Пам’ятник С. П. Корольову (№ 8)

Дмитро Степовик

375. Пам’ятник Корольову С. П., 1974 (мист.).

Бульв. І. Лепсе, 8. На території ВО «Радіоприлад» ім. С. Корольова.

Автори – ск. О. Олійник, арх. А. Корнєєв. Вис. погруддя – 1,0 м, постаменту – 2,35 м.

Корольов Сергій Павлович (1906–66) – конструктор і вчений у галузі ракетної та ракетно-космічної техніки, акад. АН СРСР (з 1958), двічі Герой Соціалістичної Праці (1956, 1961), конструктор космічних систем, творець балістичних та геофізичних ракет, ракетоносіїв, пілотованих космічних кораблів «Восток», «Восход», на яких вперше в історії були здійснені космічні польоти людини та вихід її у відкритий космос, штучних супутників Землі та Сонця, міжпланетних автоматичних станцій, запущених на Місяць, Венеру та Марс. Життя вченого тісно пов’язане з Україною. Народився в Житомирі в сім’ї вчителя. З 1909 родина мешкала в Києві, з 1916 – в Одесі.

1922–24 навчався в будівельній профшколі № 1, потім працював у губернському відділі Товариства авіації й повітроплавання. З 1923 відвідував планерський гурток, сконструював безмоторний літак оригінальної системи К-5.

В 1922–26 – студент механічного факультету Київського політехнічного інституту, брав участь у роботі студентського планерського гуртка й гуртка з вивчення та освоєння космічного простору при Асоціації інженерів і техніків. 1925 здійснив самостійні польоти на побудованому за його участю планері «КП-3 учбовий». 1926–29 навчався на факультеті аеродинаміки Московського вищого технічного училища ім. М. Баумана, одночасно закінчив Московську авіаційну школу льотчиків-планеристів та пілотів-парителів.

Після закінчення працював у Центральному конструкторському бюро заводу ім. В. Менжинського. Спроектував планери «Коктебель», «Красная Звезда», легкий літак СК-4. 1927–30 брав участь у планерських змаганнях під Коктебелем (Крим) як пілот і конструктор. У цей час почав розробляти ідею літальних апаратів з ракетними двигунами. 1931 брав участь в організації Групи вивчення реактивного руху при ТСОАВІАХІМі, яку 1932 перетворено на Державну конструкторську лабораторію з розробки ракетних літальних апаратів, її завідувач. Керував створенням і запуском першої радянської балістичної ракети на гібридному паливі «ГИРД-09» і на рідкому паливі «ГИРД-Х» (1933).

З 1933 – головний інженер, заступник начальника Реактивного науково-дослідного інституту, де згодом обіймав посади начальника відділу крилатих ракет (з 1934) і начальника групи ракетних апаратів (з 1937). У цей період розробляв проекти крилатих ракет з гіроскопічним автопілотом і з гірокомандною системою наведення, обладнаних рідинним ракетним двигуном конструкції В. Глушка. Створив керовану крилату ракету 212 (1939), ракетоплан РП-318-1 (здійснив перший політ у 1940).

1938 разом з іншими співробітниками інституту заарештований, засуджений на 10 років позбавлення волі у виправно-трудових таборах, відправлений на Колиму. З 1940 працював у Центральному конструкторському бюро-29 НКВС СРСР під керівництвом А. Туполєва над створенням пікіруючого бомбардувальника Ту-2. Одночасно конструював керовану аероторпеду і новий ракетний перехоплювач.

З 1942 працював в ОКБ НКВС СРСР при Казанському авіазаводі № 16, заступник начальника бюро В. Глушка. Розробляв разом з колективом ракетні прискорювачі для бомбардувальника Пе-2, самостійно – проект нового апарата – ракети для польотів у стратосферу. 1944 звільнений. З 1945 перебував у відрядженні в Німеччині для вивчення німецької техніки, зокрема ракети V-2. 1946 – головний інженер науково-дослідного інституту «Нордхаузен» у Німеччині.

Спроектував досконалішу балістичну ракету з дальністю польоту 600 км.

З 1946 – головний конструктор балістичних ракет дальньої дії. З 1956 – директор і головний конструктор Дослідного конструкторського бюро-1.

В 1960–66 – член Президії АН СРСР.

Під керівництвом вченого у повоєнний час розроблено ракети на рідкому паливі Р-1. У серед. 1950-х рр. створив двоступінчасту ракету Р-7, яка забезпечила досягнення першої космічної швидкості і можливість виведення на навколоземну орбіту літальних апаратів великої ваги, зокрема першого в історії людства штучного супутника Землі – 4 жовтня 1957. З 1959 С. Корольов очолював програму досліджень Місяця, на який було направлено кілька космічних апаратів. Був відзначений Золотою медаллю ім. К. Ціолковського АН СРСР (1958), Ленінською премією (1957). Помер у Москві, урна з прахом у Кремлівській стіні. Ім’ям вченого названо астероїд, таласоїд на зворотному боці Місяця. Мешкав у Києві на вул. Костьольній, 9 (див. ст. 230.5).

Ім’ям С. Корольова названо вулицю і проспект у Києві.

Гранітне погруддя наче виростає з гранітного постаменту. Це досить поширене композиційне вирішення – свого роду символ: нагадування про зв’язок людини з рідною землею. Форми пам’ятника важкі та масивні. Велика голова «посаджена» на широкі плечі, які звичайно мають міцні кремезні люди. Зернистість граніту, підданого механічній обробці при відтворенні деталей, добре узгоджується із загальним сприйняттям вагомості в цілому невеликого пам’ятника. Полірована поверхня постаменту змінюється шорсткістю одягу, а далі, при моделюванні обличчя, граніт проробляється тонше, деталям надається гладкість та м’якість.

Усе це фактурне розмаїття матеріалу працює на виразність пам’ятника. Широке обличчя С. Корольова осяяне усмішкою. Скульптор передав характерні зморшки, великі брови, вольове підборіддя. Водночас усі індивідуальні риси узагальнені: у жесті руки, погляді, заглибленості «в себе» відчувається величезна відповідальність, тягар найскладніших обов’язків, вагомість роботи, тобто все те, що характерне для великого вченого.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 857 – 858.