2003 р. Звід пам’яток Києва

Маргарита Коржова, Дмитро Малаков

483. Садиба Орловського В. Д. 1892, в якій проживав Пимоненко М. К. (архіт., іст.).

Вул. Гоголівська, 28 (колишній пров. Кадетський). На ділянці зі значним схилом рельєфу, від вулиці відгороджена глухим парканом.

Розташована на трьох терасах, спланованих на південно-західному схилі пагорба, де стоїть обсерваторія університету. Складається з двоповерхового особняка у глибині ділянки (на верхній штучній терасі), одноповерхового на високому цоколі флігеля – первісно дерев’яного, пізніше обкладеного цеглою і добудованого (у нижній частині ділянки, ближче до вулиці; архітектурної цінності не має), та кількох господарських споруд.

Земельну ділянку пл. 2212 кв. сажнів було надано, згідно з ухвалою Київської міської думи від 12 жовтня 1889, у власність худ. В. Орловському під спорудження будинку й влаштування садиби (зберегла свої межі дотепер). За даними 1892, ділянка була вже повністю забудована за проектом арх. В. Ніколаєва. Чоловий семивіконний фасад особняка первісно був симетричним відносно осі головного входу, вздовж його південного торця простягалася відкрита тераса. 1941 і 1943 споруди були пошкоджені під час боїв з нацистськими загарбниками. Особняк неодноразово перебудовувався, як і інші будівлі садиби, останні капітальні ремонти проведено 1978 та 1992.

Особняк. Двоповерховий з цокольним поверхом, цегляний, тинькований, у плані прямокутний (з кількома пізнішими прибудовами). Перекриття пласкі дерев’яні. Дах вальмовий, з бляшаним покриттям. Внутрішнє планування коридорно-анфіладне, є парадні та чорні сходи.

Оздоблений у стилі неоренесанс. У композиції видовженого паралельно вулиці фасаду переважають горизонтальні членування (цоколь, фриз, міжповерховий та вінцевий карнизи). Головний вхід, зсунений відносно центральної осі фасаду, виділено розкріповкою, завершеною трикутним фронтоном, і декоровано тригліфами з метопами й пальметами. В оздобленні фасаду застосовано рустування стін на рівні першого поверху, стрічкові лиштви прямокутних вікон, рисунок фриза та карнизів. Портал головного входу оформлено здвоєними пілястрами й трикутним фронтоном на кронштейнах.

В інтер’єрах частково збереглися великі ліплені розетки стель, на першому поверсі – облицьований білими кахлями камін з теракотовими фігурками путті, на другому – дві груби з брунатних полив’яних кахлів відомої київської фабрики Й. Андржейовського, різьблені дверцята вбудованих шаф.

Будинок – типологічно рідкісний для центральних районів міста зразок особняка садибного житлового комплексу.

До 1914 в ньому проживав Орловський Володимир Донатович (1842–1914) – художник, акад. Імператорської АМ (з 1874). Її випускник (1868), професор (з 1878). 1886 повернувся до Києва, жив на вул. Трьохсвятительській, 16 (тепер вул. Десятинна, 14). Брав участь у діяльності Київської рисувальної школи М. Мурашка, один з організаторів Київського художнього училища, Товариства заохочення художників.

У 1880-х рр. В. Орловський виступив з творами, де подав узагальнений образ української природи, показав життя і працю українських селян, пізніше звертався переважно до морської теми.

Помер у м. Нерві (Італія), похований у Києві на Лук’янівському цвинтарі.

1893–1912 у флігелі мешкав Пимоненко Микола Корнилович (1862–1912) – художник, акад. Імператорської АМ (з 1904). Вихованець Київської рисувальної школи М. Мурашка (1878–82) та Імператорської АМ у Санкт-Петербурзі (1882–84). У 1893 одружився з дочкою В. Орловського Олександрою.

Для подружжя було виокремлено із садиби ділянку в 0,14 га з будинком і службовими спорудами. У роки проживання в цьому будинку М. Пимоненко викладав малювання в рисувальній школі (1884–1900), а також у Колегії Павла Галагана і Київському політехнічному інституті, іконопис – у Київській духовній семінарії. Мав численних учнів, серед яких відомі українські художники Г. Дядченко, С. Костенко, Ф. Красицький, О. Мурашко. З 1899 член Товариства передвижників. Провідна тема творчості – життя українського села. Часто малював київських квіткарок – дівчат і молодиць з Пріорки. Одержав нагороди на виставках у Парижі, Мюнхені, Берліні та Римі.

Похований у Києві на Лук’янівському цвинтарі.

На поч. 1918 особняк належав камер-юнкеру, глухівському повітовому предводителю дворянства В. Кочубею. В семикімнатній квартирі на другому поверсі мешкала родина М. Пимоненка, причому одна кімната у вдови художника вже була реквізована.

1952 на фасаді флігеля встановлено меморіальну мармурову дошку М. Пимоненку (арх. М. Говденко).

З 1928 в садибі діє дитячий санаторій «Салют».

Література:

ДАК, ф. 18, оп. 2, спр. 200; ф. 100, оп. 1, спр. 881; ф. 163, оп. 6, спр. 173; оп. 41, спр. 4197; ДАКО, ф. 2412 (0085), оп. 2, спр. 80; В. Д. Орловский (Некролог) // Киевлянин. – 1914. – 3 марта; Говдя П. І. Володимир Донатович Орловський: Альбом. – К., 1958; Затенацкий Я. П. Николай Корнилиевич Пимоненко. – К., 1955; Київ: Провідник. – К., 1930; Кондаков С. М. Список русских художников к юбилейному справочнику Императорской академии искусств. – СПб., 1914; М. К. Пимоненко: Нарис про життя і творчість. – К., 1957; Микола Пимоненко: Альбом / Авт.-упоряд. І. В. Огієвська. – К., 1983.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 1091 – 1092.