Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть не приневолять тебе виявити тайни

Богдан Хмельницький

?

1999 р. Звід пам’яток Києва

Дмитро Малаков

Луцькі казарми, 1911 р.

(архіт., іст.).

Вул. Дегтерьовська, 11.

Комплекс споруд на території сучасного Київського інституту сухопутних військ, західніше кол. Дегтерьовських благодійних закладів. Складається з трьох основних корпусів, розташованих симетрично відносно лінії забудови вулиці: центральний будинок – фронтом, бічні – торцями; решта допоміжних споруд – в глибині ділянки. Споруджено як власність міста. Розраховано на розміщення повністю укомплектованого піхотного полку в складі 4 батальйонів, 16 рот. Місткість стайні – 100 коней. У 1995 – 96 рр. комплекс реконструйовано Державним митним комітетом України за участю польської фірми «Енергополь – Трейд – Варшава».

Корпуси казарм чотириповерхові, на напівпідвалах, цегляні. Фасади розкріповано з виявленням внутрішньої архітектоніки, сходових кліток; декоровано в дусі модернізованого ампіру. Фасад головної, прямокутної у плані споруди завершено ступінчастим фронтоном, у центрі якого – велике сегментне вікно. Імпости вікон другого поверху переходять у декоративний поясок-тягу, що оперізує фасади. Торці завершено щипцями з напівкруглими вікнами у центрі. Шляхетно-стриманий декор доповнюють овальні вставки під вікнами. Дах має характерний для модерну великий винос. Заповнення вікон – новітнє, з суцільним тонованим склом. Праворуч осі симетрії фронтального корпусу влаштовано новий вхід із ґанком та широким напівкруглим піддашком, по якому накладними літерами зроблено напис: «Державна митна служба України». Поруч – флагштоки.

Бічні корпуси, видовжені вглиб садиби та поставлені симетрично-дзеркально, мають Т-подібний план, утворений довгим виступом по центру заввишки у три з половиною поверхи. Оздоблення тотожне центральному корпусу. Ансамбль споруд Луцьких казарм є цінною пам’яткою функціональної архітектури Києва поч. 20 ст.

У 1911 – 14 рр. в казармах містився 165-й піхотний Луцький полк 42-ї піхотної дивізії, сформований 17 січня 1811 р. під назвою Житомирського внутрішнього губернського напівбатальйону, перейменованого 1898 р. на 165-й піхотний Луцький полк. Під час російсько-японської війни 1904 – 05 рр. був мобілізований, але участі у воєнних діях не брав. З нагоди свого 100-річчя полк одержав новий прапор з написом «1811 – 1911» з Олександрівською стрічкою і тоді ж розташувався в нових казармах на вул. Дегтерьовській, 11. З початком 1-ї світової війни 1914 р. полк виступив на фронт у складі діючої армії. Приміщення казарм використовувались іншими військовими частинами. Під час визвольних змагань в Україні 1917 – 21 рр. Луцькі казарми, за якими закріпилася така назва, займали різні військові підрозділи усіх ворогуючих сторін почергово.

Навесні та влітку 1919 р., коли казарми були зайняті червоноармійськими частинами, стіни всіх приміщень з ініціативи комісара з військових справ України М. Подвойського було вкрито революційно-агітаційними розписами високого мистецького ґатунку. Їх виконувала клейовими фарбами авторська група, керована професором майстерні монументального живопису Української державної академії мистецтв Бойчуком Михайлом Львовичем (1882 – 1937), в складі його учнів – Бойчука Тимофія Львовича (1896 – 1922), Павленко Оксани Трохимівни (1895 – 1991), Падалки Івана Івановича (1894 – 1937), Седляра Василя Феофановича (1889 – 1937) та ін., а також група учнів Київського художнього училища, яку очолював Струнников Микола Іванович (1871 – 1945). У розписах, зроблених у новаторській манері, стверджувались ідеї братнього єднання трудящих, захисту завоювань революції, миру; відтворювалися сцени мирного трудового життя народу, червоноармійського побуту тощо.

Художнє вирішення композицій («Мир», «Застілля», «На варті», «Гуляй, душа, без кунтуша», «Битва з гідрою контрреволюції», «Боротьба з двоголовим орлом», «Оранка», «Жнива», «їдуть на працю», «З поля», «У червоноармійських таборах» та ін.) відроджувало риси давньоукраїнського монументального мистецтва. Сюжети розписів включали мотиви українських народних орнаментів. Стінопис М. Струнникова та його учнів («Боротьба з самодержавством», «Боротьба з капіталом», «Боротьба з Антантою», «Шах і мат білому королю») мали символіко-алегоричний характер. Ці твори були яскравим свідченням творчих пошуків художників-бойчукістів у галузі відродження національного мистецтва. У 1937 р. М. Бойчук, І. Падалка, В. Седляр були репресовані й розстріляні органами НКВС, інші митці-авангардисти також зазнали переслідувань. У 1930 – 60-і pp. усі розписи Луцьких казарм знищено.

Приміщення Луцьких казарм весь час використовувалися для військових потреб. З серед. 1990-х pp. центральний корпус (після реконструкції) передано Державному митному комітетові України, бічні казармені споруди використовуються Київським інститутом сухопутних військ.

ДАК, ф. 163, оп. 41, спр. 6458;

Белічко Ю. В. Українське радянське мистецтво періоду громадянської війни. – К., 1980;

Военная энциклопедия. – СПб., 1914. – Т. XV;

Календарь: адресная и справочная книга г. Киева за 1914 год. – К., 1913;

Киев: энцикл. справочник. – К., 1985;

Мистецтво України: біогр. довідник. – К., 1997.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 522 – 523.