2011 р. Звід пам’яток Києва
Тетяна Трегубова, Лариса Федорова
572. Шоста чоловіча гімназія 1912 – 13, де в трудовій школі № 61 працював і проживав Васильченко С. В. (архіт., іст.).
Вул. Мельникова, 81-а. Чоловим фасадом виходить на червону лінію вулиці.
Споруджено за проектом архітекторів О. Кобелєва та П. Жукова. Останній здійснював авторський нагляд.
Двоповерховий з підвалами, цегляний, пофарбований, у плані Г-подібний. Глухий брандмауер, звернений в бік вул. Дегтерьовської, вказує на те, що споруду задумано симетричною, П-подібною у плані. Зведено лише праве крило з центральною частиною, до якої входить парадний вестибюль і тримаршові сходи.
Архітектуру будинку визначають форми пізньої раціоналістичної еклектики, для якої характерні як прогресивні гігієнічні норми щодо освітлення та кубатури навчальних приміщень, так і елементи історичних стилів. Просторі класні кімнати розміщено по один бік широких рекреаційних коридорів. Тектоніка головного фасаду побудована на ритмічному членуванні стін на поля, що вміщують по три великі віконні прорізи (прямокутні в першому поверсі й аркові – у другому). У композиції домінує об’єм вхідних приміщень, що виступає і відрізняється надзвичайно витонченою прорисовкою вікон з імпостами, які ледь нагадують романські трифоріуми. Вплив романських архітектурних мотивів найбільше виявляється на торцевому фасаді правого крила: щипці слухових вікон, що відповідають членуванням фасаду, запозичені з арсеналу французького ренесансу.
Будинок – цікавий зразок навчальних будівель поч. 20 ст.
1925 – 28 у розташованій тут Київській трудовій школі № 61 ім. І. Франка викладав українську мову та літературу Васильченко Степан Васильович (справж. – Панасенко, 1878 – 1932 ) – письменник і педагог. 1925 – 32 жив у цій будівлі у квартирі № 1.
У цей час опублікував повісті «Авіаційний гурток» (1925), «Солов’ї» (1926), «Олив’яний перстень» (1927), присвячені проблемам школи й молоді; працював над автобіографічною повістю «Мій шлях», написав першу частину повісті «Широкий шлях» про Т. Шевченка – «В бур’янах» (опубл. 1938); п’єси «Кармелюк» (1927), «Минають дні» (опубл. 1939); перекладав українською мовою твори М. Лєскова (1929), М. Гоголя (1930) тощо.
Багато уваги надавав роботі з удосконалення методики викладання у школах, художньому вихованню учнів. З 1925 виконував обов’язки уповноваженого комісії дитячої книжки Наукового педагогічного товариства ВУАН та Ради дитячого театру. Спеціально для дітей своєї школи написав кілька дитячих п’єс, які були поставлені на сцені керованого ним драматичного гуртка.
З серед. 1930-х рр. будівлю використовує військове училище.
Література:
ДАК, ф. 163, оп. 41, спр. 6293; Відділ рукописів Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАНУ, ф. 39, № 39, № 344, 624, 627, 630, 675, 683; Грудницька М., Курашов В. Степан Васильченко: Статті та матеріали. – К., 1950; Грушкевич І. Л. Педагогічна діяльність і педагогічні погляди С. В. Васильченка. – К., 1961; Хінкулов Л. Літературні зустрічі. – К., 1980; Його ж. Письменник жив у Києві. – К., 1982; Шумило Н. М. Проза Степана Васильченка. – К., 1986.
Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 2023 – 2024.