2010 р. Вирізана КриницяВирізана Криниця

Дата: 29.07.2010

Всі, кому довелося мандрувати з Тернополя до Івано-Франківська, напевне бачили цей храм. Велична будівля контрастує з геть невеличким селом – у Криниці десь 600 жителів. Хоч до війни Коростятин – так тоді звалася Криниця – був доволі значним поселенням. З приблизно тисячі його мешканців більшість складали поляки. Для них, коштом місцевою поміщиці й було споруджено цей храм.

Будували костел Різдва Богородиці п’ять років, до 1899-го. Католицькій громаді він прослужив лише сорок з лишком літ. А потім громади не стало…

В останній день лютого 1944-го у переважно польське село увійшли вояки УПА. То були важкі роки для польсько-українського порозуміння. Озброєні загони обидвох націй на поруйнованих війною землях методично різали одне одного.

В українських джерелах, які я міг знайти, Коростятинська трагедія не коментується ніяк. Замордованих мешканців поховали в братській могилі. Майже всі будинки згоріли. Село, відоме з 1454-го року фактично перестало існувати.

Акції УПА, подібні до Коростянської, як і схожі диверсії на Холмщині проти українців стали одним з формальних приводів для початку операції «Вісла». Пусте село Коростятин заселяють вивезеними з Польщі лемками. В наші дні у присілку Криниці щорічно проводяться лемківські фестивалі.

У 1978-му село перейменували. Ймовірно, не без огляду на трагедію 44-го. Коростятин став Криницею. Колишній костел і колишня залізнична станція – от і все що нагадує про існування того, ще польського Коростятина. Власне залізниця Бучач-Станиславів до наших не дожила. А костел за радянських років використовувався як склад.

В 1990-му будівлю передали греко-католицькій громаді. Пореставрована церква, як кажуть місцеві жителі вже знову потребує ремонту.