Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Не дозволиш нікому плямити слави, ні честі твоєї нації

Богдан Хмельницький

?

2008 р. Системний дерибан: Пейзажна алея

Артем Чапай

Дата: 25.03.2008

Тема Пейзажної алеї, здається, висвітлена. Але з огляду на останній розвиток подій, слід зробити узагальнення. Незважаючи на те, що систематичний опір змусив Міністерство закордонних справ просити дозволу у ЮНЕСКО, справу аж ніяк не можна вважати закритою. Безперечно, це один із найкращих позитивних прецедентів громадського опору. Проте ласий шматок землі киянам ще доведеться відстоювати і у Парцхаладзе, і у православної церкви, і, схоже, у цілої української системи корупції. Боротьба триває.

Спершу зосередимося на скандальному будівництві висотного будинку з підземним паркінгом і басейнами на даху, яке планується на замовлення МЗС.

Чому це протиправно? Пейзажна алея проектувалася як пішохідна зона. Вона перебуває під охороною ЮНЕСКО (документ) і знаходиться на території, що належить до місць усесвітньої культурної спадщини! Незважаючи на це, досі не було проведено узгодження проекту будівництва з ЮНЕСКО.

В результаті багатомісячного й запеклого опору киян, Міністерство було змушене таки подати документи до організації. Тим не менш, ми не знаємо, що саме вони при цьому запитували, а МЗС відмовляється надати таку інформацію, незважаючи на запити. Крім того, не було проведено експертизи стосовно можливого зсуву грунту, хоча будмайданчик розташований на крутому схилі.

Шевченківський районний суд заборонив проведення будь-яких будівельних робіт на території. Тим не менш, Київська міська державна адміністрація намагається продовжити копання котловану під приводом “археологічних розкопів”. Планується котлован по всьому периметру на глибину 8 метрів. Раніше ці розкопи робили зовсім не археологічними методами – за допомогою екскаватора.

Опір!

На Пейзажній алеї ми бачимо чи не найбільш систематичний опір дерибану суспільної власності в Києві. Місцеві мешканці ведуть боротьбу через суди та подають запити ще з 2004 року. Після того, як незважаючи на рішення суду на їхню користь, роботи продовжилися, почалися спершу акції протесту, а потім і акції силового опору.

У вересні 2007 відбулася перша з таких акцій. Через кілька тижнів – арт-протест. Саме вони ознаменували створення неформальної, децентралізованої громадської ініціативи, відомої як “Збережи старий Київ“, що допомагає місцевим мешканцям не тільки привернути увагу громадськості до проблеми, але й фактично боротися.

“Повстанський карнавал” у листопаді 2007 року ознаменувався переходом від протесту до опору. Тоді учасники почали процес повернення землі для всіх через повалення паркану. Те, що їм не дали зробити відразу, було завершено на “Повстанському вертепі” напередодні Різдва. Паркан було повністю повалено. Замість спилених забудовником дерев посаджено кілька нових. Нехай наразі символічно.

Коли забудовник намагається завезти техніку – відбувається протистояння, підтягуються журналісти. Врешті, забудовник вимушений відступити. (Хроніка того дня).

Через кілька днів Міністерству закордонних справ повертають залишки паркану: “Забирайте свій паркан, закопайте котлован!” МЗС не прислухається? Тим гірше для нього. На засідання за участі закордонних послів проникають кілька активістів і при іноземцях будують будиночок прямо під носом міністра Огризка.

Після цього відбувається “Повстанський суботник“: мешканці скидають привезені забудовником блоки в котлован. А оскільки міністерство його так і не засипає – засипають врешті-решт самі. Та ще й закопують сокиру війни: Краще її не розкопуйте.

Хто винен?

Що стосується скандального будинку – замовником є Міністерство закордонних справ. Винні: міністр Костянтин Грищенко, за якого проект розпочався. Міністр Борис Тарасюк, який не зробив нічого, аби його зупинити. Міністр Володимир Огризко, за бездіяльність в якості голови Національної комісії ЮНЕСКО. Якщо подання нарешті, під тиском, документів – і справді крок до відступу, а не обман – будемо вважати, що Огризко спокутує частину провини.

Арсеній Яценюк – як міністр закордонних справ. Саме при ньому було спиляно всі дерева на перетині Пейзажки та Десятинного провулку. Саме він начебто підписав указ про розірвання стосунків із забудовником, який потім виявився обманом (див. нижче). Крім того, пан Яценюк уже як спікер Верховної Ради обіцяв добиватися скасування будівництва – однак після цього спроби продовжити будівництво тривали.

Виконавцем будівництва є дві фірми: “Українське Майно” та “УМ-Інвест”. Директором обох є одна особа: Віталій Назаров. МЗС обманює громадськість, весь час повторюючи про розірвання договору з “Українським Майном” і нічого не кажучи про “УМ-Інвест”.

Відомо, що одним із основних акціонерів “Українського Майна” є Віталій Коваленко – громадянин України, почесний консул Філіпін в Україні. Можливо, через нього й відбувається зв’язок між забудовником і МЗС. Колишній голова консульського відділу МЗС, а нині в.о. голови СБУ Валентин Наливайченко – серед людей, котрі мали отримати квартири в будинку, який МЗС так і не збудував.

Ну і нарешті, один із основних персонажів, якому належить доля – депутат Богдан Губський. Це не суть важливо, але він БЮТівець, проте партнери його – об’єднані есдеки. Як завжди у випадках дерибану – політики всіх мастей об’єднуються проти простих громадян.

Детальніше про все це – у кількох журналістських розслідуваннях: “У пошуках новітніх Батиїв із Пейзажної алеї” – Українська правда; “Хто копає котлован на місці палацу Київських князів” – Український тиждень.

Наразі будівництво від МЗС призупинено, але аж ніяк не припинено. І боротьба триває.

Але слід сказати, що це не єдине посягання. Поруч, буквально через дорогу, православна церква хоче збудувати “будинок для священиків” прямо на фундаменті Граду Володимира. Курують цей проект, серед інших, родичі президента Віктора Ющенка.

Тільки починаємо розбиратися й чинити опір. Далі ох ще буде…