Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть не приневолять тебе виявити тайни

Богдан Хмельницький

?

2011 р. Звід пам’яток Києва

Юрій Зінченко, Дмитро Малаков, Лариса Федорова

576.9. Житловий будинок 1892, в якому проживав Льош Ф. О., містився Український штаб партизанського руху (іст.).

Вул. Ярославів Вал, 18. На червоній лінії забудови вулиці.

1860 ділянку відокремлено як самостійну від великої наріжної садиби (сучасні № 18, 20 і вул. Стрілецька, 15). Придбав землю чиновник Ф. Теренецький-Климович у поручика М. Лучинського. 1875 до одноповерхового дерев’яного будинку, що стояв посередині садиби, зроблено прибудову за проектом інж.-капітана В. Прохорова. 1878 – 91 садиба належала дружині капітана Г. Ковальській. 1891 цю нерухомість придбав професор Університету св. Володимира Ф. Льош. На його замовлення наступного року за проектом та під наглядом арх. Я.-Ф. Вольмана на червоній лінії вулиці, на місці саду, споруджено двоповерховий цегляний будинок з підвалом, одноповерхові дерев’яні служби і цегляний сарай в глибині садиби.

Фасад на десять віконних осей було оздоблено у стилі неокласицизм – рустуванням першого поверху, трикутними й півкруглими сандриками над вікнами другого поверху. На чоловому фасаді праворуч від центру влаштовано парадний вхід та проїзд на подвір’я – з кованими стулками воріт художньої роботи. Планування квартир було двобічне – з кабінетом, вітальнею, спальнею вікнами на вулицю та кухнею, їдальнею, дитячою кімнатою й приміщеннями для прислуги – вікнами у двір. Біля великої, з трьома вікнами, їдальні – простора веранда. Планування другого поверху в основному повторювало планування першого. До кухонь вели окремі тримаршові сходи з входом на дворовому фасаді. Челядь мешкала у підвалі, де також були комори. Після спорудження нового будинку, старий залишався флігелем. За ним розташовано господарські споруди: каретник, стайню, корівник, пральню для слуг тощо (не збереглись). 1906 – 16 садиба належала почесному мировому судді В. Куксіну.

В адресному довіднику за 1916 за цією адресою вказане Київське товариство повітроплавання.

1937 надбудовано третій та четвертий, мансардний поверхи. Дерев’яний флігель розібрано, а служби переобладнано під гараж і обкладено цеглою.

1892 – 1903 у будинку проживав Льош Фердінанд (Федір) Олександрович (1842 – 1903) – терапевт, учений, випускник Санкт-Петербурзької медикохірургічної академії (1863). З 1885 – екстраординарний, з 1890 – ординарний професор і завідувач кафедри лікарської діагностики з пропедевтичною клінікою медичного факультету Університету св. Володимира (до 1897), базою для якої була Олександрівська міська лікарня (див. ст. 301.12). Один із засновників і активний діяч Товариства боротьби із заразними хворобами та організованого ним Бактеріологічного інституту в Києві (1896). 1894 – 97 – голова Товариства київських лікарів.

Основоположник копрології. Першим у світі виявив (1875) і описав збудника амебіазу. Велику увагу приділяв вивченню холери. Завдяки дослідженням вченого було виявлено збудника бактеріальної дизентерії.

Під час німецької окупації Києва 1941 – 43 тут містилася поліцейська дільниця, під будинком, просто на хіднику, було влаштовано муровану вогневу точку зі стрілецькими бійницями. Німці називали такі споруди «бункер». Вхід до нього був з підвалу, бійниці призначалися для обстрілу вулиці в разі нападу партизанів. Такі ж бійниці було пробито в товщі цегляного муру, який відокремлює подвір’я від сусідньої садиби № 16.

З січня 1944 до 1 січня 1945 у будинку містився Український штаб партизанського руху (УШПР), переведений у Київ із Москви після звільнення столиці України від гітлерівських загарбників. УШПР був оперативним органом з керівництва бойовою діяльністю партизанських формувань України під час Великої Вітчизняної війни. Створений рішенням Державного комітету оборони (ДКО) 30 травня 1942, безпосередньо підпорядковувався Центральному штабу партизанського руху (ЦШПР) і через нього в оперативному відношенні – Військовій раді Південно-західного напрямку, вів роботу в тісному контакті з ЦК КП(б)У. УШПР формував партизанські загони та з’єднання, спрямовував та координував їхню бойову діяльність, узагальнював та поширював досвід партизанської боротьби, постачаючи партизанів зброєю, боєприпасами, медикаментами, готував партизанські кадри, здійснював взаємодію партизанських загонів та з’єднань з радянськими військами, допомагав народам Чехословаччини, Польщі, Угорщини, Румунії у розвитку партизанського руху.

Начальником УШПР 1942 – 45 був Строкач Тимофій Амвросійович (1903 – 63) – радянський військовий і державний діяч; заступник наркома внутрішніх справ УРСР (1940 – 41, 1945 – 46), міністр внутрішніх справ УРСР (1946 – 56), заступник міністра внутрішніх справ СРСР – начальник Головного управління прикордонних і внутрішніх військ МВС СРСР (1956 – 57), генерал-лейтенант.

1975 на фасаді будинку встановлено меморіальну гранітну дошку прямокутної форми, з поперечною смугою, що символізує червону стрічку на головних уборах радянських партизанів, й анотаційним текстом (арх. А. Бугаєнко).

Тепер у будинку міститься відділення міліції.

Література:

ДАК, ф. 16, оп. 465, спр. 4794; ф. 163, оп. 4, спр. 946; оп. 41, спр. 948, оп. 41, спр. 948, 4304; оп. 46, спр. 4304; ф. 4542, оп. 1, спр. 584; ДАКО, ф. 1542, оп. 1, спр. 584; Волошин М. Навести порядок у практиці надбудов // Соц. Київ. – 1937. – № 12; Народная война в тылу фашистских оккупантов на Украине 1941 – 1944. – К., 1985. – Кн. 2; 150 лет Киевскому медицинскому институту. – К., 1991.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 2033.