Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ненавистю і безоглядною боротьбою прийматимеш ворогів твоєї нації

Богдан Хмельницький

?

2003 р. Звід пам’яток Києва (2)

Юрій Нельговський, Святослав Северин, Лариса Федорова

252. Маріїнський парк, 19–20 ст. (іст., містобуд.).

Вул. М. Грушевського, 5.

На верхній терасі придніпровських пагорбів, вздовж вулиці. Головний вхід – з площі перед Маріїнським палацом і будинком Верховної Ради України. Пл. – 8,9 га. Спочатку мав назву Палацовий, пізніше – Маріїнський (за іменем імператриці Марії Олександрівни, яка надала фінансову підтримку на його влаштування), Олександрівський, у радянський час – Жертв революції, Радянський. 1993 повернено історичну назву.

Розпланований 1869–74 разом з реконструкцією палацу на місці просторої площі, де відбувалися плац-паради військ. Створювався на основі композиційних засобів пейзажного англійського парку за проектом садівника О. Недзельського. Головними планувальними елементами є плавно вигнуті поздовжня та периметральна обхідна дороги, доповнені кільцевою алеєю, що оточує фонтан кін. 19 – поч. 20 ст. Багатий та різноманітний дендросклад насаджень.

У парку налічується 79 видів і 14 форм дерев та кущів. Рядові посадки з гіркокаштана звичайного йдуть вздовж деяких доріжок та навколо фонтана; перед пам’ятником М. Ватутіну – алея із сакур. На більшій частині території парк має ландшафтний характер. Галявин небагато. Переважають старі насадження. Найбільш розповсюджені види – ясен звичайний, клен гостролистий, в’язи гірський та гладенький, є старі дерева дуба звичайного, клена цукристого, бундука канадського, гледичії, явора, софори японської. З малопоширених видів і форм зустрічаються сакура, магнолії Кобус і оберненояйцеподібна, робінія звичайна пірамідальної форми та ін.

1888–89 у парку зведено церкву св. Олександра Невського (арх. В. Ніколаєв; зруйнована у 1930-х рр.). Поряд була могила померлого 1918 сина гетьмана П. Скоропадського – Павла.

26–27 січня 1918 за наказом одного з керівників походу більшовицьких військ на Київ М. Муравйова в парку було розстріляно понад 200 гімназистів і студентів, які входили до Вільного козацтва. Розправи тривали і в наступні дні. Наприкінці 1919 неподалік від церкви було поховано розстріляних більшовицькими військами поранених юнкерів, які залишилися в лазареті після відходу денікінців (могили не збереглися).

Із встановленням радянської влади в Києві Маріїнський парк перетворили на революційний цвинтар. Навпроти головного входу ще у листопаді 1917 поховано учасників жовтневого повстання в місті; у центральній частині парку в лютому 1918 з’явилася ще одна братська могила – учасників січневого повстання, в яку було перепоховано також більшовика Л. П’ятакова. 1927 над могилами спорудили надгробки. Того ж року поряд поховано радянського партійного і державного діяча А. Іванова.

Багато поховань того часу не збереглося. Серед них – могили 11 червоноармійців, загиблих у бою проти повстанських загонів Зеленого (Д. Терпило) під Трипіллям у травні 1919, моряків Дніпровської військової флотилії (1919); 17 поховань окремих осіб, у т. ч. більшовиків І. Смирнова (Ласточкіна) і Г. Тимофєєвої (обидва – 1919).

Після реконструкції 1934 – перетворений на парк відпочинку. З усіх поховань залишено братські могили учасників повстань 1917 і 1918, могилу А. Іванова. Надгробки, що були зруйновані під час окупації Києва нацистськими загарбниками, відновлено у повоєнний час. 1944 за кілька метрів від місця, де стояла церква св. Олександра Невського, поховано командувача військ 1-го Українського фронту генерала М. Ватутіна.

На території парку розташована будівля колишньої Київської удільної контори (1871–76; див. ст. 89.11).

У 2000 холдингова компанія «Київміськбуд» провела протизсувні роботи, упорядкувала парк і площу перед ним, а також оглядовий майданчик.

Література:

Деркач В. Сползающий склон возле Мариинского дворца в Киеве «пришьют» к материковым грунтам // Факты. – 1999. – 5 окт.; Захарченко М. М. Киев теперь и прежде. – К., 1888; Карманный иллюстрированный путеводитель по Киеву и его окрестностям. – К., 1906; Клименко Ю. О., Кузнєцов С. І., Черняк В. М. Старовинні парки України загальнодержавного значення: Довідник. – Тернопіль, 1996. – Ч. 1; Ковалинський В. Церква в Маріїнському парку // Янус–Нерухомість. – 1997. – № 17; Природно-заповідний фонд Української РСР: Реєстр-довідник заповідних об’єктів. – К., 1986; Проценко Л. А. Історія Київського некрополя. – К., 1995.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 617 – 618.