2011 р. Звід пам’яток Києва

Михайло Кальницький

576.18. Особняк 1858 – 61, 1878, в якому проживали Алфер’єв С. П., Штейнгель М. В., містилася Спілка письменників України, працювали відомі письменники (архіт., іст.).

Вул. Ярославів Вал, 3. На червоній лінії забудови вулиці.

Зведений на замовлення відомого лікаря-терапевта, професора Київського університету С. Алфер’єва – дядька письменника М. Лєскова. 1858 особняк запроектовано, 1861 домовласник отримав від Міської думи документ на право володіння садибою, що свідчило про закінчення будівництва. Автора проекту не виявлено. У рішенні фасаду використано типову симетричну композицію на сім вікон. На подвір’ї було споруджено службовий флігель з каретною, стайнею на дванадцять стійл, льодовнею та помешканнями для слуг на другому поверсі. Влаштовано парк з фонтаном, у саду з декоративних та фруктових дерев встановлено літній павільйон.

1877 через несплату боргів С. Алфер’єв продав садибу барону М. Штейнгелю, на замовлення якого 1878 переоформлено парковий фасад особняка за проектом арх. О. Шіле: влаштовано тамбур, увінчаний трикутним фронтоном на антаблементі, та кам’яні двобічні сходи. Тоді ж перебудовано і декоровано флігель, праворуч до головного об’єму прибудовано одноповерхову крамницю, де містився винний магазин М. Штейнгеля. Тепер деякі елементи опорядження паркового фасаду особняка втрачено, зокрема баронський герб на фронтоні, площу парку скорочено.

Двоповерховий з мезоніном і підвалом, цегляний, тинькований, пофарбований, у плані прямокутний з тильним ризалітом. Дах трисхилий з бляшаною покрівлею. Планування зальноанфіладного типу. Перекриття пласкі по дерев’яних балках, над підвалом – склепінчасті. Парадні сходи у вестибюлі – дерев’яні, чорні сходи на другий поверх у тильній частині будинку – кам’яні. Одноповерхову з підвалом північно-західну прибудову вкрито односхилим бляшаним дахом.

Оформлений у стилі пізній класицизм.

Композиція чолового двоповерхового фасаду симетрична. Центральну триосьову розкріповку підкреслено аттиком та чотирма іонічними пілястрами між вікнами другого поверху. Головну вісь із вхідним отвором акцентовано широким чавунним балконом, що спирається на фігурні литі колонки. Фасад завершено карнизом з модульйонами.

Рустований перший поверх відокремлено профільованим гуртом. Прямокутні вікна з профільованими лиштвами прикрашено підвіконними фільонками, на першому поверсі увінчано замковими каменями, на другому – горизонтальними сандриками. Підвіконні фільонки верхнього поверху утворюють орнаментальний пояс з мотивом вміщеного у прямокутник кола.

Будинок – цінний зразок житлової споруди у стилі класицизм.

1861 – 77 в особняку проживав Алфер’єв Сергій Петрович (1816 – 84) – терапевт, учений, професор Київського університету (з 1846), завідувач кафедри окремої патології й терапії з госпітальною клінікою (1849 – 55), президент Товариства київських лікарів (1857 – 60), почесний член Медичного товариства в Одесі і чл.-кор. Медичного товариства в Константинополі (обох – з 1856).

Під час проживання у цьому будинку – завідувач кафедри терапевтичної клініки з семіотикою (1857 – 64). 1864 вийшов у відставку. Досліджував проблеми епідеміологічних захворювань.

1877 – 1918 на другому поверсі і в мезоніні особняка проживав з родиною Штейнгель Максим Васильович (Магнус-Карл-Олександр Вільгельмович) (1837 – ?) – інженер, підприємець, барон. Член правління Всеросійського товариства цукрозаводчиків, власник фабрики металевих виробів у Києві та виноградних плантацій «Туїшхо» на Чорноморському узбережжі Кавказу. Вважався піонером освоєння чорноморського узбережжя Кавказу в промислових цілях. Цьому сприяло, між іншим, спорудження братом, інженером шляхів сполучень, бароном Р. Штейнгелем Ростово-Владикавказької залізниці до Новоросійська.

1881 заснував у Києві металоткацьку фабрику (тепер – завод ім. З. Письменного), страхове товариство «Дніпро» (1909), брав участь у створенні Південноросійського машинобудівного заводу (нині – ВАТ «Завод "Ленінська кузня"»), очолював правління Земельного банку. 1897 увійшов до складу Комітету зі створення Київського політехнічного інституту, пожертвував на будівництво його комплексу 3 тис. крб. Захоплювався музикою, член правління Київського відділення Імператорського російського музичного товариства. На поч. 20 ст. – голова Комітету торгівлі і мануфактури.

Частину першого поверху займали контора і правління Товариства Юзефівсько-Миколаївського цукрового заводу, що належав М. Штейнгелю. У крамниці продавалися виноградні вина, сухофрукти та кавказький мед із садів і пасік баронського маєтку Туїшхо – оптом і вроздріб, пляшками й діжками.

30 червня 1917 М. Штейнгель з родиною виїхав на Кавказ. Остання звістка про нього датована жовтнем 1918.

1917 особняк був реквізований, у липні – грудні шість кімнат на першому поверсі займала контора бухгалтерії будівельних загонів Всеросійського союзу міст; у січні – вересні – дві кімнати, у вересні – грудні – чотири кімнати було відведено під військовий постій. У грудні 1917 весь будинок реквізовано військовою владою (до 9 липня 1918). За даними на жовтень 1918, у десяти кімнатах особняка проживало 22 родини. У радянський час садибу націоналізовано.

1922 – 23 тут містився кабінет голови заготівельного відділу Юпродкому: нова імперія викачувала з України продовольство.

1923 – 38 особняк займало німецьке консульство, і від 1933 з чавунного балкону звисав величезний червоний прапор з чорною свастикою в білому колі.

1938 – 41, 1944 – 53 в садибі містилася Спілка письменників України – добровільна громадська творча організація, що об’єднує прозаїків, поетів, драматургів, критиків, літературознавців та перекладачів України (створена 1934).

1938 – 41, 1947 – 53 головою правління Спілки був Корнійчук Олександр Євдокимович (1905 – 72) – драматург, кіносценарист, державний діяч, акад. АН УРСР (з 1939) і АН СРСР (з 1943), Герой Соціалістичної Праці (1967), лауреат Державної премії СРСР (1941, 1942, 1943, 1949, 1951), Державної премії УРСР ім. Т. Шевченка (1971).

1943 – 47 правління Спілки очолював Рильський Максим Тадейович (1895 – 1964) – поет, мистецтвознавець, акад. АН УРСР (з 1943) і АН СРСР (з 1958), директор Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР (1942 – 64; тепер Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Рильського НАНУ), головний редактор журналу «Народна творчість та етнографія» (1957 – 64), лауреат Державної премії СРСР (1943, 1950), Ленінської премії (1960), Державної премії УРСР (1971, посмертно).

Тут функціонували також видавництво СПУ «Радянський письменник», редакції «Літературної газети» та журналу «Україна». Тут бували відомі українські літератори.

Пізніше в особняку розміщувалися генеральне консульство Польської Народної Республіки (1954 – 74), видавництво ЦК ЛКСМУ «Молодь», правління Добровільного товариства любителів книги УРСР.

Тепер – резиденція посла Республіки Індія.

Література:

ДАК, ф. 163, оп. 6, спр. 152; оп. 41, спр. 1485; Биографический словарь профессоров и преподавателей Императорского университета св. Владимира (1834 – 1884)) / Сост. и изд. под ред. В. С. Иконникова. – К., 1884; Друг О. М., Малаков Д. В. Особняки Києва. – К., 2004; Ковалинский В. В. Меценаты Киева. – К., 1998; Макаренко И. М., Полякова И. М. Биографический словарь заведующих кафедрами и профессоров Киевского медицинского института (1841 – 1991). – К., 1991; Радянська Україна: Довідник. – К., 1940.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 2040 – 2041.