2003 р. Звід пам’яток Києва
Михайло Кальницький, Ярослав Тинченко
Розмір зображення: 685:303 піксел
292. Міські казарми «Ділового двору» 1896–1913, в яких містився 1-й Уральський козацький полк (іст.).
Вул. Димитрова, 1, 3. На червоній лінії забудови вулиці.
Комплекс будівель військового призначення. Склався на території «Ділового двору». Ділянка утворилася на поч. 19 ст. як подвір’я неподалік артилерійської лабораторії на схилі Черепанової гори, що включало дерев’яні військово-господарські споруди. Згодом, після розпланування місцевості «Новоє Строєніє», «Діловий двір» локалізувався між сучасними вулицями Димитрова (колишня вул. Ділова), А. Барбюса та І. Федорова. Протягом багатьох років садиба надавалася містом військовому відомству в оренду.
1896 за проектом міського арх. О. Кривошеєва зведено цегляну двоповерхову казарму на цокольному напівповерсі вздовж фронту вул. Ділової (тепер вул. Димитрова, 1). Через перепад рельєфу частину цоколю виділено приямком.
Призначалася для розміщення однієї козацької сотні, полкової хлібопекарні та продовольчого цейхгаузу. 1898 у західній частині садиби по фронту вул. Ділової споруджено цегляну триповерхову з напівпідвалом казарму, де розташувалися три козацькі сотні, полкова їдальня та кухня; у 1912–13 з лівого боку до неї прибудували чотириповерховий з напівпідвалом об’єм для двох козацьких сотень, нестройової команди та харчових сховищ (арх. М. Бобрусов). Обидві споруди збереглися як єдиний будинок (вул. Димитрова, 3).
Об’єм, зведений 1898, пізніше надбудували четвертим поверхом. Крім цього, у «Діловому дворі» на поч. 20 ст. стояли двоповерховий цегляний будинок полкової канцелярії й офіцерського зібрання, одноповерхова цегляна кузня, численні дерев’яні споруди: школа прапорщиків, майстерні, сховища, стайні тощо. Після 2-ї світової війни садибу розділили на кілька частин, при цьому всю стару забудову з боку вул. І. Федорова знесли, на ній залишився лише будинок № 3.
У кін. 19 ст. в казармах було розквартировано 1-й Уральський козацький полк, що з 1882 входив до складу 9-ї кінної дивізії, підрозділи якої дислокувалися на Київщині.
Полк був сформований 1877 у зв’язку з початком російсько-турецької війни 1877–78; уперше полк під цією назвою був утворений 1807, пізніше неодноразово розформовувався. Вів свою історію від першої згадки про службу яїцьких козаків (1591). Брав участь у приборканні революційних заворушень, зокрема – повстання саперів під керівництвом Б. Жаданівського у листопаді 1905 у Києві.
Під час 1-ї світової війни полк особливо уславився в боях у Галичині, де уральці здобули значні трофеї – зокрема, австрійську артилерійську батарею. 1917 полк відбув з фронту додому, на Урал. У Києві залишилося чимало полкових та особистих речей, за якими відрядили сотника М. Епова. Він потрапив у вир січневих вуличних боїв 1918 в місті. Згодом утік на Лубенщину, де сформував Лубенський (Полтавський) партизанський кінний загін; на чолі цього загону у березні того ж року повернувся до Києва та розташувався у казармах «Ділового двору», де перед тим у березні 1918 короткий час перебував Гордієнківський кінно-козацький полк Запорозького загону Української Центральної Ради. М. Епову пощастило врятувати рештки полкового майна. У квітні з довіреними людьми та речами він приєднався до Чехословацького корпусу, з яким незабаром опинився на Уралі. Пізніше М. Епов – активний учасник громадянської війни, відомий генерал білого козацтва.
Восени 1917 у казармах «Ділового двору» розмістився 1-й кінний полк Вільної України війська УЦР. Під час січневих боїв 1918 у Києві припинив своє існування. У період німецької окупації (1918) тут дислокувався полк бранденбурзьких гусарів.
На поч. 1920-х рр. у «Діловому дворі» діяв гарнізонний ветеринарний лазарет, далі казарми займали артилерійські підрозділи 45-ї стрілецької дивізії.
Колишні казарми на вул. Димитрова, 3 використовуються як офісні приміщення.
Література:
100-летие 132 пехотного Бендерского полка // Киевлянин. – 1912. – 8 мая; Тинченко Я. Українське офіцерство: шляхи скорботи та забуття. 1917–1921 роки. – К., 1995; Казачьи войска: Хроника. – Б. м., 1992; Кальницький М. Міські казарми // Янус–Нерухомість. – 2000. – № 7 (квітень); Новые казармы // Киевское слово. – 1896. – 14 авг.; Петрів В. Спомини. – Львів, 1926.
Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 736 – 737.