Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Змагатимеш до посилення сили, слави, багатства і простору Української держави

Богдан Хмельницький

?

1999 р. Звід пам’яток Києва

Юрій Нельговськии, Тетяна Трегубова

Воровського вулиця, кін. 19 – 20 ст.

(архіт., іст., містобуд.).

З’єднує Львівську пл. та пл. Перемоги, проходить вздовж південно-західного схилу Старокиївського плато з ухилом у бік заплави р. Либідь. Прокладена у серед. 19 ст. за планом Києва 1837 р. Первісно мала назву Бульварно-Кудрявська, тому що починалася у районі давньоруського укріпленого передмістя Кудрявець. З 1919 р. носила ім’я Нероновича Євгена Васильовича (1890 – 1918) – політичного діяча, який в 1917 – 18 рр. входив до складу Української Центральної Ради та Малої Ради, з березня 1918 р. – народний секретар військових справ першого радянського уряду України. В 1937 р. названа на честь Воровського Вацлава Вацлавовича (1871 – 1923) – революціонера, радянського державного і партійного діяча, дипломата, публіциста.

Існуюча забудова формувалася у 80 – 90-і pp. 19 ст. згідно з вимогами до вулиць другого розряду (спорудження на лініях забудови вулиць цегляних і дерев’яних на цегляних цоколях будівель, у т. ч. одноповерхових). Бульварна ділянка влаштована на поч. 1900-х pp.

В 1896 – 97 рр. по вулиці прокладено лінію електричного трамваю (знято 1996 р.). Рельєф місцевості зумовив особливості об’ємно-планувальної структури вулиці, поділяючи її на дві ділянки: верхню, рівну та широку, розчленовану смугою бульвару, яка доходить до перехрестя з вул. Обсерваторною та Чеховським пров., і другу, похилу й вужчу, що має перехрестя з вулицями Гоголівською, Тургенєвською, Дмитрівською, Володарського. Найкраще збереглася частина історичної забудови до вул. Тургенєвської. До неї входять три- та п’ятиповерхові прибуткові будинки, малоповерхові особняки, будівлі громадського призначення, вирішені в різних історичних стилях, типових для періоду еклектизму, та у стилі модерн. У цілому для вулиці була характерна різновисока перимет-ральна забудова з украпленням окремо розташованих будинків, акцентування перетинів вулиць наріжними даховими вежами споруд.

Парний, щільно забудований фронт верхньої бульварної ділянки відкривається будинком кол. Художнього училища (№ 2, арх. М. Казанський). На протилежному боці міститься найдавніша будівля вулиці – особняк 2-ї пол. 19 ст. (№ 3, арх. П. Спарро). Оригінальними творами київського домобудування поч. 20 ст. є прибуткові будинки (№ 19, 38, арх. М. Клуг; № 51). Наріжжя Обсерваторної вул. фланкують дві споруди громадського призначення: кол. жіноча торговельна школа (№ 18/2, арх. П. Голландський) і дитяча лікарня (№ 20, арх. М. Артинов). До найпомітніших старих будинків належать кол. Комерційне училище (№ 24, арх. Г. Шлейфер) та кол. Народна аудиторія (№ 26, архітектори М. Бєлелюбський, В. Риков). Автором окремих будинків (зокрема, № 5) є київський будівничий В. Ніколаєв, який разом з арх. В. Сичуговим брав участь у спорудженні особняка барона Р. Штейнгеля (№ 27). До цінних будинків кін. 19 – поч. 20 ст. належать наріжні споруди № 1, 36.

У подальший період вулиця зазнала реконструкцій, внаслідок яких втрачено частину історичної забудови. На поч. 1930-х pp. на незабудова-ній ділянці № 22 зведено величезну чотириповерхову споруду Інституту промислової кооперації. 1958 споруджено Центральний критий ринок (№ 17), у 1970-х pp. на території садиби Р. Штейнгеля добудовано новий лікувальний корпус Ортопедичного інституту (№ 27), висотний об’єм проектного інституту «Діпроцивільпромбуд» (№ 26). На рубежі 1980 – 90-х pp. знесено одноповерховий будинок Київського добровільного пожежного товариства (ріг вул. Обсерваторної) .

Незважаючи на значні втрати, вулиця зберегла історичний вигляд, у створенні якого брали участь визначні київські архітектори 19 – 20 ст.

Наприкінці 19 – на поч. 20 ст. вулиця була відомим осередком громадсько-культурного життя Києва. У Народній аудиторії працювало на ниві просвітництва багато діячів української культури – М. Лисенко, Л. Лук’янов, О. Мишуга, діяв український пересувний театр, створений з ініціативи П. Тичини. Понад 20 років центром мистецького життя було Київське художнє училище, в якому викладали і навчалися видатні митці України – О. Архипенко, О. Богомазов, Е. Брадтман, Ф. Красицький, Ф. Кричевський, О. Мурашко, А. Петрицький, М. Пимоненко та ін. У будинку Комерційного училища 1898 почав працювати перший у Південно-Західному краї політехнічний інститут, з училищем пов’язані життя та діяльність знаних громадсько-культурних діячів і меценатів – Л. Бродського, О. Вебера, М. Дегтерьова, О. Кошиця, І. Макушенка, С. Могилевцева, М. Самофалова, І. Стешенка та ін. У будинках № 16, 36 і 38 у 1909 – 13 рр. працювала редакція журналу «Українська хата»; у № 9 (не зберігся) – редакція журналу «Хрін», проживала письменниця М. Грінченко; будинок № 10 був першою юридичною адресою київської «Просвіти», у ньому мешкали музикознавці-фольклористи О. Волошинов і К. Квітка. На вулиці проживали діячі доби національно-визвольних змагань – ректор Українського державного університету в Києві у 1918 – 19 рр. Ф. Сушицький (№ 14), член Апеляційного суду за часів Української Центральної Ради, член Надзвичайної комісії Директорії із розслідування діяльності гетьмана П. Скоропадського та його уряду Г. Вовкушевський (№ 15), генеральний секретар УЦР барон Ф. Штейнгель (№ 27), єпископ УАПЦ П. Тарнавський (№ 8 – 6); у 1918 містилася редакція газети «Народна воля» (№ 8). Тут діяли такі доброчинні установи, як жіноча торговельна школа ім. П. Терещенко (№ 18/2), дитяча лікарня Товариства надання допомоги хворим дітям (№ 20). У будинку № 24 наприкінці 1941 р. містилася редакція газети «Українське слово» – органу ОУН. У радянський час в Інституті ортопедії МОЗ УРСР (розміщується на території колишньої садиби барона Р Штейнгеля № 27) працювали відомі вчені й лікарі.

Київ: історичний огляд. – К., 1982;

Київ: провідник. – К., 1930;

Галайба В. Київське вільне пожежне товариство // Веч. Київ. – 1992. – 10 берез.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 292 – 293.