Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Будь гордий з того, що Ти є спадкоємцем боротьби
за славу Володимирового тризуба

Богдан Хмельницький

?

Житловий будинок з історією (№ 13а)

Дмитро Стус

Будинок кін. 1970-х pp., в якому проживав Стус В. С.

(іст.).

Вул. Чорнобильська, 13-а.

З відступом від червоної лінії забудови. Шістнадцятиповерховий, блочний житловий будинок.

Тут з середини серпня 1979 до 14 травня 1980 р. жив Стус Василь Семенович (1938 – 85) – поет, громадський діяч.

Повернувшись до Києва після першого заслання (1972 – 79) в серпні 1979 р., В. Стус продовжував працювати над рукописами поетичних збірок «Палімпсести» та «Свіча в свічаді», які він розпочав ще перед арештом. У грудні 1979 став членом Групи сприяння виконанню угод Гельсінкської конференції з прав людини. Незабаром за ним було встановлено адміністративний нагляд з боку КДБ. З 22 жовтня 1979 до січня 1980 р. працював формувальником на заводі ім. Паризької комуни, з 1 лютого до арешту 14 травня 1980 р. – намазчиком на конвеєрі у виробничому об’єднанні «Укрвзуттєпром». У кінці вересня 1980 р. В. Стуса засуджено до 10 років ув’язнення та 5 років заслання. Відбував покарання у Пермській області. Помер у карцері табору ВС389/36. 17 – 19 листопада 1989 р. прах В. Стуса разом з прахом його побратимів Ю. Литвина і О. Тихого перевезено до Києва на Байковий цвинтар. Двокімнатна квартира № 94, в якій жив поет, міститься на дванадцятому поверсі будинку.

В 1994 р. на фасаді гуртожитку, в якому жив поет 1963 – 65 рр. (бульв. Академіка Вернадського, 61), встановлено бронзову меморіальну дошку з барельєфним портретом (ск. Б. Довгань).

Не відлюблю свою тривогу ранню: Спогади та матеріали про В. Стуса. – К., 1993.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 210 – 211.