Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Не завагаєшся виконати найнебезпечнішого чину,
якщо цього вимагатиме добро справи

Богдан Хмельницький

?

2001 р. Німфей

Тетяна Арбузова, Наталя Галченко

Німфей належить до найдавніших і водночас найбільших міських поселень європейської частини Боспорського царства. Місто заснували грецькі поселенці в середині VІ століття до н.е. на місці колишньої варварської осади й проіснувало воно безперервно аж до середини ІІІ століття н.е.

Місто розташовувалося на плато біля мису Комиш-Бурун. З півночі його захищала морська протока, зі сходу містилася зручна гавань. До моря терасами спускалися житлові й ремісничі квартали. Їх оточували масивні оборонні мури з вежами. За містом були великий курганний і ґрунтовий некрополі, а далі густо населена сільська околиця.

До кінця V століття до н.е. Німфей залишався незалежною державою-полісом зі своїм самоврядуванням, тут карбували власну срібну монету. Місто мало торговельні, культурні й політичні зв’язки з різними центрами Малої Азії й Афінами.

Швидке зростання Німфея як осередку хлібної торгівлі пов’язане з входженням його до складу Боспорського царства в першій половині ІV століття до н.е. Тоді зведено оборонні споруди, збудовано святилища і храми, остаточно розплановано міські квартали.

Хліборобство й хлібна торгівля як основні види діяльності визначили й характер культів, поширених серед мешканців міста. Особливо шанували вони заступницю хліборобів Деметру. Саме в Німфеї існувало одне з найбільш ранніх у Північному Причорномор’ї святилищ богині родючості. Перші офірування відбувалися біля широкої розпадини скелі неподалік берега, потім, приблизно в середині VІ століття до н.е., збудовано невелике святилище, що складалося з одного приміщення. З часом його перебудували й розширили. На території священної ділянки споруджено вівтарі, збагатилося архітектурне оформлення будівлі – з’явилися декоративні карнизи, водозливи у вигляді лев’ячих голів, теракотові мармурові антефікси.

У ІІІ – ІІ століттях до н.е. поступово занепадає значення Німфея як одного з торговельних центрів Боспору, проте до І – ІІ століть н.е. він ще залишався великим густонаселеним містом.

Збережена до наших днів територія городища становить близько 9 га, однак значна частина Німфея нині затоплена морем і занесена піском широкого пляжу, що утворився тут.

Після загибелі Німфея, яку вчені пов’язують з навалами варварів у середині ІІІ століття н.е., життя на городищі не відновилося. У ХІХ столітті ці землі стали приватним володінням поміщиків Ґур’євих, вони здавали їх в оренду місцевим жителям. Відкриття на некрополі багатих грецьких поховань V – ІІІ століть до н.е. привернуло до них увагу шукачів скарбів, і тут розпочалися великомасштабні розкопи. Саме тоді знайдено знамениті золоті сережки з підвісками у вигляді фігурки Артеміди, що сидить на лані зі смолоскипом у руці, розетки, прикрашені блакитною емаллю і філігранню, різьблений сердолік із зображенням сцени боротьби Геракла й Аполлона за триніжок. Значна частина знахідок з Німфея опинилася за кордоном, у європейських музейних збірках, зокрема в Британському музеї.

Наукове дослідження Німфея та його некрополя організувала в 1876 році Імператорська археологічна комісія. Роботи велися під керівництвом О.Люценка й Н.Кондакова, а в 1878 – 1880 роках – С.Веребрюсова. У той час складено плани городища й некрополя. Результати досліджень регулярно публікувалися у звітах Археологічної комісії. Пізніше новий власник землі Новиков удався до самостійних розкопів, і в 1890 році Ермітаж придбав у нього багатющу археологічну колекцію. Пізніше, вже в 1930-х роках, городище й некрополь Німфея досліджувала власна експедиція Ермітажу. Роботи тривали до літа 1941 року. В цей період відкрито будинки житлового, ремісничого й культурного призначення, святилище богині Деметри VІ – ІV століть до н.е., ділянки оборонних мурів тощо. Одночасно дослідження провадила Боспорська експедиція Інституту історії матеріальної культури АН СРСР під керівництвом В.Гайдукевича. Завдяки їм вдалося встановити приблизні хронологічні рамки існування міста.

У повоєнні роки розкопувано великі площі, на яких відкрито житлові будинки, ремісничі майстерні, винарні, цілі вулиці. Особливо науково значущими були відкриття у 1980-х роках стіни акрополя й монументальних сходів, що ведуть у нижнє місто, де був порт.

Сенсацією стало виявлення експедицією Ермітажу під керівництвом Н.Грач святилища з фресками й написами на стінах. Будівля святилища зведена на високому цоколі з рустованих блоків, яруси центральної споруди її сполучалися сходами. В одному з приміщень виявлено численні фрагменти тиньку з поліхромним мальованням. Його виконано в техніці фрески з енкаустичним покриттям. Верхні й нижні частини – білого кольору, а середня поділена орнаментальними фризами на поземні смуги червоного та яскраво-жовтого кольорів. По всій поверхні тиньку продряпано малюнки й написи. У текстах повідомляється про пожертви у святилище, повернення боргів, вихід кораблів у море, наводяться списки імен і окремі імена, зокрема боспорських царів. У деяких написах – зверненнях до богів і заздоровницях – згадуються як заступники мореплавства Аполлон і Афродіта.

Серед малюнків багато зображень вітрильників, а також сцени полювання, фігури тварин і людей. Центральне місце займає зображення військового корабля – трієри. Це кресленик з додержанням усіх пропорцій, що дає змогу визначити реальні розміри корабля. На прові зазначено його назву – ім’я найшанованішої в птолемеєвському Єгипті богині Ізіди. На думку Н.Грач, завдяки образотворчому комплексові й написам можна інтерпретувати весь будівельний ансамбль як морське святилище, пов’язане з Афродітою, а трієру – як посольське судно, що його з політичною місією послав з Єгипту Птолемей ІІ Філідельф до двору боспорського правителя Перисада ІІ.

Відкриття й реставрацію фресок і написів святилища відзначено ЮНЕСКО.

Останніми роками найперспективнішою для археологічних досліджень вважається ділянка західного сектору німфейського плато, де на одній з терас “нижнього міста” зроблено сенсаційну знахідку – знайдено грандіозні руїни ще однієї будівлі храму йонічного ордена, пізніше інтерпретованої як пропілеї – архітектурно оформлений вхід до міста. Повалені землетрусом, що стався в ІІІ столітті до н.е., п’ятнадцять деталей будівлі з місцевого вапняку лежали у відносному порядку, зберігши нахил падіння. Це були наріжні її частини: всі елементи перекриття й одна колона. З архітектурних деталей знайдено, зокрема, карниз. Його похиле увінчання – сима – прикрашене чудовими скульптурами у вигляді лев’ячих масок з розкритою пащею для стоку дощової води. Маски яскраво розмальовані: жовті гриви й червоні пащі на синьому тлі. Збереглися й симетричні отвори для кріплення кам’яних вертикальних квіток – антефіксів. Особливо ефектна капітель, скульптурність якої підкреслено червоною і синьою фарбою, а волюти оформлено металевими прикрасами. Конельовані колони були покриті тонким білим тиньком.

На некрополі в середині 70-х років виявлено алею склепів у вапняковій скелі. Гробниці, вирубані в скелі чи викопані в ґрунті на значній глибині, розміщені компактною групою в північно-східній частині некрополя і являють собою монументальні поховальні споруди, здебільшого родинні усипальні. До винятково важливих, нововідкритих пам’яток, безперечно, належить катакомба з вирізьбленими біля входу до камери великими рельєфами, що зображують Афіну, Пана й Сілена. Як і більшість інших, ця катакомба була пограбована.

Унікальні знахідки щороку поповнюють фонди Керченського заповідника. Завдяки сполученню неповторного краєвиду, що з давнини в основному зберіг свій образ, мальовничого узбережжя з пляжем, з одного боку, і чудових пам’яток історії та культури – з другого, Німфей став перспективним об’єктом для розвитку наукового туризму.

Пам’ятки України, 2001 р., № 3.