1999 р. Звід пам’яток Києва
Михайло Кальницький, Тетяна Осташко, Сергій Попович, Тетяна Скібіцька
Будинок сільськогосподарського кооперативу «Робітник» кін. 19 – поч. 20 ст., в якому містилися військові міністерства Української Держави та Української Народної Республіки, проживали Ветров Ю. О., Греків О. П,, Крушельницький М. М., Плехов М. Д.
(архіт. іст.).
Вул. Архітектора Городецького, 11-а.
У ряді щільної забудови. Первісний триповерховий об’єм чолового будинку зведено в 1895 – 97 рр. київським домобудівним товариством за проектом і під керівництвом арх. В. Городецького для контори та складу сільськогосподарського кооперативу «Робітник». В 1911 р. добудовано верхні житлові поверхи на подвір”ї, паралельно головному корпусу споруджено семиповерховий житловий флігель з’єднаний з чоловим будинком у правій його частині. Внаслідок цього увесь комплекс отримав форму незамкненого каре з невеликим внутрішнім подвір’ям.
В 1941 р. під час окупації міста німецьке фашистськими військами головний корпус було спалено, після війни відбудовано як житловий будинок.
Фасадний будинок. На червоній лінії забудови вулиці. Шестиповерховий цегляний тинькований, двосекційний у плані П-подібний за рахунок суміжного дворового флігеля. Композиція неоренесансного фасаду асиметрична. Перший і другий поверхи з’єднано аркадою зі спареними тричвертєвими колонами з капітелями романського стилю. У створених аркадою неглибоких стрілчастих нішах по другому по верху вміщено здвоєні флорентійські вікна. Великим лаконічним об’ємам нижніх поверхів протистоїть частий ритм потрійних напівциркульних вікон третього поверху з колонками корінфського ордера з імпостами та гірляндами у лиштві. У декорі застосовано ліпний рослинний орнамент вираз ного моделювання. Ґрати огорож балконів виконано у стилі модерн. У холі парадного входу збереглася частина профільованої стелі з ліпним фризом. Належав до поширених у цей період споруд що поєднували адмшістративно-господарські та житлові функції. Тепер на першому поверсі – торговельні зали.
Флігель. Біля підвалин схилу Печерського плато паралельно фасадному будинку. Семиповерховий цегляний двосекційний у плані прямокутний у формах раціонального модерну з плоскими акцентами побілених лиштв, лопаток, фільонок. Завершення будинку шпилясте з напівциркульним центральним вікном і сегментними бічними вікнами.
У цілому структуру садиби вирізняє властиве містобудуванню на межі 19 – 20 ст. гранично раціональне використання невеликої ділянки у щільній забудові вулиці з компактним розміщенням на ній висотних прибуткових будинків.
У головному корпусі в 1918 – 19 рр. містилися військові міністерства Української Держави і Української Народної Республіки. У цей період в будинку мешкав Греків Олександр Петрович (1875 – 1959) – начальник генерального штабу Київського військового округу (1918), військовий міністр УНР (1918 – 19), Головнокомандувач (Начальний вождь – 1919) Української Галицької армії (УГА). Був генерал-майором царської армії. В 1917 р. – начальник штабу 6-го армійського корпусу 11-ї армії Південно-Західного фронту, з серпня 1917 р. – начальник цього ж корпусу. У листопаді 1917 р. із створенням Генерального секретарства військових справ УНР отримав найвище військове звання отамана і був призначений начальником штабу Київського військового округу. У січні 1918 р. під час воєнних дій проти більшовиків командував 2-ю Сердюцькою дивізією. У квітні 1918 р. виконував обов’язки військового міністра і був генерал-хорунжим армії УНР. У часи Української Держави О. Греків очолював опозиційну до гетьманського уряду організацію – «Українську офіцерську спілку Батьківщини» і військову секцію «Українського Національного Союзу». З відновленням УНР провід армії очолив С. Петлюра, військовим міністром призначено О. Грекова. Як, командувач південного відрізку фронту вів переговори в Одесі з французьким командуванням у справі визнання України Антантою. У червні – липні 1919 р. О. Греків – Начальний вождь УГА – вдало провів Чортківську наступальну операцію проти польських військ. Війська УГА (бл. 100 тис.) зайняли Станіслав, Тернопіль, Коломию, Бучач тощо. Однак політична ситуація змусила О. Грекова залишити посаду та емігрувати до Румунії, в 1920 р. – до Австрії. У Відні він був одним із засновників «Українського Національного Союзу» (1921), в 1939 р. вступив до Української Громади в Берліні. В 1948 р. схоплений агентами НКВС у Відні і ув’язнений в одному з сталінських концтаборів. У грудні 1956 р. О. Греків повернувся із заслання. Помер у Відні.
Наприкінці 1910-х pp. у будинку діяв Київський літературно-артистичний клуб – популярний у місті заклад, що проводив творчі зустрічі, виступи відомих митців.
У 1919 р. тут містилися радянські професійні організації літераторів та митців, на поч. 1920-х pp. – профспілки робітників освіти («Робос») та робітників мистецтва («Робмис»).
У 1950 – 80-х pp. у квартирі № 16 мешкав Ветров Юрій Олександрович (1916 – 83) – вчений-механік, чл.-кор. АН УРСР (з 1979), заслужений діяч науки УРСР (з 1974). Закінчив Київський інженерно-будівельний інститут, працював у ньому (з 1949), з 1953 р. – завідувач кафедри, з 1961 р. – ректор. Основні праці з механізації будівництва і теорії різання грунтів. Зробив істотний внесок у теорію будівельної механіки і робочих процесів машин для земляних робіт. Відзначений Державною премією УРСР (1980).
У 1950-х pp. у квартирі № 12 проживав Плехов Микола Дмитрович (1902 – 69) – чл.-кор. Академії будівництва та архітектури УРСР. В 1957 – 63 рр. – директор Науково-дослідного інституту будівельних конструкцій.
В 1955 – 63 рр. на третьому поверсі у п’ятикімнатній квартирі № 9 (тепер № 8) мешкав Крушельницький Мар’ян Михайлович (1897 – 1963) – актор, режисер, педагог, народний артист СРСР (з 1944). У 1952 – 63 рр. – актор і режисер, з 1954 р. – головний режисер Київського українського драматичного театру ім. І. Франка. З 1947 р. – професор Інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого. У цей час працював над роллю Ліра («Король Лір» В. Шекспіра), яку зіграв 1959 р., здійснив постановки вистав «Богдан Хмельницький» К. Данькевича (1953), «Єгор Буличов та інші» М. Горького, «Особова справа», «Чому посміхалися зорі» (1958), «Над Дніпром» (І960) О. Корнійчука. Знімався в кіно: ролі Омелька («Мартин Боруля», 1953), Андрія Волика («Кривавий світанок», 1957) та ін. Автор спогадів про Леся Курбаса (опубл. 1969).
В 1967 р. на фасаді будинку встановлено гранітну меморіальну дошку з барельєфним портретом М. Крушельницького (ск. Б. Климушко, арх. А. Кулапн).
Історія Академії наук Української РСР. – К., 1982;
Киевская сельскохозяйственная и промышленная выставка: Описание. – К., 1898;
Крушельницький М. Спогади. Статті. – К., 1969;
Танюк Л. Мар’ян Крушельницький. – М., 1974;
Українська загальна енциклопедія: У 3 т. – Львів; Станіслав; Коломия, 1956. – Т. 3;
Ярославин С. Визвольна боротьба на західно-українських землях у 1918 – 1923 р. – Філадельфія. 1956.
Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 316 – 317.