Пам’ятки археології
Степан Пеняк, Леонід Мацкевой
Поселення Кам’яниця, раннє середньовіччя (археол.). На території спортивно-оздоровчого табору «Скалка» Ужгородського національного університету.
Відкрите у 1971 Е.А. Балагурі та С.І. Пеняком.
Площа поселення близько 0,9 га. Розкопки не проводились. Підйомний матеріал складається з уламків ліпних і гончарних посудин, орнаментованих хвилястими та горизонтальними лініями.
Поселення належить давнім слов’янам VІІІ – ІХ ст.
Матеріали досліджень зберігаються в Закарпатському краєзнавчому музеї у м. Ужгород.
Джерела та література:
Облікова і охоронна документація Закарпатського краєзнавчого музею. – Паспорт № 99.
Стоянка Кам’яниця І, мезоліт (археол.). На відстані 2 км на схід від села, в урочищі Скалка-Низький Берег, що на правому березі річки Уж. Відкрита у 1969 Закарпатською палеолітичною експедицією під керівництвом В.М. Гладиліна.
Обстеження і розкопки проводила Закарпатська і Прикарпатська експедиціія Інституту суспільних наук АН УРСР під керівництвом Л.Г. Мацкевого у 1977-198З та у 1985.
Площа стоянки – 30 х 100 м. Розкопано 340 м² площі. Культурний шар засвідчений лише в грунтовому горизонті на глибині від 0,6 до 2,4 м.
Зафіксовані два близькі до кільцевих скупчення каміння (від 5х10 до 50х60 см), що розташовані поряд. В центрі першої викладки діаметром 5-6 м знаходилися обпалені камені та скупчення крем’яних виробів. Друге кільцеве скупчення діаметром 4 м знаходилось впритул до першого. Біля виходу з такого об’єкту, близького по формі до першого, виявлено концентрацію нуклеусів, відщепів. Такі споруди (викладки) були основами двох камер одного житла. В культурному шарі виявлено окремі фауністичні залишки та 376 кам’яних артефактів, виготовлених переважно з кремнистих порід та обсидіану. Достатньо представлена сировина (3,2%) і нуклеуси (42 %). Серед останніх 13,3 % сплюснених і 32,2 % зі скісною ударною площадкою, є одноплощадочні і двоплощадочні. Типологічно найбільше призматично-пропорційних нуклеусів, менше аморфних і зрідка пірамідальних зрізаних і пірамідально-конусоподібних. Відщепів більше (33,7%), ніж пластинчастих сколів (12,0 %). Пластини складають 61%, пластинки – 22,8 % , мікропластини – 1,7% а також суперпластини – 0,9 %.
Знаряддя налічують 9,5%, в тому числі на пластинчастих сколах – 58,5%, на відщепах – 22,9 %. Серед груп типів більше всього скребків (40,1 %), значно менше скобелів (17,7 %) і ножів (16,9 %).
Переважна більшість скобелів – це бокові одновиїмчасті (70,0 %), при 20,6 % бокових двовиїмчастих. Небагато різців (42,2 %), з переважанням кутових, серединних та бокових. Половина ножів виготовлена на пластинах з ретушшю зі спинки і 31,6 % з опрацюванням черевця, 10,0 % з двобічною обробкою, 5,0 % з притупленим ретушшю краєм. Вістря – 3,7 %, рубаючих і терно-шліфувальних знарядь по 2,3 %. Високий відсоток багатоцільових знарядь (7,9 %). Серед яких 20 трапецій і 8 асиметричних трикутників. Відносно багато відходів і дрібних уламків (28,7 %).
Комплекс кам’яних виробів належить до групи пам’яток типу Кам’яниця І доби мезоліту, який датується у рамках атлантичного часу (8-6 тис. років тому).
Матеріали досліджень зберігаються в Інституті українознавства НАН України в м. Львів.
Джерела і література
Гладилин В.Н., Смирнов С.В. Отчёт о работах Закарпатской палеолитической экспедиции в 1969 году. – НА ІА НАН України. – № 1969/13. – Ф.е. 5389-5391; Археологічні пам’ятки Прикарпаття і Волині кам’яного віку. – К.,1981. – С. 119 – 120.; Мацькевий Л. Мезоліт Закарпатської області // Проблеми археології Східних Карпат. – Ужгород, 1995. – С. 40-41.