Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ненавистю і безоглядною боротьбою прийматимеш ворогів твоєї нації

Богдан Хмельницький

?

2008 р. Панорама долини Псла з Драгоманівської гори

2008 р. Панорама долини Псла з…

Розмір зображення: 1600:692 піксел

Фото Ірини Щукіної 4.10.2008 р.

У 19 ст. на цій горі стояла садба родини Драгоманових, тут виросли Михайло Петрович Драгоманов та його сестра Ольга Петрівна (Олена Пчілка). Ось фрагмент її спогадів:

Є на Україні, серед милої Полтавщини, багатої на гарні куточки, чудовий краєвид! Се той, що в’являється перед очима, коли дивитись на нього з високого узгір’я стародавнього, гетьманського міста Гадяча. Станете на краю Драгоманівської гори, і перед вами відразу розстелиться велика долина Псла. Та яка ж широка й розмаїта! Псьол звивається по ній химерним бігуном, леліючи плетеницею рукавів-перетоків; а тут ще й сестриця Грунь вибігає з очеретів і перед самим Гадячем впадає Пслові в обійми, доповняючи його води чистою, блакитною течією та обгортаючи разом з ними той милий острівець, що лежить мов у віночку з кучерявих верб: кучері їм звили ті щедрі води. Поза островом геть далеко стеляться долиною луки, яріють зеленощами свіжих трав, перелісків та поодиноких розкішних дерев, що розбіглися по тих просторах.

Перед тією панорамою мов збігла з гадяцького узгір’я й стала на останньому горбочку, над самими водами й луками, маленька церковка, присвячена архангелові Михайлові, патронові города; поблискує золотим хрестом, окрита високими гіллястими деревами. Дійсно, тільки б на ангельських крилах витати над тим краєвидом! Гарний він літньою порою, як пишає зеленощами, радісним життям, красен і зимовою добою, як долина здається ще просторішою — укрита широким, білим сніговим подолом, що сяє блисками і по сивій мережці вод, скованих кригою, і на білих роздолах, і по срібних кучерях дерев, опушених інеєм; красен той вільний краєвид і напровесні, як уся велика біла пелена повернеться в широку, вільну повінь, розіллється геть-геть долиною, а небо весняне відбивається в ній сяйвом, блакиттю!

Ліворуч від Драгоманівської гори біліють хатки, розбіглись по підгір’ю разом з садочками, вільно, де самі хотіли, спускаючись до гадяцького Подолу. Ще далі, за Грунню, простяглеся друге велике узгір’я, обгортаючи понад Пслом широку долину; внизу підгір’я видніють села, понад ними красують різними барвами картаті ниви, веселі гаї, а ще вище, на самім обрію, стоять високі, думливі могили, насипані у прадавні часи невідомим племенем.

Увесь краєвид замикається проти Драгоманівської гори темною, довгою смугою поважного бору.

Такий краєвид побачите з Драгоманівської гори, з того крутого виступу гадяцького узгір’я, що найближче підступився до Псла, щоб найліпше бачити красу його долини. На верху того виступу стоїть старосвітське дворище з забудуванням під солом’яними стріхами. У більшому будинку, що стоїть повернений причілком до тихої, невеличкої вулички, омаяний давніми шовковицями та акаціями, народився Михайло Драгоманов; тут, у сьому дворищі на високій горі, виростав він, проводив свої дитячі літа.

[Пчілка Олена Спогади про Михайла Драгоманова. – Україна, 1926 р., кн. 2-3.]

У Гадячі в родинному будинку жила бабуся Лесі Українки по матері – Єлизавета Іванівна Драгоманова (1821 – 1895). Леся кілька разів гостювала у неї разом із родиною:

1883 р.: від 29 червня до 7 серпня (тут і далі дати за юліанським стилем);

1887 р.: від 21 серпня (прожили приблизно два тижні);

1893 р.: від 8 червня до середини липня;

1898 р.: від 18 червня приблизно до кінця серпня (17 серпня ще в Гадячі, 5 вересня – уже в Києві);

В наступні роки (до 1906 р.) Леся Українка проїжджала через Гадяч на хутір Зелений Гай, де проводила літо.

Вдячні нащадки рознесли цю садибу до грунту, не лишивши навіть тріски.