2017 р. Звід пам’яток України
Наталія Сліпченко
Розмір зображення: 628:418 піксел
Ансамбль споруд церкви св. Миколая, 1655-1755 й дзвіниці (архіт.). У зеленій зоні, на окремій ділянці в оточенні мальовничих карпатських гір. Поруч з церквою розташоване кладовище.
Зведена у 1655. У 1751 сильно занепала, після ремонту у ті ж 50- ті рр. 18 ст. четверик верху центрального зрубу замінили на восьмерик з глухим ліхтарем. Поточні ремонти були у 1850, 1920-х рр. Під час реставрації 1971-72 (проект архітект. Могитича І.Р., Кіндзельського Б.Я.) збережено вигляд церкви 18 ст.
Церква зведена зі смерекових брусів, підвалини – дубові, верхи, піддашшя та стіни надопасання покриті гонтами. Споруда тризрубна, триверха. В плані всі зруби мають форму квадрата, центральний зруб – домінуючий, ширший – твердий квадрат 76 х 6 м (?!) – 13 х 13 ліктів, бокові трохи пом’якшені квадрати (?!) мають розміри 8 x 9 ліктів.
Четверик центрального зрубу в рівні верха стін надопасання переходить у восьмерик, перекритий восьмигранною банею. Висота центрального верху до підхрестового яблука дорівнює двом довжинам стін центрального зрубу (26 ліктів). Бабинець і вівтар перекриті чотирибічними наметами типу четверик на четверику. Їх висота до підхрестового яблука дорівнює відповідно двом довжинам стін бокових зрубів.
Церкву обходить піддашшя, що спирається на фігурні випусти вінців зрубів. В інтер’єрі верхи нави і вівтаря – відкриті до «неба». Центральний верх в рівні низу восьмерика стягнуто сволоками. У вівтарній стіні є три дверні прорізи, а над ними вгорі – на всю ширину вівтаря два прорізи заввишки 46 см, що свідчить про існування в церкві 17 ст. низького іконостасу. Ці прорізи тоді давали можливість бачити вівтарний образ.
Чи не найбільшою окрасою церкви є стіна, що відділяє бабинець від вівтаря. Це майже двометровий, широкий дверний проріз, взятий в одвірки з лучковим вирізом надпоріжника. Обабіч нього на висоті 0,9 м від підлоги влаштовані віконні прорізи з вишуканим верхнім вирізом у формі качура. Бабинець має плескате перекриття, на якому в другому ярусі влаштовані хори з виносом у наву. Широкий вихід у наву розділений посередині стовпом. Над бабинцем вище хорів – останній ярус каркасний, який як дзвіниця не використовувався. Споруда належить до бойківських триверхих церков. У наві зберігся різьблений чотириярусний іконостас 18 ст. Ікони та різьба виконані народними майстрами. В іконостасі є ікони від попереднього з 17 ст.
На південний захід від церкви на високому кам’яному підмурівку стоїть квадратна в плані дзвіниця. Перший ярус дзвіниці зрубаний зі смерекових брусів, ширший, накритий піддашшям з виносом даху на 1,15 м. Піддашшя спирається на виноси вінців зрубу. Другий вужчий ярус – каркасний, обшитий гонтами, накритий чотирисхилим наметом. Голосники – прямокутні. Дахи покриті гонтом. Дзвіниця належить до невисоких дзвіниць – веж оборонного типу.
Споруди церкви св. Миколая й дзвіниці є цінними пам’ятками дерев’яної сакральної архітектури Закарпаття зламу епох 17 – 18 ст., які збереглися до нашого часу, і використовуються за призначенням.
Джерела і література
Bohumil Vavroušek. Cirkevni památky na Podkarpatské Rusi. – Praha, 1929; Залозецький В. Романські і готицькі будови на території Підкарпатської Руси // Науковий збірник товариства «Просвіта». – Ужгород, 1929; Макушенко П.И. Народное деревянное зодчество Закарпатья (ХУІІІ-начала ХХ века). – Москва: «Стройиздат». – 1976.– С. 46; Гусний. Миколаївська церква та Дзвіниця (дер.церква 1655 р., дер. Дзвіниця 18 ст.). Державний реєстр національного культурного надбання.- Охоронний № 191,1; 191,2 // Пам’ятки України: історія та культура, 1999. – Ч. 2-3.–С. 63; Гошко Ю.Г., Кіщук Т.П., Могитич І.Р., Федака П.М. Народна архітектура Українських Карпат ХУ-ХХ ст. – Київ: «Наукова думка», 1987. – С. 231.
Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. . – К.: 2017 р., с. 187 – 188.