Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Про справу не говори з тим, з ким можна, а з ким треба

Богдан Хмельницький

?

1999 р. Звід пам’яток Києва

Дмитро Малаков

Особняк Полякова Я. Л., 1910 – 1 pp.

(архіт.).

Вул. М. Грушевського, 22.

Формує перспективу майдану перед Маріїнським палацом та своєю архітектурою подібний до нього. Міститься в садибі по фронту вулиці.

Побудований на вузькій ділянці, що перед тим належала відставному поручику В. Миклашевському, від якого відійшла до лікаря Я. Полякова. На замовлення, як вважається, останнього проект особняка виконав арх. Ф. Троуп’янський. Згодом будинок став власністю Г. Попової (стара адреса – вул. Олександрівська, 15).

Цегляний, півтораповерховий, прямокутний у плані, з пізнішими добудовами й надбудовами, вузьким боком звернений до вулиці. Головний фасад оздоблено в стилі бароко і відокремлено від хідника палісадником з ґратчастим парканом пізнішого походження. Семивіконний фасад розкріповано центральним ризалітом з трьома віконними осями. Цоколь рустований. Площини стін тиньковано й пофарбовано на головному, північно-східному та на північно-західному фасадах у традиційний для бароко блакитний колір. Південно-східний фасад та увесь архітектурний декор (карнизи, лиштви високих з напівциркульними завершеннями вікон, пишні ліпні сандрики з волютами, фестони тощо) пофарбовано у світло-вохристий колір – так само, як і фасади Маріїнського палацу. Великий сандрик, збагачений ліпленим картушем із жіночим маскароном, вміщено над середнім вікном-дверима їм відповідає балкон з глухим парапетом хвилястого абрису на взірець театральної ложі. Збереглося первісне заповнення парадних вікон – з вигнутими абрисами фрамуг і кватирок, виконаних з урахуванням традицій бароко, але у дусі декоративного модерну 1900-х рр. Наріжні частини ризаліту й основного об’єму оздоблено рустованими виїмчастими лопатками й акцентовано ошатними скульптурними вазами на тумбах поміж парапету-балюстради. Головний фасад завершує пишне ліплення з гарно розробленим картушем, щипцем із волютами та чотирисхилий дах вигнутих контурів зі шпилем. Загальну симетрію головного фасаду порушує парадний вхід, розташований праворуч – з північного боку і позначений аттиком з декоративним вигнутим наметом з грушоподібною маківкою, увінчаною кованим шпилем. До парадних дверей ведуть широкі гранітні сходи, над якими нависає коване металеве піддашшя зі скляним заповненням. Його абриси повторюють звивисту лінію фрамуги парадних дверей, тотожню рисунку віконних фрамуг. Над піддашшям – овальне вікно в пишному ліпному обрамленні. Північно-західний фасад, звернений до сусіднього будинку (особняк М.Зайцева на вул. М. Грушевського, 20), повторює декор головного фасаду з такими ж лиштвами, карнизом і балюстрадою, аналогічним тривіконним вигнутим, але бічним ризалітом із рустованими лопатками й вазами в гірляндах. Натомість південно-східний фасад, звернений теж до садиби, що вже існувала (вул. М. Грушевського, 24, або Липська, 2), розроблено, зважаючи певно на якісь тодішні міркування, без будь-яких пишнот, пофарбовано світлою вохрою.

Так само скромно виглядає прибудований вглиб ділянки нижчий об’єм служб, відзначений лише хвилястими сандриками, тоненько прокресленими й високо піднятими над простими прямокутниками вікон, – лише як репліка парадним фасадам особняка. Над службами пізніше надбудовано ще один поверх – без декору. Певно, у ті ж часи службовий корпус подовжено по основній осі прибудовою на два з половиною поверхи, згодом влаштовано закриту галерею-перехід на рівні другого поверху до сусіднього службового корпусу, що належить садибі на вул. М. Грушевського, 20.

В інтер’єрах збереглося й реставровано первісне оздоблення парадних приміщень, згрупованих вздовж головного фасаду та розкритих до однієї парадної зали, якій надано рис палацової розкоші, – з пілястрами, ліпними карнизами й стелями, позолотою.

Будинок є характерною пам’яткою забудови Липок поч. 20 ст.

Після 1917 р. націоналізований, використовувався для різних потреб. Навесні та влітку 1919 р. будинок займав ЦК КП(б)У, у 1920-х рр. тут містилася Київська окружна дитяча рентгенологічна та фотогеліотерапевтична станція «Охматдиту», у 1934 – 1937 рр. мешкав радянський партійний діяч П. Постишев. Після 2-ї світової війни розміщувалася Торгова палата при Раднаркомі УРСР.

Нині використовується як відомча їдальня та зала для урядових прийомів.

ДАК, ф. 163, оп. 46, спр. 173;

Весь Киев: адресная и справочная книга на 1900 год. – К., 1900; –…на 1906 год. – К., 1906; –…на 1909 год. – К., 1909; –…на 1911 год. – К., 1911;-…на 1913 год. – К., 1913; –…на 1915 год. – К., 1915.;

Кононко Г. Н., Чудновська I. М., Скуленко І. М. Історико-революційні пам’ятні місця та пам’ятники Києва: Корот. довідник. – К., 1959.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 347.