2011 р. Звід пам’яток Києва

Олена Апанович, Ольга Друг, Тетяна Осташко

576.29. Садиба кін. 1880-х рр., в якій проживали відомі діячі науки і культури, громадсько-політичного і державного життя (архіт., іст.).

Вул. Ярославів Вал, 32-а, 32-б. Складається з головного будинку на червоній лінії забудови вулиці (№ 32-а) і флігеля у дворі (№ 32-б).

1861 – 88 ділянка входила до складу великої наріжної садиби, що належала вчителю Києво-Софійського (з 1872 – Києво-Подільського) духовного училища Л. Волошкевичу. 1881 на межі з вулицею споруджено будинок (№ 32-а), про замовника якого донедавна нагадувала монограма з літерами «Л. В.» в ажурному плетиві огорож балконів. 1888 власником великої наріжної садиби став київський купець 2-ї гільдії І. Густман, який того ж року виділив частину ділянки в окреме домоволодіння (№ 32) і продав його дружині диякона Є. Крижановській. Незабаром вона спорудила у дворі двопо2060 576.29. Вул. Ярославів Вал, 32.ЯРОСЛАВІВ ВАЛ ВУЛИЦЯ верховий флігель з проїздом до дерев’яних служб. На поч. 20 ст. власниками садиби були М. Павлова, з 1909 – Є. Макаренко. 1906 флігель надбудовано третім поверхом. У кін. 1990-х рр. садибу реконструйовано: до головного будинку прибудовано один поверх і мансарду, змінено його внутрішнє планування.

Головний будинок, 1881 (№ 32-а).

Чотириповерховий з мансардою, цегляний, пофарбований, у плані прямокутний, односекційний. Планування двобічне. Перекриття пласкі. Дах вальмовий, покрівля бляшана.

Чоловий десятиосьовий фасад оформлено еклектично. Композиція симетрична. Центральну частину на чотири віконні осі акцентовано простим ритмом вертикальних членувань – фільончастих і пласких лопаток у простінках вікон відповідно другого та третього поверхів. Бічні триосьові частини відокремлено здвоєними фільончастими лопатками двох нижніх і пласкими лопатками верхнього поверхів. Центрально розташований портал завершено щипцем з круглим віконцем над трицентровою аркою, що спирається на бічні фільончасті лопатки. Обабіч отвору входу – вертикальні фільонки.

Горизонтальні членування виявлено уступом низенького цоколю, дощаним рустуванням стіни першого поверху, міжповерховим гуртом з орнаментальним поясом, масивним карнизом другого поверху з модульйонами, уступчастим вінцевим карнизом з дентикулами. Віконні прорізи нижніх поверхів оформлено П-подібними вінцевими гуртами, на другому поверсі – підвіконними рушниками. На другому поверсі – балкони.

Флігель, кін. 1880-х рр (№ 32-б).

Триповерховий, цегляний, у плані трапецієподібний з центральними ризалітами на протилежних фасадах. Плануваня коридорного типу з двобічним розташуванням приміщень. Перекриття пласкі.

Композиції чолового фасаду асиметрична. Центральну вісь акцентовано ризалітом, завершеним затупленим трикутним щипцем. Аналогічним ризалітом на рівні двох нижніх поверхів виділено крайню бічну вісь праворуч з отвором входу.

У садибі проживали відомі діячі науки і культури, громадсько-політичного і державного життя.

1910 – 11 – Барановський Христофор Антонович (1874 – 1941) – громадсько-політичний і державний діяч, один з лідерів кооперативного руху в Україні; голова управи Українського народного кооперативного банку, член Української Центральної Ради від кооперативних організацій та її виконавчого органу – Комітету УЦР, генеральний секретар фінансів (1917), редактор кооперативної газети «Комашня» (1917 – 18), директор Українбанку, радник Центрального українського сільськогосподарського кооперативного союзу, Всеукраїнського кооперативного страхового союзу (1919), міністр фінансів УНР (травень 1920 – в уряді В. Прокоповича), емігрував.

У роки проживання за цією адресою – директор заснованого ним Союзбанку – центральної установи дрібного кредиту в Києві (1907 – 17).

З 25 липня до 8 серпня 1907 у квартирі № 11 на третьому поверсі флігеля жили після одруження Леся Українка і К. Квітка. Тут мешкав названий батько К. Квітки – О. Карпов. Вінчання відбулося 25 липня у Свято-Вознесенській церкві на Деміївці (тепер просп. 40-річчя Жовтня, 54). Звідси 8 вересня подружжя вирушило у весільну подорож до Криму.

Квітка Климент Васильович (1880 – 1953) – музикознавець, фольклорист, етнограф; член етнографічної комісії УАН, професор Музично-драматичного інституту ім. М. Лисенка (з 1920), організатор і завідувач Кабінету музичної етнографії ВУАН (з 1922), професор Московської консерваторії (з 1933).

Зібрав понад 6 тис. народних, переважно українських, пісень, багато записав їх з голосу Лесі Українки та І. Франка.

Леся Українка (справж. – Косач Лариса Петрівна, 1871 – 1913) – поетеса, драматург, перекладачка, літературний критик, громадська діячка.

1910 – 15 – Старицька Марія Михайлівна (1865 – 1930) – актриса, режисер, педагог, заслужена артистка УСРР (з 1926). Дочка письменника, театрального діяча М. Старицького.

У зазначений час вела клас української драми (1910), викладала драматичне мистецтво в Музично-драматичній школі М. Лисенка (1912 – 15), що містилася на цій же вулиці в будинку № 15 (не зберігся). 1912 – 15 викладала дикцію та декламацію у Фребелівському інституті (сучасна вул. Б. Хмельницького, 51-а). 1913 – 15 працювала в київському Першому комерційному училищі (сучасна вул. Воровського, 24).

1909 – 12 – старшина Українського клубу (вул. Володимирська, 42).

1911 – 14 – Стешенко Іван Матвійович (1873 – 1918) – педагог, літературознавець, письменник, громадський і політичний діяч; один з організаторів і член Української Центральної Ради, генеральний секретар освіти УНР (1917 – 18).

У роки проживання за цією адресою – викладач Першого комерційного училища (1907 – 17), Вечірніх вищих жіночих курсів А. Жекуліної. Член Київської Старої громади, Товариства українських поступовців, Української соціал-демократичної робітничої партії.

Член Історичного товариства Нестора-літописця, Українського наукового товариства в Києві (з 1908 – секретар, потім заступник голови, редактор його «Записок»), Українського клубу та його наступника – клубу «Родина», редактор журналу «Сяйво» (1913 – 14).

І. Стешенкові належать оригінальні переклади європейських авторів (Овідія, Ф. Шіллера), літературознавчі дослідження творчості М. Гоголя, І. Котляревського, Лесі Українки, Марка Вовчка, Т. Шевченка та ін., він є автором кількох збірок поезій, багатьох прозових і драматичних творів.

Його дружина О. Старицька, дитяча письменниця, донька відомого українського драматурга, разом з чоловіком брала активну участь в українському культурному і громадсько-політичному русі, була старшиною Українського клубу.

1914 родина Стешенків переїхала в будинок № 28/31 на цій же вулиці.

1955 на фасаді головного будинку встановлено мармурову меморіальну дошку, 1971 замінено на дошку з чорного граніту на честь Лесі Українки (арх. В. Шевченко).

З кін. 1990-х рр. у флігелі – Посольство Італійської Республіки.

Література:

Деркач М. Д. Київ у житті Лесі Українки // Вісник АН УРСР. – 1951. – № 2; Дорошенко Д. Історія України. – Ужгород, 1930 – 1932. – Т. 1 – 2; Іван Стешенко // Наше минуле. – 1918. – № 2; Кибальчич М. Найважливіші дати життя і творчості Лесі Українки // Літ. критика. – 1940. – № 2; Леся Українка: життя і творчість у документах, фотографіях, ілюстраціях. – К., 1979; Хорунжий Ю. Фенікс Івана Стешенка // Вітчизна. – 1991. – № 9.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 2060 – 2061.