2011 р. Звід пам’яток Києва
Раїса Бондаренко
Розмір зображення: 1038:286 піксел
534. Франка Івана вулиця, 19 – 20 ст. (архіт., іст., містобуд.).
З’єднує бульв. Т. Шевченка з вул. Ярославів Вал, проходить повз Володимирський собор. До вулиці прилучаються вул. Чапаєва, Б. Хмельницького і пл. Ботанічна.
Виникла у 2-й пол. 19 ст. Утворена з вул. Афанасіївської (між сучасними вулицями Ярославів Вал і Б. Хмельницького) і вул. Несторівської (між сучасними вул. Б. Хмельницького і бульв. Т. Шевченка). Північний відтинок – вул. Афанасіївська, що отримала назву від розміщеного у цьому районі глибокого Афанасіївського (Святославського) яру, вперше згадується 1855.
Згідно з правилами забудови Києва 1861, належала до другого розряду, тобто вздовж неї, окрім одно-, двоповерхових мурованих, могли зводитися й дерев’яні будинки. Впродовж кількох десятиріч велися роботи із засипання яру та облаштування водовідведення з прилеглих садиб, що підтоплювалися.
На формування забудови південного відтинку вулиці вплинуло спорудження Володимирського собору. За генеральним планом соборної площі 1866 прилеглі до неї квартали розбито на ділянки, де у відповідності з першим розрядом забудови мали зводитися винятково муровані будинки не менш як у два поверхи. 1869 відтинок вулиці біля собору названо на честь Нестора Літописця. Обидві частини об’єднано 1899 під спільною назвою вул. Несторівська, яка, починаючи з 1892, забудовувалася по всій довжині відповідно до першого розряду.
Сучасну назву вулиця отримала 1926 у зв’язку з 10-річчям від дня смерті Франка Івана Яковича (1856 – 1916) – письменника, ученого, громадського діяча.
Забудова вулиці складалася до поч. 20 ст. і частково реконструйована у радянський час. У 1930 – 40-х рр. багато споруд було надбудовано до чотирьох – п’яти поверхів. Про колишній яр нагадує лише крутий узвіз від вул. Ярославів Вал, який надає вулиці неповторний вигляд.
Пам’ятки архітектури: садиби № 5, 5-б (історизм), № 17-а, 17-б, 17-в (модерн, арх. В. Риков), № 19, 19-б, 19-в (історизм, арх. Г. Позняков); № 20, 20-б (історизм); № 26-а (неоренесанс, арх. Є. Толстой); № 42, 42-б (історизм); житлові будинки № 9 (зразок архітектури кін. 1930-х рр. на основі форм і засобів класичної спадщини), № 12-а, 12-б (історизм); № 18 (історизм, арх. А.-Ф. Краусс), № 25/40 (історизм, арх. М. Яскевич), № 26-а (неоренесанс, арх. Є. Толстой), № 33 (історизм, арх. Р. Тустановський); № 36 (історизм, за участю арх. А.-Ф. Геккера).
На вулиці проживали відомі історичні діячі:
в № 4 бував біолог і селекціонер, акад УАН М. Кащенко, мешкали історик права та бібліограф Л. Окіншевич;
в садибі № 12-а, 12-б – політичний діяч М. Балабанов, композитор і музичний діяч Г. Бобинський;
в садибі № 17 – музикознавець і фольклорист Д. Ревуцький, кінорежисер Ф. Соболєв, вчений у галузі електротехніки С. Усатий, громадсько-політичний, державний і церковний діяч В. Чехівський;
в № 18 – контрабасист, диригент, композитор, педагог Б. Воячек;
в № 19 – арх. Г. Позняков;
в № 20 бував актор, поет і бард В. Висоцький;
в № 25/40 – письменник О. Беляєв, диригент Н. Рахлін;
в № 31 – лікарі та вчені А.-В. Високович і А. Ходин, історик В. Іконников, син відомого педагога К. Ушинського – інженер К. Ушинський;
в № 33 – інж. М. Бєлелюбський, письменник К. Паустовський;
в № 26-а – агрохімік, акад. АН УРСР О. Душечкін;
в садибі № 42 – композитор В. Пухальський і співак М. Шуйський.
Не збереглися будинки, в яких проживали відомі історичні діячі: в первісній забудові садиб № 4 – завідувач кафедри фармакології університету К.-Г.-Е. Гейбель (1880-і рр.), № 5 – завідувач кафедри очних хвороб університету А. Ходин (1880-і рр.).
1880 – 82 в будинку на території сучасної садиби № 19 містилася Рисувальна школа М. Мурашка.
Незважаючи на втрати, вулиця зберігає значення як комплексна пам’ятка культури.
Література:
ДАК, ф. 163, оп. 41, спр. 342, 343, 345, 3744, 4548; оп. 58, спр. 348; ДАКО, ф. 1542, оп. 1, спр. 28; Позняк П. І. На вулиці Івана Франка // Прапор комунізму. – 1988. – 20 трав.; Позняк П. І., П’ятериков С. В. Київ: Погляд через століття: Фотопутівник. – К., 1987.
Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1697.