Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Не завагаєшся виконати найнебезпечнішого чину, якщо цього вимагатиме добро справи

Богдан Хмельницький

?

2003 р. Звід пам’яток Києва

Ольга Зливкова

471. Садиба, 1901–02 (архіт.).

Вул. Дмитрівська, 19-а, 19-б. На червоній лінії вулиці, на похилому рельєфі.

Перші відомості про садибу з одноповерховою дерев’яною забудовою належать до 2-ї пол. 19 ст., коли її власником був І. Фатович. 1898 садибу придбав заможний селянин М. Жилинський, який звів два наявні чолові будинки та дворові флігелі, розібрані у зв’язку зі спорудженням сучасного житлового комплексу.

Житловий будинок, 1901 (№ 19-а).

Розташований праворуч. З боку вулиці триповерховий з напівпідвалом, з подвір’я чотириповерховий, цегляний, пофарбований, у плані прямокутний, з проїздом на лівому фланзі, односекційний. Перекриття пласкі, дах двосхилий, з бляшаним покриттям.

Оздоблений у стилі історизм із застосуванням елементів неоренесансу.

Композиція головного фасаду симетрична, центральну вісь, де міститься сходова частина, акцентовано вертикальною розкріповкою. Над вхідними двостулковими дверима – напівциркульне вікно вітражного типу, яке прикрашає сандрик з фестонами та замковим каменем. Симетрію побудови підкреслює також аттик з лучковим фронтоном і балкони по флангах другого– третього поверхів. Насиченість декором збільшується знизу догори, що проявляється в оформленні прямокутних віконних прорізів і вертикальному членуванні лопатками та здвоєними коринфськими пілястрами на третьому поверсі. По горизонталі фасад поділено міжповерховими карнизами. Декор повністю відсутній на цокольному поверсі, обкладеному сучасною керамічною плиткою. Вікна першого поверху, заглиблені у площину стіни, мають прості підвіконні полички та фільонки.

Вікна другого поверху прикрашають прямі сандрики з ліпленими замковими каменями-картушами та орнаментальні підвіконні вставки. Вікна третього поверху нагорі обрамлено прямокутним за абрисом ламаним профільованим гуртом, що спирається на міжвіконні пілястри іонічного ордера. Перемички вікон декоровано ліпленими картушами, підвіконня – стрічками пальмет, відкоси прорізів – крученими жгутами. Завершують споруду карниз та фриз, заповнений видовженими фільонками з меандровим орнаментом.

Будинок – типовий зразок житлової архітектури періоду історизму, оздоблений на основі ордерної системи.

Житловий будинок, 1902 (№ 19-б).

Розташований впритул до будинку № 19-а. Чотириповерховий з цоколем (з тилу п’ятиповерховий), цегляний, пофарбований, у плані прямокутний, односекційний. Перекриття пласкі, дах двосхилий, з бляшаним покриттям.

Оздоблений у стилі історизм із застосуванням елементів неоренесансу. Симетричний головний фасад має типову триосьову композицію, підкреслену центральним ризалітом з головним входом та бічними розкріповками, завершеними фігурними аттиками з напівкруглими (над розкріповками) й трикутним (у центрі) фронтонами. Фасад розкреслено міжповерховими гуртами, на другому–четвертому поверхах – лопатками. Обабіч ризаліту влаштовано балкони. Вікна прямокутні, лише вгорі розкріповок по одному арковому прорізу. Замкові камені перемичок подекуди прикрашено ліпленими голівками ангелів.

На тлі першого поверху, позбавленого декору, виділяються три центральні гаторичні (давньоєгипетські) колони. Характерні за абрисом цегляні фусти колон підтримують кубічні капітелі, оздоблені з трьох боків ліпленими зображеннями профілів людських голів. Вище по осі ризаліту розташовано декоративні ніші.

У стрілчастій ніші другого поверху, обрамленій іонічними пілястрочками, встановлено скульптуру, що нагадує зображення ботхісатви, в арковій ніші третього поверху – скульптурну постать жіночого божества, на четвертому поверсі – декоративну підвіску.

Незважаючи на невисокий художній рівень виконання, екзотичний скульптурний декор фасаду надає житловому будинкові рис унікальності.

Садиба – цінний фрагмент історичної забудови вулиці.

Тепер у цокольному поверсі будинку № 19-а складські приміщення.

Література:

ДАК, ф. 100, оп. 1, спр. 948.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 1078 – 1080.