрія із села Буців Сокальського району (ХVІІІ ст.) і Спас із церкви Преображення Господнього села Волиця Комарова цього самого району (ХVІІ століття).

У музеї також працюють реставратори, які повертають старовинні ікони до життя. Найбільше з них писано на полотні, однак є чимало робіт, виконаних на дереві та блясі.

Особлива гордість музею – велика дерев’яна скульптура Кирила й Мефодія. До збірні вона потрапила як громіздкі напівтрухляві зруби деревини. Однак після спеціальних аналізів і скрупульозної роботи реставратори побачили перед собою архаїчну скульптуру двох слав’яністів, аналогів якої немає в Україні. Поціновувачі старовини та прекрасного вже бачили її на виставках у Києві та Львові.

Джерело: “Львівська газета”