1976 р. Монументальна дерев’яна архітектура лівобережної України
С. Таранушенко
Церква Трійці, збудована в 1716 р.
[67]Пам’ятка хрещата, дев’ятизрубна, п’ятиверха. Східні зруби в міжрукав’ях гранчасті, а західні – квадратні. Вона збудована майже одночасно з церквою Покрови в Седневі і належить до найвидатніших пам’яток народної монументальної дерев’яної архітектури XVIII ст. на Лівобережжі.
Троїцька церква в Коропі має форми монументальної будови саме того типу, який був вироблений і поширений в XVII ст. на Україні в містах і значних монастирях і який послужив прототипом численних мурованих соборів, таких як Троїцький в Густинському монастирі, Миколаївський в Крупецькому та їм подібних.
Хрещатий план коропського собору чітко виявляють чотири гранчасті зруби стін рукавів. Вони мають вагомі маси спокійних пропорцій: їх не можна вважати присадкуватими, приземкуватими, але не можна також назвати легкими, напружено витягнутими вверх. Плоскі грані дахів над заломами (вони зберегли форму первісних з дранки чи ґонтових) переводять зруби стін рукавів в легенькі порівняно з масами зрубу стін восьмерички теж ненапружених пропорцій.
Західні міжрукав’я заповнені квадратними в плані невисокими присінками, перекритими зовні низенькими двосхилими дахами, з вхідними дверима в їх західних гранях. Зі сходу міжрукав’я заповнені п’ятигранними в плані боковими вівтарями, теж невисокими, перекритими трисхилими дахами. В інтер’єрі бокові вівтарі і присінки мають плоскі стелі.
В центрі хрещатого плану підноситься масивний восьмигранник центрального зрубу стін, що відокремлюється від рукавів лише на висоті, на якій завершуються восьмерики вівтаря, бабинця, південного і північного рукавів. Над першим заломом центральної дільниці (перекритим дахом з перехватом) підноситься восьмерик. Хоч просторий восьмерик спокійних пропорцій, досить вагомий масою, проте саме йому майстер доручає роль домінанти в композиції, саме він виконує енергійний ривок мас вверх. Восьмерик панує над масами центральної дільниці і рукавів. Крутим заломом (перекритим також «підперезаним» дахом) він переходить в тендітний ліхтар. Завершує композицію шоломоподібна главка.
З елементів оздоблення слід згадати різьблені карнизи, що завершують зруби стін і восьмериків. Зруб стін центральної дільниці завершує найбільш розвинутий карниз, що закінчується вгорі піввалком з насіченими на ньому овами, нижче йдуть полички помережані: верхня – ложками, нижня – сухариками; нижче лежить гусьок, а за ним нижня поличка, також з сухариками. Карнизи восьмериків над рукавами простіші, вони складаються лише з двох елементів.
Загальне враження від зовнішнього вигляду пам’ятки – поважна урочистість, спокійна гармонійна зрівноваженість.
Церква Трійці належить до того типу хрещатих в плані церков, у яких центральна дільниця внизу не має окремого зрубу стін, а утворюється пересіченням бокових граней зрубів стін рукавів. Троє дверей, що ведуть всередину будови (в бабинець, в південний і північний рукави) – усі з заходу. В південній і північній гранях бокових рукавів дверей немає.
В інтер’єрі пам’ятка виглядає більш архаїчною, ніж зовні. Вона зберегла деякі давні прості конструкції. Архітектурні форми її гранично лаконічні, може навіть трохи суворі, аскетично-скромні. Закладені в середині зрубів стяжки, ригелі – кантовані бруси без найменшого натяку на оздоблення їх різьбленням.
Шестигранний зруб стін бабинця в інтер’єрі старанно зміцнений: три західні грані посилені ригелями аж двічі – спочатку на рівні середини висоти вікон і вдруге – на рівні верхнього вінця зрубу. Крім того, між південною і північними гранями поверх зрубу закладено брус в західних кутах. В східних кутах зрубу стін закладено теж по одному ригелю з тоненьких кругляків. В східній частині бабинця між східною і південною та східною і північною гранями поверх зрубу стін зарубано [68]по одному товстому брусу, якими, власне, і починаються південно-східна та північно-східна грані першого залому. Трикутні пазухи в кутках зрубу знизу підшито дошками. Горизонтально підшитими трикутниками переведено в восьмигранник квадратний зруб стін центральної дільниці, а шестигранні зруби стін усіх рукавів – у восьмигранні заломи. Отже, в цій пам’ятці зафіксовано старий конструктивний засіб переводу чотири- і шестигранних зрубів в восьмигранники. Пізніше цей засіб замінює новіший, більш декоративний, але конструктивно менш логічний. В окремих пам’ятках цей перехід виконують рублені похилі клини; засіб цей конструктивно виправданий. Але частіше пазухи в кутах зашивали (закривали) дощаними похилими трикутниками; це вже застосування декоративного, але конструктивно невиправданого засобу.
Зруб стін бабинця, незважаючи на нахил граней всередину, не виглядає ілюзорно вищим, ніж він є в дійсності. Перший задом бабинця помірно круто засклеплено. Він різко звужує об’єм дільниці і переводить його у маленький восьмеричок стриманих пропорцій. Верхній залом виглядає як гранчаста банька, перекрита плоским плафоном-стелею. Бабинець, як і вся церква, щедро залитий світлом. Зруб стін бабинця прорізано 5 вікнами, по одному в кожній грані. Восьмеричок має троє вікон по сторонах світу (немає вікна в східній грані).
До центра бабинець відкривається широким, але вужчим, ніж південний і північний рукави, просвітом з доволі довгими заплечиками. Крім того, просвіт бабинця має дві стяжки (одну – на середині висоти, Другу – вище). Отже, бабинець, як і вівтар, більш відокремлений від центра, ніж південний і північний рукави, що сполучаються з центром без заплечиків.
Таким чином, нижню частину центральної дільниці та обидва бокові рукави майстер трактує як єдину велику видовжену в напрямку південь – північ залу, щедро залиту світлом. Посередині її сміло злітає верх центральної дільниці; на південному і північному кінцях залу симетрично розмістилися скромніші верхи бокових рукавів.
Нижня половина центрального зрубу стін – куб. Вище зруб переходить у восьмигранну призму такої ж ширини і довжини, як і низ зрубу. Восьмигранник прорізаний 4 вікнами: в південно-східній і трьох аналогічних гранях. Верх восьмигранника зміцнює суцільний вінок ригелів. Ненапруженим першим заломом зруб стін центра переходить у просторий, світлий, спокійних пропорцій восьмерик. Треба підкреслити, що зовні домінанта композиції – восьмерик.
Восьмерик центральної дільниці переходить у верхній залом. Грані цього залому далекі від геометричної правильності. Бокові контури однієї грані на середині висоти розходяться і грань поширюється, а сусідні грані, навпаки, посередині звужуються. Таким чином, в проекції контури граней утворюють розету зі звивистими радіальними лініями. Грані другого залому різко звужують об’єм верху, переводять його в маленький низенький глухий ліхтарик з врубаним сволоком [мала внутрішня висота цього ліхтаря, присадкуватість його зовні, можливо, наслідок реставрацій. Сучасна внутрішня висота центральної дільниці не дає простого співвідношення з планом будови, тоді як в численних пам’ятках таке співвідношення яскраво виступає. Якщо припустити, що внутрішня висота глухого ліхтаря дорівнювала не 0,6 м, як зараз, а 1,8 м, тоді внутрішня висота центральної дільниці дорівнювала б сумі довжини плану бабинця і подвоєної довжини центра (як у церкві в Печенюгах). Проте, з другого боку, внутрішня висота центральної дільниці без ліхтаря точно дорівнює довжині плану будови. З таким співвідношенням ми також часто зустрічаємося (див. церкву Миколи в Новоропську)].
Просвіти з центра до південного та північного рукавів оформлено аскетично-суворо. Від бабинця південний і північний рукави відмінні тим, що в них верхнього ряду ригелів немає. На схід вікон у них також немає, зате на південь і північ прорізано по два вікна (одне над одним). Верхи (восьмерички з верхніми заломами) у обох бокових рукавів різні і відмінні від верху бабинця.
Вівтар подібний до бабинця, тільки вікон у нього лише троє (в східній, південно-східній та північно-східній гранях). Зруб стін вгорі при східній грані не має ригеля.
[70]Основу плану церкви складають пересічені під прямим кутом два однакові видовженої форми прямокутники, зовнішні кінці яких мають форму трапецій. Таким чином, в основі плану лежить рівнораменний хрест, що складається з 5 головних ділянок. План вписується в квадрат.
Центральна дільниця в плані – квадрат. Сторона цього квадрату і є вихідний розмір у побудові плану. Чотири рукави – однакові в плані прямокутники з відсіченими зовнішніми кутами. Ширина плану вівтаря дорівнює ширині плану центра, а довжина вівтаря – 3/4 довжини центрального квадрата. Південна і північна грані вівтаря дорівнюють половині діагоналі південної половини центрального квадрата, а східна і обидві суміжні – половині довжини плану вівтаря. Бабинець, південний і північний рукави в плані повторюють план вівтаря.
Обидва присінки в плані – квадрати. Південна і північна грані присінків дорівнюють половині довжини центральної дільниці.
Бокові вівтарі в плані – п’ятигранники, подібні, але не однакові за формою. Найбільша внутрішня довжина і ширина північного вівтаря дорівнюють половині діагоналі плану присінка.
Як розмір сторони квадрата центральної дільниці був основою для побудови плану, так розміри плану послужили базою для визначення висотних розмірів зрубів стін, заломів, восьмериків.
[71]Висота зрубів стін усіх чотирьох рукавів дорівнює висоті чотиригранної нижньої половини зрубу стін центральної дільниці і всі вони дорівнюють довжині плану центральної дільниці. Висота верхньої восьмигранної частини зрубу стін центральної дільниці дорівнює половині діагоналі південної половини плану центрального квадрата (або довжині південної грані вівтаря).
Висота першого залому і зрубу стін центра взяті разом дорівнюють подвоєній довжині (ширині) зрубу стін дільниці (вгорі).
Довжина і ширина восьмерика дорівнюють висоті восьмигранної частини зрубу стін центра, а висота восьмерика – половині повної довжини плану вівтаря.
Висота верху без ліхтаря дорівнює діагоналі чотирикутника, що становить південну половину плану вівтаря. Довжина і ширина ліхтаря дорівнюють 1/6 довжини плану центра; висота ліхтаря разом з обома заломами і восьмериком дорівнює довжині плану центра, а внутрішня висота центральної дільниці без ліхтаря дорівнює довжині плану будови. Внутрішня висота центра дорівнює сумі подвоєної довжини і половини діагоналі південної половини плану центра.
Висота зрубів стін усіх рукавів, як уже зазначалося, дорівнює стороні плану центра. Висоти ж верхів кожного рукава неоднакові. Верхи південного і північного рукавів схожі на верхи вівтаря та бабинця, а разом [72]з тим кожен з 4 рукавів має відміни. Це могло статись внаслідок ремонтів, але не виключено, що вони зразу були так зложені. Тоді в цьому виявилась характерна прикмета народного мистецтва. Народні майстри при повторенні ніколи точно не наслідують один мотив, а виконують його з деякими змінами. Таким чином майстри уникали трафаретності і сухості, вносячи в свої твори елементи рухливості.
Внутрішня висота вівтаря без другого залому дорівнює висоті зрубу стін центральної дільниці. Другий залом вівтаря в розрізі дає трапецію, що становить низ трикутника з основою, що дорівнює довжині восьмерика (вгорі), і висотою, що дорівнює половині висоти першого залому. Нижня третина цього трикутника і послужила шаблоном для складання західної і східної граней другого залому вівтаря. Висота верху вівтаря дорівнює половині діагоналі зрубу стін центральної дільниці (вгорі).
У бабинця висота верху менша, вона дорівнює половині діагоналі чотирикутника, в який вписується шестикутник плану дільниці. Перший залом бабинця нижчий, ніж у вівтарі, а висота восьмериків у обох верхів однакова.
Висота восьмерика і другого залому бабинця разом дорівнює висоті першого залому.
Верх південного рукава нижчий за верх вівтаря і вищий за верхи бабинця і північного рукава.
Висота верху дорівнює висоті верху бабинця. Внутрішня висота південного рукава менша за висоту вівтаря і на вінець більша за висоту бабинця.
Верх північного рукава нижчий за верхи інших рукавів і дорівнює висоті верху південного рукава без останнього залому.
Різні у рукавів не лише висоти верхів, але і форми та розміри восьмериків і заломів. Можливо, що ці верхи такими і були збудовані, але можливо, вони стали такими відмінними внаслідок ремонтів.
[Таранушенко С.А. Монументальна дерев’яна архітектура лівобережної України. – К.: 1976 р., с. 67 – 72]