Будинок з історією

Людмила Ломонос

Будинок, 19 ст., у якому протягом 1889 – 91 навчався і працював Капельгородський П.Й. (іст.). У центрі села, за 20 м від червоної лінії забудови. Одноповерховий дерев’яний потинькований, під залізним дахом, площа 100 кв. м. Споруджений у 19 ст.

Тут, у колишній церковно-парафіяльній школі протягом 1889 – 91 навчався і у 1902 – 03 працював Капельгородський Пилип Йосипович [14(27)1882, с. Городище Лебединський повіт Харківської губернії (тепер Недригайлівський р-н. Сумської обл.) – 5.05.1938] – український письменник, публіцист, просвітитель.

Народився у багатодітній родині селянина-бідняка. Початкову освіту отримав у Деркачівській церковно-парафіяльній школі. Був допитливою, обдарованою дитиною.

Місцевий законовчитель отець Василь Флоринський умовив батька віддати хлопця до духовної школи, пообіцявши склопотати духовну стипендію. 16 серпня 1893 П.Капельгородський був влаштований до Роменського духовного училища. У 1897 вступає до Полтавської духовної семінарії. Навчаючись, захопився революційними ідеями і був одним із організаторів селянських заворушень 1902. Боячись викриття, кинув навчання і повернувся до рідного села. Згодом, склав іспити на народного вчителя, працював у школі с. Деркачівка.

У 1904 переїхав на Кубань. Там учителював у с. Успенка поблизу Армавіра (Російська Федерація), де домігся відкриття двокласного училища. З його ж ініціативи у селі було відкрито бібліотеку-читальню та народний театр. Брав активну участь у революційній боротьбі, разом з армавірськими робітниками вів революційну роботу, вивчав історію українців на Кубані. Цьому сприяло «Товариство дослідників Кубані», місцева громада РУП у Катеринодарі.

На Кубані розпочав літературну діяльність. Добірка віршів П.Капельгородського з’явилася у збірнику «Перша ластівка», а 1907 вийшла перша, й чи не єдина його поетична збірка «Відгуки життя», цикл поезій «Із-за грат і мурів», оповідання «Чия провина».

Царська охорона отримала агентурні дані, що в революційних подіях на Полтавщині брали участь близько двадцяти семінаристів – члени РУП. У їх числі С.Петлюра й П.Капельгородський. Капельгородського заарештували у травні 1904 і вислали під нагляд поліції на Україну. Тут він розповсюджує прокламації, потім знов тікає.

16 квітня 1909 за революційні вірші, заклики до збройного повстання з метою повалення існуючого ладу і встановлення демократичної республіки П.Капельгородського знов заарештували і утримували в тюрмі м. Армавіра. Тут він написав автобіографічну хроніку «Записки семінариста».

Після звільнення (під тиском демонстрацій протесту армавірських робітників суд змушений був виправдати його) 26 вересня 1909 молодий літератор виїхав на Північний Кавказ, а звідти – у кізляро-астраханську напівпустелю (м. Тереклі-Мекбет). Тут він зібрав цінний матеріал, на основі якого у 1916 написав повість «Аш хаду».

На Україну П.Капельгородський повернувся у 1919. Його призначили директором Лубенської української гімназії. Коли місто зайняли денікінці, він ішов на чолі демонстрації гімназистів з національним прапором в руках. За це денікінці його заарештували. Відпустили на поруки Михайлівського. Згодом П.Капельгородський приймає сан єпископа української автокефальної церкви, яким пробув лише місяць до приходу військ Центральної Ради. Він прибічник Центральної Ради, однодумець соціалістів-революціонерів, підтримував петлюрівський рух. У 1921 у цьому русі «розчарувався». У 1920 повітревком призначив його редактором «Вістей ревкому». З 1924 – секретар і заступник редактора газети «Червона Лубенщина». Того ж року переїздить до Полтави, де став співробітником «Більшовик Полтавщини».

Як сатирик і публіцист надрукував тисячі фейлетонів, статей, віршів, гуморесок. Належав до літературної організації «Плуг». З-під пера письменника вийшло понад 500 прозових творів і, напевно, стільки ж поетичних.

Пилипу Йосиповичу належить повість «Непорозуміння» (1928), дитяча п’єса «Чарівна сопілка» (1923), романи «Солодка каторга», збірки сатиричних віршів, фейлетонів, гуморесок «Гей, не дивуйтесь», «Раздайсь, море» (1927), «Прейскурант отця Максима» (1929).

У 1932 він окремою книжкою видає роман «Курган», у 1934 – романи «Артезіан», у 1938 – частково «Оборона Полтави», низку інших творів.

19 березня 1938 його заарештовано і висунуто звинувачення у тому, що він входив до складу керівної ради військово-повстанської націоналістичної організації.

15 квітня 1938 П.Капельгородського було засуджено до розстрілу. Вирок виконано 5 травня 1938. На підставі «Довідки про смерть» довгий час датою смерті вважалося 21 лютого 1942. У січні 1956 справу П.Капельгородського переглянуто і він був посмертно реабілітований.

Сьогодні у будинку колишньої церковної школи міститься один з класів загальноосвітньої школи, в одній з кімнат школи – музей П.Капельгородського. У 1982 у шкільному дворі встановлено бюст П.Капельгородського. Автор – ск. Р.Синько. Біля пам’ятника – гранітна плита з написом.

[Капельгородський П. Твори. В. 2-х т. / П. Капельгородський – К., 1982; Бойко Л. Пилип Капельгородський : Нарис життя і творчості / Л. Бойко. – К., 1982. – 302 с.; З порога смерті : Письменники – жертви сталінських репресій. – К., 1991. – С. 230; Постоєнко Н. Життя, віддане слову / Н. Постоєнко // Голос Посулля. – 1992. – 28 листоп. – С. 3; Граб В. Пилип Капельгородський / В. Граб // Новина. – 1997. – 11 квіт; 18 квіт.; 25 квіт. – С. 2; Садівничий В. Страдницький вінець довершений кулею / В. Садівничий, В. Звагельський // Голос Посулля. – 1997. – 17 грудня; Цвілодуб Д. Подвижник правдивого слова / Д. Цвілодуб // Голос часу. – 2002. – 29 жовт. – С. 4.]

Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. . – К.: 2017 р., с. 791 – 792.