Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Будь гордий з того, що Ти є спадкоємцем боротьби
за славу Володимирового тризуба

Богдан Хмельницький

?

1992 р. Розсипані перли українського намиста

З Ладомирової перенесімся до села Крайнє Чорне. Церкву св.Василія Великого побудували тут у середині XVIII століття. Стоїть вона на відміну од ладомировської на сільській околиці. У сусідстві з нею доживають свій вік дерев’яні хати під солом’яною стріхою. Разом утворюють ніби своєрідний невеликий заповідник.

Найдавніші пам’ятки і тут, на місці, не збереглися. Царські врата (початку XVII ст.), точніше їхня права частина, тепер зберігаються в Музеї української культури у Свиднику. У незвичайно косо зрізаній верхній частині знаходиться зображення діви Марії з „Благовіщення”. Близьке вирішення композиції, кольору в тогочасних творах маємо на польському схилі Карпат (наприклад Котань). Ікона „Архангела Михаїла” повторює ту саму композицію, що й мирольська й гавайська ікони, де риботицькі майстри зображували архангела з незначними відмінностями – на тлі барокових українських церковних споруд і пірамідоподібних стилізованих дерев.

Унікальне за темою серед західноукраїнських ікон зображення „Каменування св.Стефана” XVII століття. Згідно з іконографічними правилами, святий, уклякнувши, чекає на смерть, знаючи, що нагорода за всі страждання вже близько. Вороги його утотожнені з тодішніми гнобителями руського народу в Карпатах. З цією іконою стилістично пов’язана ікона „Святий Миколай”. Вона має спільну основу композиції із зображенням св.Миколая з розташованих через верх Шеметківців, яке збагачене ще шістьма клеймами обабіч святого. До великої групи ікон Свидниччини належить „Христос Пантократор”. Типова для них майже механічна передача складок драпування, рожеві щоки лиця та спосіб обрамування (Прикра, Мироля, Шеметківці).

Західні взірці наслідує автор вівтарної ікони „Зняття з хреста” (початок XVIII ст.). Ікона „Святий Миколай” на стіні нави написана теж у той час. Образ Миколая передає суворість і стриманість. Водночас великий і густий орнамент, який тут заповнює все, навіть лик, нагадує скоріше народне вишивання. І це не одиноке вирішення. Подібна ікона походить, наприклад, із Соколової Волі в Польщі.

Найцікавішу пам’ятку лишили на кінець. Це – двосторонній хрест для процесій (XVII ст.). З однієї сторони його зображене „Розп’яття”, з другої – „Богоматір з дитиною”. Іконописець був змушений помістити фігури на порівняно вузькій видовженій площині. Богоматір з дитиною на руках осяяна святим Духом над нею. Вона ніби передчуває щось, дуже скорботна. Усе тло вкрите рослинним орнаментом, який в’ється зигзагами. Його рух сповільнений паростками, схожими на терен. І знову ж таки це натяк на те, що має прийти. Світле тіло змученого Христа із заплющеними очима стиснуте рамками так, ніби в якомусь своєрідному звуженому вікні – вікні в минуле, а, може, в майбутнє… У горизонтальній частині ліворуч – погруддя сумуючої Богоматері, праворуч на окремих відтинках нероз-членованого тла – св.Йоан. Розп’ятого Христа з терновим вінком на голові ще „пронизує” густа мережа гострих ліній, спрямованих проти його тіла. Народний майстер передав дуже лаконічно, скупими засобами суть свого погляду на буття і небуття.

Джерело: Ґрешлик В. Розсипані перли українського намиста. – Пам’ятки України, 1992 р., № 1, с. 34 – 42.