Українці в Дзежґоні

Після Другої світової війни німців на берегах Дзежґоня змінили поляки та депортовані українці. Тут виникла друга після Циганка греко-католицька парафія в регіоні. Першу літургію в місцевому костелі відправив 7 січня 1957 р. все той же о. Василь Гриник. Ще раніше утворився церковний комітет в особах: Володимир Куравський, Микола Грнутовський, Петро Жила, Леон Кривонос, Степан Дадьо і Михайло Маркович. Цю подію можна вважати початком утворення Святодухівської греко-католицької парафії, у Дзежґоні, вул. Krzywa 16.

Після залагодження необхідних формальностей в римсько-католицькій курії в Ольштині, наступне богослужіння відправив на Великдень 1957 р. о. Євстафій Харкаліс. З того часу Дзежґонь і його околиці мають церковну опіку. Від 1957 до 1991 р. пробощем був отець Харкаліс. Вірні мають свою церкву, якою служить колишній бернардинський костел, який у 1988-1992 рр. був відремонтований та пристосований до потреб візантійського обряду. Треба відзначити, що храм, а також кляшторні споруди належать до найцінніших пам’яток, які вціліли після другої світової війни. Збудований в 1693-1724 рр. орденом бернардинів-реформатів він виконував свої функції до 1832 р., тобто до ліквідації монастирів в Пруссії. В монастирі розташували школу, а храм став парафіяльним. До 1945 р. храм служив німецьким католикам. По війні, в 1945-1957 рр. костел цей спорадично використовувався католиками, а з 1957 р. – греко-католиками.

В 1988 р. вірні парафії урочисто святкували 1000-ліття хрещення Русі. В 1991 р. Урочисто відмічено 60-річчя пастиря о. Євстафія. Отець Харкаліс помер в Дзежгоні 1992 р. і був похований у Лідзбарку-Вармінському. В 1992 р. Після закінчення капітального ремонту храм було освячено єпископом Іваном Мартиняком, одночасно храм передано у власність греко-католицької церкви. У 1988-1992 рр. в парафії працював сучасний пробощ Пасленка та Ельблонга Андрій Сорока, а після цього у 1992-1996 рр. о. Євген Кузьмяк. В 1995 р. парафія в присутності Івана Мартиняка святкувала 400-річчя Брестської Унії. З 1996 р.і по 2024 р. настоятелем у Дзежґоні є о. Петро Габорчак.

В Дзежґоні існував також гурток УСКТ. Станом на 1965-1971 рр. він мав свою домівку, яка розташовувалася в будівлі кляштору, який до сьогодняшнього дня служить міським будинком культури. Розповсюджував «Наше Слово» та українські календарі. Головою гуртка був Йосип Мачишин (Наше слово, 18.04.1971 р.). Світлиця дому культури вимагала ремонту про що клопоталися українці. В 1917/71 рр. тут припинилося навчання української мови, хоча вчителька Дарія Колодинська готова була продовжувати науку. Проте не доходили діти. Громада с. Святий Гай належала до кола в Дзежґоні («Наше слово», 10.05.1971 р. номер 20(770)- с. 4), а наразі належать до парафії в Дзежгоню. 04.04.1971 р. на виступ тут естрадного колективу в з Ельблонга під керівництвом Б. Фолюсевича прибуло понад 70 людей (Хроніка УСКТ в Ельблонгу. Міське правління).

Після повномасштабного російського вторгнення в Україну 24.02.2022 р. Дзежгонь став одним з місць допомоги українським біженцям.

Джерела:

Хроніка Українського суспільно-культурного товариства. Ельблонг міське правління.

Misiło E. Oboz „Jaworzno” zbrodnia nieukarana. Ukraińcy i Polacy w centralnym Obozie Pracy Jaworzno (1947-1949) Archiwum Ukraińskie 2022 –1016 s.

Підготував І. Парнікоза, НІАМ "Київська фортеця".