2011 р. Звід пам’яток Києва

Елла Піскова, Тетяна Трегубова

495.1. Будинок Київського агрохімічного інституту 1931, в якому працювали відомі вчені (архіт., іст.).

Вул. Героїв оборони, 17. Корпус № 2. На розі вулиць Генерала Родимцева і Героїв оборони. Побудований за проектом арх. Д. Дяченка. Зберігся у первісному вигляді.

У будинку в різний час розміщувались утворені на поч. 1930-х рр. після переформування КСГІ в окремі вузи Київський агрохімічний інститут (з 1931) та Агроекономічний інститут (з 1934). У 1935 вони знову увійшли до КСГІ, який того ж року відновив свою діяльність у складі чотирьох факультетів.

Дво-, триповерховий з напівпідвалами, цегляний, тинькований, пофарбований, на відміну від інших споруд комплексу у плані Т-подібний. Складається з поздовжнього триповерхового об’єму, паралельного до вул. Героїв оборони, та двоповерхових з мансардами симетричних крил з боку вул. Генерала Родимцева. Торцеві частини крил гранчасті. Симетрію загальної побудови порушує великий п’ятигранний ризаліт на другорядному північному фасаді.

Перекриття пласкі залізобетонні. Вальмовий дах над поздовжнім об’ємом та мансардні вальмові дахи над крилами вкрито бляхою. Внутрішнє планування поздовжньої триповерхової частини – однобічне коридорне, у крилах – анфіладно-зального типу. Головний вхід з вестибюлем міститься у центрі триповерхового об’єму з боку вул. Героїв оборони, допоміжні входи з двомаршовими сходами – по осі торців цього об’єму. Вирішений у формах українського бароко з притаманним для інших споруд комплексу членуванням фасадів на одновіконні прясла, застосуванням схожих архітектурних прийомів і деталей.

Фасади оформлено однотипно з використанням лучкових міжвіконних пілястр, наближених до тосканського ордера, витягнутих площинних арок на всю висоту фасадів, вінцевих розкріпованих карнизів, різноманітних за формою віконних і дверних прорізів. Східний фасад з боку вул. Генерала Родимцева відзначається найбільшою пластичністю та виразністю пропорцій і силуету. Триповерхова центральна тридільна розкріповка підкреслена великими пілястрами і глухим бароковим фронтоном волютоподібного абрису.

Істотну стилістичну роль відіграють двоповерхові крила з пласкими фасадними арками, яким на масивному із заломом мансардному даху відповідають аркові люкарни у фігурному обрамленні. Вікна прямокутні, на третьому поверсі з розкріповками та на другому поверсі торцевих граней – аркові. По осі фасаду розташований отвір входу та запозичене з форм конструктивізму вертикальне вікно сходової клітки, які мають півкругле завершення, акцентоване замковим каменем в оточенні зустрічних волют. Такі самі елементи застосовано в оздобленні західного торцевого тривіконного фасаду з допоміжним входом у центрі.

Південний і північний фасади мають простішу пластику. Значні виступи східних крил врівноважують флангові тридільні площини з прорисованими за допомогою карнизних гуртів трикутними декоративними фронтонами на рівні третього поверху, що відповідає мансарді. Центр південного фасаду з головним входом виділено п’ятивіконною розкріповкою із трикутним прямолінійним фронтоном, навпроти якої на північному фасаді розміщено п’ятигранний ризаліт з гладенькими простінками. Розкріповка виділяється міжвіконними і великими пілястрами, що огинають наріжжя, а також арковою формою прорізів третього поверху, яку підхоплюють по боках архівольти одновіконних фасадних прясел з прямокутними вікнами. Гладенькі тимпани фронтонів включають аркові отвори.

Прямокутний отвір головного входу, до якого ведуть східці, захищено сучасним піддашком. Вестибюль з трьох боків оточено трипрогінною аркадою на пілонах. Підлога – зі штучного каменю, у центрі стелі – шестигранний отвір для влаштування освітлення, заповнений сучасним вітражем. В коридорах – рифлені підвісні стелі.

Будинок – цінна пам’ятка, пов’язана з пошуками національного стилю в українській архітектурі, що займає найпомітніше місце у забудові колишнього сільськогосподарського академічного містечка.

Є важливою складовою частиною навчального комплексу, органічно вписаним в його архітектурне середовище.

У цьому корпусі працювали:

1931 – 41, 1944 – 56 – Душечкін Олександр Іванович (1874 – 1956) – агрохімік і фізіолог рослин, акад. АН УРСР (з 1945), заслужений діяч науки УРСР (з 1949). З 1923 завідувач лабораторії агрохімії КСГІ, яку започаткував ще у КПІ 1921, й утвореної на її основі першої в СРСР кафедри агрохімії (1925 – 56). Під час реорганізації КСГІ (1930 й 1931) двічі був заарештований.

Одночасно у 1946 – 53 – засновник і перший директор Інституту фізіології рослин і агрохімії АН УРСР (тепер Інститут фізіології рослин і генетики НАН України). Фундатор наукової школи агрономічної хімії. Досліджував проблеми форм і динаміки поживних речовин грунту, їх вплив на врожайність. Розробив систему удобрення цукрових буряків, запропонував районування способів виготовлення, зберігання і використання органічних добрив.

Ім’я О. Душечкіна присвоєно кафедрі агрохімії та якості сільськогосподарської продукції НАУ, що розташована на другому поверсі (тепер кімнати № 31 – 32). Біля входу до неї встановлено пам’ятну дошку вченому.

1956 – 71 – Власюк Петро Антипович (1905 – 80) – агрохімік, грунтознавець, фізіолог рослин, акад. АН УРСР (з 1948), ВАСГНІЛ (з 1948), УАСГН (з 1957), заслужений діяч науки УРСР (з 1956). У період роботи в цьому будинку – завідувач кафедри агрохімії УСГА. Одночасно – голова Відділу сільськогосподарських наук АН УРСР (1948 – 56), президент УАСГН (1957 – 62), у 1953 – 73 – директор Інституту фізіології рослин АН УРСР (тепер Інститут фізіології рослин і генетики НАН України). Досліджував проблеми ефективного використання добрив, їх склад, збереження і підвищення якості, питання активності мікрофлори грунту. Запропонував нові види добрив з мікроелементами.

Працював на другому поверсі (тепер кімнати № 31 – 32). При вході на кафедру встановлено пам’ятну дошку вченому.

1953 – 78 – Пшеничний Павло Дмитрович (1903 – 85) – вчений у галузі тваринництва, акад. УАСГН (з 1957), заслужений діяч науки УРСР (з 1969).

Завідувач кафедри загальної зоотехнії, згодом – годівлі тварин (1953 – 74), професор кафедри (1974 – 78). Перший ректор УСГА (1954 – 57), засновник її зоотехнічного факультету. Одночасно – віце-президент (1957 – 59), академік-секретар відділення тваринництва УАСГН (1959 – 62). Досліджував проблеми розвитку і вдосконалення породності у тваринництві, годівлі й вирощування молодняка сільськогосподарських тварин. Брав участь у розробці та реалізації науково-практичних програм реформування і подальшого розвитку тваринницької галузі економіки України. Засновник і відповідальний редактор республіканського міжвідомчого збірника «Корми і годівля сільськогосподарських тварин» (1964 – 68, потім – член редколегії).

Працював на третьому поверсі (тепер кімнати № 38 – 39), у 1954 – 57 – у корпусі № 1 у кабінеті ректора.

Література:

НА Президії НАНУ. Особова спр. акад. П. Власюка; Будова соціалістичного Києва. – К., 1932; Відомий вчений і педагог у галузі зоотехнії – Пшеничний Павло Дмитрович (До 100-річчя від дня народження) // Зб. наук. праць. – К., 2003; Власюк П. А. Академік І. О. Душечкін: Біогр. нарис. – К., 1968; Історія Академії наук Української РСР. – К., 1982; Славный путь от слесаря до академика (К 60-летию со дня рождения профессора П. Д. Пшеничного) // Животноводство. – 1963. – № 11; Шматок Ю. Г. З історії зоотехнічного факультету (1921 – 1958) // Наук. праці зоотехнічного факультету УСГА. – К., – 1960. – Т. 12. – Вип. 1; Шумило М. Академік Власюк. – К., 1968.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1421 – 1422.