1966 р. Історія українського мистецтва
Цікавою пам’яткою східногалицького живопису початку XIII століття є ікона «Покрова богоматері», що зберігається у Державному музеї українського образотворчого мистецтва УРСР. Створена пензлем майстра не дуже високої професійної культури, вона, однак, має всі ознаки стилю свого часу. Система зображальних засобів і технологічних особливостей ікони дозволяє датувати її передмонгольським періодом [Л.С.Миляева. Новый памятник галицкой живописи XIII века. – «Советская археология», 1965, № З, стор. 249 – 258].
Незважаючи на вкрай погану збереженість живопису пам’ятки, зображений на ній сюжет відводить іконі особливе місце в історії мистецтва. Свято Покрови з’явилося на Русі і було встановлено руською церквою, хоч легенда, покладена в його основу, походить з Константинополя. Саме там виникла легенда про з’явлення богоматері з покровом – мафорієм Андрієві Юродивому у Влахернському храмі. Занесений ще на стародавню Русь, цей сюжет дістав назву «Покрови». Грецька легенда знайшла сприятливий грунт для поширення на давньоруських землях, оскільки в її основу покладено старанно пропаговану руською церквою ідею про «заступництво божої матері». Слов’янське походження Андрія Юродивого, основного персонажа легенди, робило ще більш близьким цей сюжет на Русі. Нам не відомий точний час встановлення свята; звичайно вважають, що воно виникло в 1165 році у Владимиро-Суздальській землі, де Андрій Боголюбський заклав першу на Русі церкву Покрова на Нерлі.
У XIV столітті сюжет «Покрова богоматері» поширюється в усіх давньоруських землях, а на Україні з XV століття стає найпопулярнішим. У XVII столітті він набуває надзвичайної іконографічної гнучкості, насичується конкретними образами, портретами, відбиваючи певні історичні явища. Тому питання про час виникнення цього сюжету на українських землях має особливе значення.
Композиція галицької ікони «Покрова богоматері» цілком оригінальна. В центрі її зображено богоматір з немовлям. Марія сидить на престолі з молитовне піднесеними руками. Ангели обабіч неї підтримують розпростертий над престолом покров з трохи спущеними кінцями. Біля ніг богоматері – священнослужителі, серед них – Андрій Юродивий з піднятою рукою і його учень Єпіфаній з розкритою книгою в руках. Композиція – богоматір з немовлям і покровом-завісою не зустрічається в жодній іншій з відомих пам’яток. Вона більш, ніж інші композиції «Покрови», пов’язана з влахернською легендою. Очевидно, галицька «Покрова» є однією з найбільш ранніх композицій. Така винятковість композиції галицької пам’ятки – досить вагома підстава для того, щоб пов’язувати походження сюжету «Покрова богоматері» не тільки з середньоруськими, а й західними землями Русі, де він міг з’явитись незалежно від Владимиро-Суздальського князівства. Таке міркування є дуже вірогідним, оскільки в XII – XIII століттях існували міцні зв’язки між Галичиною і Візантією. Західноукраїнські легенди у XVII столітті викладали історію свята Покрови, пов’язуючи його з Києво-Печерським монастирем [Зберігається у Київському державному музеї українського мистецтва].
Ікона «Покрова богоматері» – єдина пам’ятка домонгольського періоду з Галичини, тому судити про давньогалицький і волинський живопис ми можемо лише на основі пізніших українських творів XIV – XV століть, у яких збереглись давньоруські традиції.
Джерело: Історія українського мистецтва. – К.: Наукова думка, 1966 р., т. 1, с. 338 – 340.