Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Пам’ятай про великі дні наших Визвольних змагань

Богдан Хмельницький

?

1967 р. Історія українського мистецтва

Своєрідну групу становлять фрески 1470 року з каплиці св. Хреста на Вавелі (Краків), збудованій для королеви Єлизавети «повелінням польського короля Казимира» Ягайловича. Невелику каплицю перекриває готичне склепіння з розвинутим розгалуженням нервюр. Оскільки каплицю прибудували до катедралу, то в її інтер’єрі опинилися два контрфорси, один з яких, кутовий, поставлено по діагоналі.

Фрески, розміщені в чотири яруси, просто й вільно покривають стіни, огортаючи і контрфорси. А на стелі, серед густого мережива нервюр, віялами розгортаються невеликі групи легких постатей з золотими німбами, що сяють на синьому, мов небо, тлі.

Для стилістичних особливостей фресок каплиці властиве органічне поєднання українських традиційних рис з готикою, з притаманною для неї надмірною увагою до експресії, навіть до замилування муками й стражданнями, що відбиваються в позах і виразах облич, спотворених гримасами болю. Правда, готичні риси в цих розписах не домінують, виявлені вони лише в таких фрескових композиціях, як «Бичування» та «Розп’яття».

Легко й віртуозно майстер пристосовує розписи до площин готичного інтер’єру. Наприклад, «Благовіщення» чудово вкомпоновано в трикутний люнет, в іншому випадку блискуче використано вузькі видовжені площини, куди з великим умінням вписано «Поцілунок Іуди». Композицію цієї фрески побудовано на вдалому розташуванні натовпу по вертикалі, драматизм події підкреслено гнітючим, похмурим колоритом.

У сцені «Перед Каїафою» також майстерно розроблено мізансцену не менш драматичної події. Під маленьким двоколонним ківорієм за великим столом сидить Каїафа, до якого воїн, закутий у лати, підводить Христа зі зв’язаними руками. На другому плані намальовано натовп з воїнами. Для такого особливо драматичного епізоду, як «Розп’яття», майстер використовує найбільшу квадратну площину. В центрі на дуже високому з довгими раменами хресті виділяється біла постать Христа, під якою корчаться теж розп’яті на хрестах два розбійники. Трохи нижче – скорботно зігнута постать Іоанна з воїнами, а з другого боку – знепритомніла богоматір. Експресії і драматизму майстер досягає бурхливим неспокійним переплетенням гострих ліній, силуетами постатей, що схиляються в жалобі або заламують руки від болю й муки, а також умілим застосуванням білого кольору з урахуванням похмурого колориту всієї фрески. Білі плями одягу постаті, що підтримує зомлілу богоматір, виникають немов сполохи в темряві і сприймаються як різкий зойк страждання в тиші ночі.

У фресці «Покладення в труну» привертає увагу постать Марії Магдалини, горе якої виявлено трагічним зламом брів, виразом очей, стриманими жестами піднесеної долоні лівої руки і безсило опущеної правої. В моделюванні облич у майстра своя неповторна манера – гранично скупа, він не застосовує півтонів у передачі форми, виявляючи лише затінені, запалі площини і світлі – виступи лоба, вилиць і носа. Найближчі аналогії такій манері бачимо у галицькому іконопису XV століття (ікона «Собор Іоакима і Анни» з села Станилі – Львівський музей українського мистецтва), в «Розп’ятті» з Рихвалду (Музей етнографії та народного будівництва в Сяноку, Польська Народна Республіка).

Джерело: Історія українського мистецтва. – К.: Наукова думка, 1967 р., т. 2, с. 177 – 178.