Садиба (№ 13)
Марина Виноградова
Розмір зображення: 800:600 піксел
Фото 16 вересня 2016 р. з сайту
442.6. Садиба з прибутковими будинками монастиря, 1901, 1912 (архіт.).
Пров. Бехтерєвський, 13, 13-а. Складається з двох споруд – фасадного будинку на червоній лінії забудови провулка і розташованого паралельно йому флігеля у глибині подвір’я.
На поч. 20 ст. ділянка належала нащадкам А. Софронович – О. та Є. Софроновичам і Л. Табуч, які в 1901 спорудили на місці старого фасадного одноповерхового дерев’яного будинку цегляний триповерховий (1964 надбудований двома поверхами). 1907 садиба перейшла у власність Покровського монастиря, який звів у 1912 флігель у глибині ділянки (1932 надбудований двома поверхами для потреб студентського гуртожитку, що містився в ньому, в 2001 – мансардою). Під час 1-ї світової війни у садибі проживали біженці. 1922 була націоналізована.
Головний будинок, 1901 (№ 13).
Використовувався монастирем як готель для прочан.
П’ятиповерховий з цокольним напівповерхом, цегляний, у плані П-подібний, односекційний, всередині перепланований. Перекриття пласкі, дах двосхилий, з бляшаним покриттям.
Первісна частина оздоблена у стилі неоренесанс, два верхні (надбудовані) поверхи позбавлені архітектурного декору. Композиція чолового фасаду триосьова з виділенням центральної і флангових одновіконних площин лопатками – на першому поверсі гладенькими, на другому та третьому – рустованими. Симетрію побудови підкреслюють два ряди балконів з сучасними металевими гратами. Вікна прямокутні з різноманітними замковими каменями у вигляді лев’ячих масок, модульйонів і картушів, оточених пальмовим гіллям і гірляндами. У верхній частині лопаток вміщено вертикальні гірлянди, у підвіконнях і горизонтальних членуваннях – фільонки з рослинним орнаментом. Над входом влаштовано ажурне металеве піддашшя. Бічні та тильний фасади мають утилітарний характер.
Будинок – характерний зразок київської забудови кін. 19 – поч. 20 ст., що грунтувалася на контрасті відкритого цегляного мурування з виконаними в історичних стилях ліпленими деталями.
Флігель, 1912 (№ 13-а). Використовувався монастирем як прибутковий будинок і готель («Странноприїмниця»).
Чотириповерховий з надбудованою мансардою, цегляний, у плані П-подібний, двосекційний, симетричний за композицією (має чотири рівнозначно оздоблені фасади). Перекриття пласкі, дах з сучасним покриттям.
Первісний двоповерховий об’єм оформлений у цегляному стилі. У цій же стилістиці надбудовано верхні поверхи, що відділяються міжповерховим гуртом. Перемички прямокутних вікон увінчані замковими каменями, простінки розкреслені лопатками з цегляними завершеннями. Дещо в іншому (ренесансному) ключі вирішено високий мансардний поверх з вежоподібними наріжжями й арковими вікнами.
Будинок – зразок стриманої за архітектурою внутрішньоквартальної забудови міста поч. 20 ст. Тепер на першому поверсі і в напівпідвалі головного будинку міститься фірма «Ліра», на першому поверсі флігеля – Міжнародний фонд «Відродження».
Література:
ДАК, ф. 163, оп. 41, спр. 4376; ф. Р-1, оп. 1, спр. 10380; ДАКО, ф. Р-432, оп. 2, спр. 984; ЦДІАКУ, ф. 179, оп. 1, спр. 88.
Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 941 – 942.