2017 р. Звід пам’яток України

Віктор Вечерський

Миколаївська церква, 1901 (архіт.). Дерев’яна церква міститься в рівнинній місцевості у центрі села й відіграє роль архітектурної домінанти в його забудові.

Південним фасадом звернена на головну вулицю. На північ від храму – відкритий луговий простір, що забезпечує добрий огляд пам’ятки.

За архівними документами з поч. 19 ст. у Гутах відома дерев’яна Миколаївська церква на цегляному підмурку з окремо розташованою дзвіницею. У 1899 поряд з нею за проектом чернігівського губернського архітектора М.Маркелова, затвердженим ще 1896, розпочали будувати нову, значно більшу дерев’яну церкву на 600 чоловік, яку освятили в 1901.

Церкву збудували на пожертви парафіян. Вона була на цегляному підмурку, з дзвіницею над західним притвором. У 1988 дзвіницю над притвором зруйнували.

Основний об’єм церкви хрещатий, п’ятидільний. До нього з заходу впритул прилягає тридільний прямокутний у плані зруб притвору, а обабіч гранчастого вівтаря – невеличкі прямокутні зрубики жертовника й дияконника. Усі зруби, крім вівтарного, прямокутні в плані. В об’ємно-просторовій композиції поєднуються глибинно-вісьовий принцип з центричним. Рамена мають плоскі стелі по дерев’яних балках. Вони поєднані з центральним зрубом широкими сегментними арками-вирізами.

Центральний зруб несе високий світловий восьмерик, увінчаний гранчастою банею з ліхтариком і маківкою. В інтер’єрі перехід від четверика до восьмерика виконано за допомогою трикутних пандативів і зрізаної восьмигранної піраміди. Цей прийом генетично пов’язаний з традиційним українським «заломом». Завдяки такій конструкції верху досягається висотне розкриття внутрішнього простору центрального зрубу.

Будівля витримана в стильових формах пізнього історизму, так званого єпархіального стилю. Композиція фасадів цілком традиційна для церковної архітектури тієї доби – причілки рамен мають по три вікна, вінчаються трикутними фронтонами, головний та бічні входи акцентовані двоколонними ганками. Стіни з брусу всередині побілені, без мальовань, а ззовні ошальовані дошками цілком традиційно: підвіконна частина – вертикально з нащільниками, решта площин – горизонтально. На кутах – дощаті наріжники, форма яких імітує лопатки. Під карнизами проходить дощатий набірний фриз, що імітує смугу городків і дрібну аркатуру. Вікна облямовані простою дощатою лиштвою з трикутними сандриками. Західний притвор має дуже гостру й характерну деталь – вікна на північному й південному фасадах у вигляді шестипроменевої Віфлеємської зірки. На вікнах збереглися первісні ковані залізні грати мистецької роботи. Їх орнамент містить дату виготовлення «1899».

Пам’ятка має щипцеві дахи по дерев’яних кроквах, укриті покрівельною сталлю. За радянської влади церква стояла закритою, а іконостас було знищено. Будівлю повернуто церковній громаді у 1989. При відбудові церкви дзвіницю не відновили, натомість над західним притвором влаштували низький наметовий чотиригранних дах з глухою маківкою.

На схід від церкви на вісі головної вулиці стоїть видовжений дерев’яний будинок колишньої церковно-парафіяльної школи поч. 20 ст.

Миколаївська церква у с. Гути становить значний історико-архітектурний інтерес як одна з небагатьох на Конотопщині відносно добре збережених церковних споруд єпархіального стилю. Вирізняється традиційністю структури, монументальністю образу, добре знайденими пропорціями та органічним декором. Церкву поставлено на державний облік як пам’ятку архітектури й містобудуванння місцевого значення з охоронним № 239-См.

[Державний архів Сумської обл., ф. 870, оп. 2, спр. 16, арк. 1, спр. 31, арк. 1; Державний архів Чернігівської області, ф. 127, оп. 10, спр. 1653, арк. 2; Вечерський В. В. Пам’ятки архітектури й містобудування Лівобережної України: Виявлення, дослідження, фіксація / В. В. Вечерський. – К., 2005. – С. 365 – 367; Корноухов А. Алфавитный список церквей Черниговской епархии / А. Корноухов // Труды Черниговской губернской архивной комиссии. – Вып. 7. – Чернигов, 1906 – 1908. – Приложение. – С. 14.]

Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. Сумська область. – К.: 2017 р., с. 501 – 502.