2010 р. Слідами Гербуртів на Тернопіллі

Володимир Мороз

Дата: 17.03.2010

Якщо почитати багатьох польських істориків, особливо тих, що жили до середини ХХ ст., виходить, в українців у колись не було не тільки славної історії, а й знатних людей. Ті ж, які були русинами, дивним чином перетворювалися на поляків, угорців і навіть німців. Утім, незвичайне походження українським хляхетським родам приписували не тільки іноземці, бо дехто сам хотів бути нащадком видатних завойовників, запрошених друзів римських імператорів, сподвижників короля Карла Великого.

Приміром, князі Вишневецькі придумали собі, а потім і взагалі повіри у міф, що їх предки – не князь Володимир Великий і славні Рюриковичі, а Гедиміновичі – литовці, які колись через бідність платили данину Русі віниками. Причина відмови від власних коренів – елементарне прагнення престижу, бо ж коли руські князі між собою пересварилися і загрузли в міжусобицях, саме литовці завоювали Русь, а потім уклали мирову з поляками.

Русини, тобто українці, у Речі Посполитій офіційною окремою стороною не були. Тому і намагалися вельможі стати кимось іншим – більш поважним. Утім, були в нашій історії і протилежні випадки – деякі іноземці, люи при владі і грошах, з власної волі ставали русинами. Такими, наприклад, були Микола Василь Потоцький і представники родини Гербуртів – забутих у нас уже шляхтичів, від яких для загалу залишилися хіба руїни замків і храми.

Зрештою, і багато сучасників, і істориків Потоцького та Гербуртів не розуміли – їх називали дивними, свавільними, незрозумілими. Одначе не хто інший, а тільки оті “незрозумілі” залишили для нас багато пам’яток. Зокрема Гербурти, яких часто ще називали Фельштинськими від родового маєтку у Сілезії, створили для нас замок у Кудринцях, що на Борщівщині.

Кудринецька твердиня розташована на високій горі, що на західній околиці села. З однієї сторони її урвисті схили омиваєє Збруч, а з іншої – невеликий, але швидкий потічок. Гору називають Стрілкою і високий, з сірого каменю замок, виглядає немов припаяним до неї. У формі він нагадує трапецію, на трьох кутах якої спорудили вежі: чотири-, п’яти- і шестикутну. Остання стоїть напівроваленою.

Родзинкою Кудринецького замку була і невелика хвіртка зі сторони Збруча. Її створили на випадок вилазок проти ворога, чи для того, аби непомітно вийти із укріплень під час облоги або війни.

Наразі пам’ятка стоїть пусткою. У ній чисто, адже розташована поодаль від жвавих туристичних шляхів. Від небажаних і численних “орд” туристів з чіпсами, цукерками пластиковими пляшками замок захищають і погані дороги до села. Подвір’я замку поросло густими травами. Є навіть неповторна каменоломка, яка м’ясистими пагонами з жовтими квітами протискається поміж тверду породу. Як не як, а гора Стрілка – чи не єдине на Поділлі родовище мармуру.

Привілей для Кудринець, який надав поселенню прав містечка і встановлював торги, польський король Сигізмунд підписав у 1518 р., у вівторок перед днем святого апостола Матвія. Колись католики вшановували цього святого 24 лютого, а не 14 травня, як після ІІ Ватиканського собору. Тож у документі йдеться, що родовитий Микола Гербурт з Фельштина, войський кам’янецький, неодноразово від себе і своєї дружини Єлизавети просив короля, аби той “у містечку Кудринцях, що у землі Кам’янецькій лежить” встановив два ярмарки і торги.

Сигізмунд відгукнувся і в цьому, вочевидь, постприяв львівський староста Фридерик Гербурт. Якщо Миколай дуже гучної слави не здобув, то Фридерик спромігся на неї ціною власного життя. Він загинув 2 серпня 1519 р. у бою проти татар під Сокалем, що на Львіщині, залишивши напівсиротами п’ятеро дітей. Славному рицареві навіть присвятив поему “Пісня про Фрідруша, що під Сокалем загинув” поет Микола Сенп-Шажинський.

Інший з роду Гербуртів, Ян, був сяноцьким каштеляном, відомим гуманістом, дипломатом та істориком і зазначав, що і він, і дружина кровно споріднені з Руссю. Його син, Ян Щасний Гербурт взагалі проголосив себе русином і казав, що “русини є моїм народом, а наша Русь – рідна батьківщина”. Цей історичний діяч знав русинську, польську, латинську, італійську, французьку та грецьку мови і написав “Розмисел про народ руський”, “Діалог в обороні України”, “Геракл слов’янський”. Ян Щасний жив у Добромилі на Львівщині, де заснував друкарню.

Зрештою, чоловіча гілка роду Гербуртів вигасла у 1645 р. на синові Яна Щасного – теж Янові. Так завершився їхній шлях на Русі, який почався, до речі, з походу Данила Галицького на Моравію. Саме тоді один з Фельштинських підкорився князеві.

У 1648 р. замок у Кудринцях здобули козаки Максима Кривоноса. У 1653 р. неподалік містечка стояв кошем кримськийй хан Іслам Гірей. У 1672 р. твердиню захопили турки, але її згодом відбили королівські війська. Востаннє піддані османського султана “гостювали” у Кудринцях у 1694 р., але й тоді їх швидко вигнали. З XVIII ст. стару пам’ятку перетворили у резиденцію Гумецькі. Потім там жили графи Козібродські, Пшибиславські, Модзелевські. Руїною замок став у ХІХ ст., коли ним заволоділи євреї Бартфельди.