1999 р. Звід пам’яток Києва
Юрій Нельговський
Розмір зображення: 1392:1119 піксел
Горького вулиця, 19 – 20 ст.
(архіт., іст., містобуд.).
У центрі міста, простягається південно-західним схилом заплави р. Либідь, беручи початок біля південного краю Старокиївського плато. З’єднує вул. Л. Толстого з пл. Либідською. Виникла у 30-і pp. 19 ст. з метою сполучення центру міста з житловим районом Нова Забудова («Новое строєніє»), який почав створюватися у зв’язку з відселенням киян з Печерська, де споруджували фортецю.
Первісно складалася з двох вулиць: до перехрестя з вул. І. Федорова (кол. Поліцейська) називалася Ново-Либідською, яку 1874 р. перейменовано на Кузнечну (від ковальських майстерень, розміщених на околиці міста), решта – вул. Набережно-Либідською (від р. Либідь, що протікає паралельно). З 1909 р. обидва відрізки об’єднано в єдину вулицю під назвою Кузнечна. В 1913 р. на її початку влаштовано бульвар. У лютому 1919 р. перейменована на вул. Чернишевського, пізніше – на Пролетарську, з 1936 р. носить ім’я письменника Максима Горького (Пешкова Олексія Максимовича; 1868 – 1936).
Складається з двох ділянок, зумовлених рельєфом місцевості: верхньої, що має крутий ухил від вул. Л. Толстого до вул. Жилянської, частина якої до перехрестя з вул. Саксаганського включає розташований по осі проїжджої частини бульвар, і нижньої, плоскої – від вул. Жилянської до пл. Либідської. На верхній ділянці, яка належала до категорії вулиць другого розряду, збереглася архітектурно цінна периметральна забудова багатоповерховими будинками, зведеними наприкінці 19 – на поч. 20 ст. у формах історизму і модерну (№ 3, 14, 14 – 6, 17, 20, 26/26, 38-а). Із споруд, що мають яскраві риси еклектизму, вирізняються майстерно прорисованими архітектурними й скульптурними деталями будинок № 23 (арх. В. Ніколаєв) і оригінальний триповерховий житловий будинок № 32 з арковою лоджією (арх. А. Краусс). Два житлові будинки (№ 4 – 6 і 25/24) є пам’ятками архітектури у стилі пізнього конструктивізму 1930-х pp. Нижня частина вулиці (третій і четвертий розряди) мала переважно садибну забудову, реконструйовану в останні десятиріччя, внаслідок чого планування кварталів повністю порушено. З історичних споруд, які збереглися, заслуговує на увагу триповерховий будинок єврейського училища поч. 20 ст. (№ 69).
В останні роки вулиця – одна з центральних транспортних магістралей міста – забудована багатоповерховими спорудами. Це виробничий корпус Інституту електрозварювання ім. Є. Патона (№ 58) де застосовано характерний для київського будівництва кін. 19 – поч. 20 ст. прийом зведення глухих торців на межах ділянок (арх. Й. Фридлін, інститут «Діпроцивільпромбудпроект») будинок Інституту науково технічної інформації та технічно-наукових досліджень на перехресті вул. Горького з пл. Либідською (№ 110). Володимирський критий ринок (№ 115).
З вулицею пов‘язані життя та діяльність відомих діячів науки й культури. Тут проживали родина відомого історика В. Антоновича (№ 40, не зберігся) юрист філософ права, політичний діяч Б. Кістяківський лікарі та вчені Г. Брюно, Ю. Лауденбах, П. Морозов (усі – у № 14, 14-б), композитор Р. Глієр (№ 23), художник Ф. Кричевськии, геолог акад. АН УРСР Б. Чернишов, кінорежисер О. Довженко (№ 4-б), письменники П. Тичина (№ 107 у цьому будинку, що належав І.Носову, влаштовував домашні спектаклі композитор М. Лисенко), Т. Осьмачка (жив з 1910-х рр. до 1923 р. у будинку на розі вулиць Горького і Лабораторної – на місці сучасного № 102) і В. Некрасов (№ 24 і 38 а) поет О. Олесь та його син О. Ольжич – поет, політичний діяч (№ 64/16), журналіст Л. Войтоловський (№ 20) та ін. У дорадянську добу на вулиці діяло кілька навчальних закладів: єврейське двокласне училище (№ 69), комерційні училища – М. Хорошилової (№ 3), Л. Володкевич (№ 44), в яких викладали відомі діячі культури. У будинку № 4-б під час німецько-фашистської окупації Києва містилася конспіративна квартира диверсійно-розвідувальної групи І.Кудрі. У всесвітньо відомому Інституті електрозварювання ім. Є. Патона НАНУ, в його старому корпусі (№ 69) працювали видатні вчені – Є. Патон, Б. Касаткін, А. Макара, К. Хренов.
Вулиці Києва. – К., 1995;
Київ: провідник. – К., 1930.
Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 323 – 324.