2008 р. Закарпаття: Свято-Миколаївська дерев’яна церква у небезпеці!
Ганна Макаренко, “Фест”
Дата: 30.10.2008
Поштовхом до реставрації унікальної архітектурної пам’ятки краю – Свято-Миколаївської церкви XV ст., що в с. Колодне на Тячівщині, – став виграш відділом культури РДА гранту Посольства США. Ці гроші пішли на перекриття даху, з яким відмінно справилась бригада покрівельників І. Поповича із Солотвина.
Роботи виконано з максимальним наближенням до оригіналу, тож втручання майстрів майже непомітне. Такі ж букові «драниці», що вже встигли набрати після дощів характерного відтінку, така ж ні на йоту не порушена конструкція високої церковної «маківки», котру (навіть важко уявити, як) вдалося перекрити теслям… Та сільський голова Іван Федорович Кричфалушій прекрасно розумів: новий дах – це лишень півділа.
Аби цілком зберегти церкву дуія нащадків, потрібно набагато більше – і праці, і коштів. Односельців у цьому теж не довелося переконувати – вони охоче зробили свої пожертви, аби подарувати унікальній пам’ятці сакрального зодчества друге життя. Таким чином назбиралось 40 тисяч гривень. Найперше потрібно було зупинити повільне сповзання церкви вниз по схилу, в бік річки Одаровець.
Стіни для збереження цілісності конструкції зміцнили 12 внутрішніми стяжками, а струхлявілі зовні місця в колодах вирізали й «залатали» шматками деревини, бо серцевина в дубових плахах виявилась міцною. До всього, храм тепер зачиняється двостулчастими, з кованого металу, воротами. На вікнах також з’явилися металеві решітки, а вгорі, на торуні, відкриті місця затягнуті дротяною сіткою. Тож нині й небажаним «відвідувачам», і крилатому птаству сюди – зась.
Та найбільша несподіванка чекає усередині. Адже там, під дахом древньої святині, нині облаштовано етнографічний музей. Він переселився сюди зі школи, де був створений за задумом учителя історії І. Візичканича. У зв’язку зі шкільною реорганізацією виникла потреба в додаткових приміщеннях, тож музей було віддано під клас, а експонати – раритетні речі давнього селянського побуту – чудово вписалися в інтер’єр древньої культової споруди.
Є тут куточок одягу, знарядь праці, вишиваних домотканих рушників, посуду… А в частині, де колись був розміщений олтар – святі образи, що від батька до сина передавались у родинах колод-ненців й, примандрувавши до наших днів, знайшли надійний прихисток під дахом Свято-Микрлаївського дерев’яного храму.
Колись тут були свої церковні ікони, був, звичайно, й іконостас. Однак у 1976 році, під приводом реставрації, їх вивезли до Санкт-Петербурга, а повернути… забули. Іван Федорович виношує задум роздобути подібний до колишнього іконостас у музейних запасниках області. Жалкує, що втрачено й дзвіницю, ровесницю храму, яка колись стояла в церковному дворі, та свого часу була перенесена на територію нині діючого храму, а потім і зовсім розібрана…
Однак все, що вціліло, має служити людям, будити в них пам’ять і повагу до предків, вважає сільський голова. На його думку, оновлений понад 500-літній храм із музейними старожитностями може бути цікавим об’єктом туристичного маршруту для гостей краю. А щоб легше було підніматися на пагорб, де височіє церква, вже й кам’яні східці, в дусі давнини, вимощено за цей короткий час.
Зроблено, безумовно, багато, та все ж голова села зіткнувся з проблемами, які й усім селом не вирішити без державної підтримки та розуміння. По-перше, рідкісній пам’ятці дерев’яного зодчества потрібен постійний господар, котрий і за порядком дивився б, і гостей міг прийняти, Інакше кажучи, завідувач музею.
А найбільше непокоять голову старезні дуби біля церкви – свідки п’ятивікової історії села. Перший кришиться просто на очах. Не так давно сильний вітровій відчахнув добрий шмат на-півзігнилого й струхлявілого стовбура, і він звалився вниз, на край дороги. Сьогодні ніхто не знає, чого від дерева можна чекати. Щоб убезпечитись від лиха, дуб необхідно спиляти, однак без дозволу обласної служби охорони історичних пам’яток робити це заборонено, каже Іван Федорович. А відповіддю на всі запити сільської влади – німотна тиша.
Друге дерево оуквально «висить» на краю узвишшя. Його падіння може обернутися подвоєними неприємностями, бо внизу, по той бік річечки, людські домівки, а вивернуте коріння неодмінно «потягне» за собою церкву, розташовану на критичній відстані від дуба. Щоб цього не сталося, слід спорудити підпірну стінку, гроші на яку поки що не знайшлися. Зволікання ж загрожує непоправимими втратами.
Джерело: “Закарпаття online”